з регулювання ринків фінансових послуг України від 20 листопада 2009 року №852-лр про залишення заяви ТВД "Страхова компанія "Спіч і К" у видачі ліцензії без розгляду, зобов’язання видати ліцензію на право провадження добровільного медичного страхування з 20 листопада 2009 року, -

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Спіч і К" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання недійсним рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 20 листопада 2009 року №852-лр про залишення заяви ТВД "Страхова компанія "Спіч і К" у видачі ліцензії без розгляду, зобов’язання видати ліцензію на право провадження добровільного медичного страхування з 20 листопада 2009 року (арк. спр. 6-12).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 4 березня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (арк. спр. 1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року позов задоволено частково: визнано рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 20 листопада 2009 року № 852-лр про залишення без розгляду заяви ТДВ "Страхова компанія "Спіч і К" у видачі ліцензії –недійсним; зобов’язано Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України розглянути заяву ТДВ "Страхова компанія "Спіч і К" від 23 жовтня 2009 № 118 та прийняти рішення відповідно до приписів Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) (арк. спр. 90-94).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України не доведено правомірність рішення №852-лр про залишення заяви ТДВ "Страхова компанія "Спіч і К" у видачі ліцензії на провадження страхової діяльності без розгляду.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження добровільного медичного страхування з 20.11.2009р. або про відмову в цьому, відноситься виключно до компетенції відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, при час прийняття якого з"ясовуються усі обставини, що мають значення для прийняття такого рішення, аналізуються надані документи та вживаються інші необхідні процесуальні дії, передбачені нормами спеціального законодавства.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України подала апеляційну скаргу (т.2,а.с.113-116), в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у адміністративній справі №2а-4501/10/0570 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що дія Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) не поширюється на порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій страхових компаній, що здійснюють діяльність на ринку фінансових послуг.

Апелянт вважає, що судом не правильно застосовані норми права, а саме норми Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , які не повинні були застосовуватися до спірних правовідносин. Також, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції помилково не застосовані норми права, що встановлені Законами України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) та "Про страхування" (85/96-ВР) .

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Спіч і К" зареєстроване у якості юридичної особи на підставі рішення виконавчого комітету Макіївської міської ради Донецької області від 07 травня 1998 року (20337285), внесено до Єдиного реєстру підприємств та організацій України ( т.1 арк. спр. 13-14).

На підставі розпорядження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 1224 від 24 червня 2004 року ТДВ "СК "Спіч і К" зареєстровано як фінансову установу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 21 серпня 2004 року (т.1арк. спр. 15).

Відповідач –Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України діє на підставі Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04 квітня 2003 року за № 292/2003 (292/2003) , та є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

26 жовтня 2009 року Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Спіч і К" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України була подана заява № 118 від 23 жовтня 2009 року про видачу ліцензії на право здійснення добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров’я (т.1 арк. спр. 36) за всіма додатками кур’єрською службою "Меркурій" на підставі накладної № 349202 (т.1 арк. спр. 22).

20 листопада 2009 року Державною комісією регулювання ринків фінансових послуг України було прийнято рішення № 852-лр про залишення заяви ТДВ "СК "Спіч і К" про видачу ліцензії без розгляду, про що позивача було повідомлено листом № 14417/40-8 від 24 листопада 2009 року (т.1 арк. спр. 21).

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття рішення відповідача щодо залишення заяви позивача без розгляду у видачі ліцензії та відмови відповідачем у видачі ліцензії позивачу на право провадження добровільного медичного страхування.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (надалі – КАС України (2747-15) ), Законом України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) (надалі –Закон №2664), Законом України від 01 червня 2000 року №1775-ІІІ (1775-14) "Про ліцензування певних видів господарської діяльності (надалі –Закон №1775), Законом України від 07 березня 1996 року №85/96-ВР "Про страхування" (85/96-ВР) (надалі –Закон №85/96), Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2010 року №157 (157-2010-п) (надалі –Положення №157) та Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 року за № 805/8126 (z0805-03) (надалі –Ліцензійні умови).

Згідно з п. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно посилань апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції норм Законів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 3 п. 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04 квітня 2003 року за № 292/2003 (292/2003) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції здійснює нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг.

Положеннями ч.1 ст.34 Закону №2664 встановлено, що уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами страхової діяльності.

Згідно з п.1 Положення №157 (157-2010-п) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (надалі - Комісія) є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 5 п. 13 Положення №157 (157-2010-п) повноваження щодо прийняття рішення про видачу ліцензії на страхування, відмову у її видачі, чи залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду покладені на Членів Комісії - Директорів департаментів Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Підпунктом 1.4. розділу 1 Ліцензійних умов встановлено, що для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування, фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність.

Відповідно до п.3.1. розділу 3 Ліцензійних умов для отримання ліцензії на право здійснення страхової діяльності заявник подає до Комісії документи, перелік яких передбачено Законами України "Про страхування" (85/96-ВР) і "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) . Порядок подання та розгляду документів для отримання ліцензії передбачений Розділом 4 Ліцензійних умов.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Закону №2664 заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Частиною 4 статті 35 Закону №2664 визначено, що законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть встановлюватися додаткові вимоги щодо переліку та змісту документів, необхідних для отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону №2664 уповноважений орган здійснює нагляд за діяльністю відповідних фінансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Частиною 2 ст.36 Закону №2664 передбачено, що повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Згідно з ч. 3 ст.36 Закону №2664 підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Так, відповідно до статті 38 Закону № 85/96 передбачений перелік документів, які для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано доводами, викладеними у апеляційній скарзі, що на виконання зазначених вимог, 26 жовтня 2009 року Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Спіч і К"до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України була подана заява № 118 від 23 жовтня 2009 року про видачу ліцензії на право здійснення добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров'я) з усіма додатками кур'єрською службою "Меркурій"на підставі накладної за № 349202.

Відповідно до ст. 38 Закону №85/96 уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними доказами у матеріалах справи, що 20 листопада 2009 року Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було прийнято рішення № 852-лр про залишення заяви ТДВ "СК "Спіч і К"про видачу ліцензії без розгляду (т.1 а.с.67), про що позивача було повідомлено листом № 14417/40-8 від 24 листопада 2009 року (т. 1 а.с.21).

Відповідно до п. 4.5. Ліцензійних умов заява про видачу ліцензії (копії ліцензії) залишається без розгляду, якщо заява підписана особою, яка не має на це повноважень або якщо документи оформлені з порушенням вимог Ліцензійних умов.

Відповідач у своєму рішенні про залишення заяви про надання ліцензії на провадження страхової діяльності ТДВ "СК "Спіч і К"без розгляду, посилався на те, що документи подані позивачем не у швидкозшивачу та не пронумеровані.

Але, колегія суддів зазначає, що наведені норми законів України не містять такої підстави для залишення без розгляду заяви про надання ліцензії на провадження страхової діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про неправомірність рішення № 852-лр від 20 листопада 2010 року про залишення заяви на видачу ліцензії на провадження страхової діяльності, прийнятого Директором Департаменту реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України без розгляду.

Стосовно посилань апелянта на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , адміністративний суд в межах своєї компетенції здійснює перевірку вже прийнятих рішень (вчинених дій, бездіяльності) суб’єктів владних повноважень та не може розглядати питання та зобов’язувати їх приймати конкретні рішення, які відносяться до їх виключної компетенції, тому з метою повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та зобов’язання відповідача розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у адміністративній справі №2а-4501/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у адміністративній справі №2а-4501/10/0570 –залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 29 червня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання ухвали у повному обсязі.