розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Єнакієвської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 р. у справі №2а-21273/09/0570 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Єнакіївський котельно-механічний завод" до Єнакієвської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення від 17.08.2009р. №0000392300/1 та податкового повідомлення-рішення від 17.08.2009р. №0000382300/1 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 22105,00грн та штрафної санкції 11052,50грн, а також нарахування штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 9444,40грн.,-

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 р. у справі №2а-21273/09/0570 задоволені позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Єнакіївський котельно-механічний завод" до Єнакієвської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області, внаслідок чого скасовані податкові повідомлення - рішення від 17 серпня 2009року № 0000392300/1 та від 17 серпня 2009року № 0000382300/1 у частині донарахування податку на додану вартість в сумі 22 105грн. 00 коп. та штрафної санкції 11 052 грн. 50 коп., а також нарахування штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 9 444 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи Єнакієвська об'єднана державна податкова інспекція у Донецькій області просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач під час апеляційного розгляду справи проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідачем була проведена планова перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.07р. по 31.12.08р., за результатами якої складений акт від 27.05.2009р. № 1292/23/01412383 та згідно підпункту "б" п.п.4.2.2. п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.06.09р. № 0000382300/0, № 0000392300/0.

За результатами оскарження позивачем наведених рішень в адміністративному порядку (скарги задоволені частково), відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.08.09р. № 0000392300/1, № 0000382300/1.

Податковим повідомлення-рішення № 0000382300/1 від 17.08.2009р. позивачеві згідно підпункту "б" п.п.4.2.2. п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 14464грн., у тому числі основний платіж 2406грн., штрафні (фінансові) санкції – 12058грн. Штрафні (фінансові) санкції нараховані згідно п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Наведене податкове повідомлення-рішення позивачем оскаржується в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 9444,40грн.

Статтею 5 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено порядок самостійного узгодження податкового зобов'язання, згідно до п. 5.1 якої податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Наведеною нормою також встановлено, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Відповідно до п.17.2 ст.17 зазначеного Закону платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

З матеріалів справи вбачається, що виявлене відповідачем порушення щодо заниження валового доходу у 4 кварталі 2007р. на суму отриманої позики 94445,00грн. було самостійно виправлене позивачем у наступному податковому періоді у декларації за 1 квартал 2008р., тобто до початку проведення перевірки. Однак, сума штрафу ним самостійно визначена не було.

Підпунктом 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 9 444 грн. 40 коп.

Податковим повідомлення-рішенням № 0000392300/1 від 17.08.09р. позивачеві згідно підпункту "б" п.п.4.2.2. п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 34503грн., у тому числі основний платіж 23002грн., штрафні (фінансові) санкції – 11501грн. Штрафні (фінансові) санкції нараховані згідно п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Однією із підстав для донарахування податку на додану вартість послужив висновок податкового органу про те, що позивачем в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168-97-ВР із змінами та доповненнями, була занижена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість на 13260,00грн., у тому числі за серпень 2007р. у сумі 3751,00грн., вересень 2007р. у сумі 2286,00грн., жовтень 2007р. у сумі 2853,00грн., січень 2008р. в сумі 1400,00грн., травень 2008р. у сумі 2970,00грн. за рахунок неформування податкових зобов’язань з податку на додану вартість при реалізації металобрухту, який виник в процесі господарської діяльності як відходи виробництва з виготовленням металевих конструкцій, для виготовлення яких використовувався метал, вартість якого була включена до складу податкового кредиту.

Тобто, підставою для прийняття спірного рішення послужило встановлене актом перевірки порушення позивачем саме вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( в редакції, чинної у спірний період) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Операції з поставки відходів і брухту чорних металів не включені до переліку операцій, що не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону

За таких обставин, колегія суддів вважає, що податковий орган дійшов до помилкового висновку щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів також зазначає, що згідно до п.п. 7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( в редакції, чинної у спірний період) у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Тобто, за приписами наведеної норми до складу податкового кредиту включається тільки та частка сплаченого податку на додану вартість у зв’язку із придбанням товарів, яка використовується безпосередньо в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п.11.44 ст.11 зазначеного Закону тимчасово до 1 січня 2009 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування.

При здійсненні перевірки податковим органом не було встановлено порушення позивачем вимог наведених вище норм. При здійсненні перевірки не встановлено чи була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість при придбанні металу; яка частка сплаченого податку на додану вартість використовувана безпосередньо в оподатковуваних операціях.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині занижена сума податкового зобов’язання.

Іншою підставою для донарахування оспороеної позивачем суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість послужив висновок податкового органу про те, що в порушення вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем до складу кредиту була включена сума податку на додану вартість у розмірі 8845,00грн. по податковим накладним, які виписані із порушенням заповнення певних реквізитів податкової накладної.

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За вимогами п.п.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. №165 (z0233-97) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037 (z0233-97) , податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 зазначеного Порядку (z0233-97) встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у випадках її заповнення іншою особою ніж особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що сума податку на додану вартість в розмірі 8845,00 грн. підтверджена відповідними податковими накладними. Перевіркою не встановлено фактів видачі податкових накладних контрагентами, які не є платниками податку на додану вартість. Наведені податкові накладні, які містяться у матеріалах справи, складені з додержанням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При здійсненні перевірки укладання позивачем нікчемних (недійсних) договорів, наявності взаємовідносин з платниками, установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними, не встановлено, безтоварність угод за спірними податковими накладними не виявлено.

За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності податковим органом порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Єнакієвської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 р. у справі №2а-21273/09/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2010 р. у справі №2а-21273/09/0570 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 червня 2010 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 21 червня 2010 року.

ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.