Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЧЕВСЬКІ АСФАЛЬТИ" про стягнення несплаченої адміністративно – господарської санкції та пені за порушення терміну сплати санкцій в сумі 4018 грн. 88 коп.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2009 року у справі № 2а-27323/09/1270 (суддя Пляшкова К.О.) позовна заява задоволена.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Вказує на те, що постанова суду прийнята при неповному і невсебічному досліджені матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що ним розроблялись заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, обов'язок підприємства створити робоче місце для інваліда не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, тому суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позовної заяви про стягнення адміністративно – господарських санкцій за не працевлаштування інваліда.

В апеляційній скарзі посилається на довідку Вищого адміністративного суду України від 23.08.2007 року (n0018760-07) "Про результати вивчення і узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року (1434-2002-п) , Фонд соціального захисту інвалідів як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, позивач у справі – орган владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції у сфері соціального захисту інвалідів, в тому числі контроль щодо забезпечення інвалідів робочими місцями.

Стаття 19 зазначеного Закону встановлює для підприємств (об’єднань), установ і організацій (далі – підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, абзацем першим якої встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Висновок про порушення відповідачем нормативу, встановленому статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зроблений за результатами перевірки та відображений в акті перевірки від 11.11.2008 року № 460.

Як свідчить звіт ТОВ "АЛЧЕВСЬКІ АСФАЛЬТИ" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу – 13 осіб, повинен бути працевлаштований 1 інвалід, фактично працевлаштований – 1 інвалід з 01.08.2007 року.

Тобто, у позивача відсутні підстави для нарахування відповідачу адміністративно – господарських санкцій у зв'язку з не працевлаштуванням інваліда та Законом не передбачено, що інвалід повинен працювати протягом усього року.

Крім зазначеного, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Наряду з викладеним, згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналіз зазначених положень Закону (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (70-2007-п) звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83 (83-92-п) , медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем забезпечувалось робоче місце для інваліда, на якому відповідна особа і була працевлаштована.

Крім зазначеного, колегія суддів враховує наступне.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в розумінні ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для інвалідів.

Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем вжиті передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього неправомірно покладена відповідальність за непрацевлаштування інвалідів, які бажають працевлаштуватись, у 2007 році.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята при невірному застосуванні норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в задоволені позовної заяви.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.3 ст. 198, п. 3,4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЧЕВСЬКІ АСФАЛЬТИ" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2009 року у справі № 2а-27323/09/1270 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2009 року у справі № 2а-27323/09/1270 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЧЕВСЬКІ АСФАЛЬТИ" про стягнення несплаченої адміністративно – господарської санкції за порушення терміну сплати санкцій та пені в сумі 4018 грн. 88 коп. – скасувати.

В задоволені позовної заяви Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЧЕВСЬКІ АСФАЛЬТИ" про стягнення несплаченої адміністративно – господарської санкції за порушення терміну сплати санкцій та пені в сумі 4018 грн. 88 коп. – відмовити.

постанова Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного перегляду вступає в законну силу з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.