розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - управління ПФУ), третя особа - Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області (далі - управління СБУ, СБУ відповідно), про визнання нечинним рішення про виплату пенсії, зобов'язання виплачувати пенсію та стягнення недоплаченої пенсії,

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління ПФУ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати нечинним рішення управління ПФУ про виплату йому пенсії в розмірі нижчому, ніж передбачено частиною третьою статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ), зобов'язати відповідача виплачувати пенсію в розмірі, визначеному статтею 43 вказаного Закону, стягнути недоплачену пенсію за період з 21 липня 2009 року (ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 лютого 2014 року провадження у справі за цим позовом в частині позовних вимог щодо періоду з 21 липня 2009 року по 21 червня 2011 року залишено без розгляду на підставі статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що управління ПФУ необґрунтовано застосувало до спірних відносин положення постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 393), які істотно звужують його права, а не Закон № 2262-ХІІ (2262-12) , який має вищу юридичну силу.

Суди встановили, що ОСОБА_1 звільнений із кадрової служби СБУ наказом від 30 червня 2009 року № 922-ос та виключений зі списків особового складу наказом управління СБУ від 20 липня 2009 року № 144-ос. З 21 липня 2009 року йому призначена та виплачується пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ (2262-12) .

Розмір пенсії обчислено з урахуванням вимог пункту 7 постанови № 393 (393-92-п) .

Позивач звертався до відповідача із заявами про проведення перерахунку пенсії та сплати недоотриманої різниці, однак йому було відмовлено, оскільки, як зазначив відповідач, пенсія виплачується згідно з нормами чинного законодавства.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановою від 12 березня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 жовтня 2014 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_1 зазначає, що в доданих до заяви судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня, 12 та 19 грудня 2013 року (справи №№ К/9991/71838/11, К/9991/50286/11, К/800/53465/13 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ в редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" (3591-15) (далі - Закон № 3591-IV (3591-15) ). Просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до зазначеного суду.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV (3591-15) .

Так, у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що пенсійне забезпечення військовослужбовців має здійснюватися відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV (3591-15) (виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством).

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд зазначив, що пенсія, яка призначена позивачу в липні 2009 року, правомірно виплачується йому відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (2857-17) (далі - Закон № 2857-VІ (2857-17) ) у редакції Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (3491-17) (далі - Закон № 3491-VІ (3491-17) ), постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 745 (745-2011-п) "Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (чинної з 23 липня 2011 року по 1 січня 2012 року; далі - постанова № 745) і постанови № 393 (393-92-п) .

Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданих для порівняння рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV (3591-15) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.

Пунктом 7 Закону № 3491-VI (3491-17) доповнено Прикінцеві положення Закону № 2857-VI (2857-17) пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".

На виконання пункту 7 Закону № 3491-VI (3491-17) Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 745 (745-2011-п) , згідно з пунктом 5 якої, зокрема, особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону № 2262-ХІІ (2262-12) , мінімальний розмір пенсії, що призначається відповідно до зазначеного Закону, у тому числі за вислугу років, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

Водночас редакція цього нормативно-правового акта щодо інших категорій соціально незахищених осіб, зокрема, чорнобильців, дітей війни, встановлювала обов'язок виплачувати раніше нараховані пенсії у зменшених розмірах.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що касаційний суд помилково застосував до спірних відносин Закон № 3491-VI (3491-17) , що набрав чинності 19 червня 2011 року, та постанову № 745 (745-2011-п) , яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що положення Закону № 3491-VI (3491-17) та абзац перший пункту 5 постанови № 745 (745-2011-п) могли поширювати свою дію виключно на ті події, факти, які виникли після набрання чинності зазначеними нормативно-правовими актами, а отже, стосуються тих осіб, у яких право на призначення пенсії з'явилося після набрання згаданими актами чинності.

Ураховуючи викладене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки пенсійне забезпечення позивача мало здійснюватися відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV (3591-15) виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.

За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України