Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Кононенко З.О.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М.

представника позивача Сластьоненко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 р. по справі № 2-а-46212/09/1670

за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві

до субєкта господарської діяльності - юридична особа Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті"

про стягнення коштів за нікчемним правочином,

Позивач, Державна податкова інспекція у м. Полтаві, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті", в якому просив застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути з відповідача на користь держави грошові кошти в сумі 113731 грн., як вартісний еквівалент товарів, отриманих по договору № 17 від 11.01.2008 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" з питань достовірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за березень, квітень, травень, червень, липень 2008 року встановлено, що укладений між відповідачем та Товаристом з обмеженою відповідальністю ПВП "Поліссяінвест" договір поставки № 17 від 11.01.2008 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто є нікчемним, оскільки його укладено з неіснуючою юридичною особою. Зазначає, що оскільки договір поставки № 17 від 11.01.2008 року порушує публічний порядок та є нікчемним, тому все отримане відповідачем за такою угодою повинно бути стягнено в дохід держави.

При цьому позивач вважає, що до даних правовідносин застосовується позовна давність у десять років.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у м. Полтаві.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 р. та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст.ст. 203, 215 ч.2, 216, 228 ЦК України, ст.ст. 207, 208, 250 ГК України, ст.ст. 7, 9 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з’явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Державною податковою інспекцією у м. Полтаві на підставі наказу № 2450 від 24.12.2008 року та направлення від 23.12.2008 року № 1045 проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" з питань достовірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за березень, квітень, травень, червень, липень 2008 року, за результатами якої складено акт від 10.01.2009 року № 24/23-8/33804614.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення № 0000062310/0 від 14.01.2009 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" визначено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 170880 грн. 97 коп., в тому числі, за основним платежем 113920 грн. 67 коп. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 56960 грн. 30 коп.

Відповідно до ч. 13 ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", на виконання постанови слідчого прокуратури та на підставі наказу № 169 від 02.02.2009 року, направлення від 02.02.2009 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за березень, квітень, червень, липень 2008 року, за результатами якої складено акт перевірки від 09.02.2009 року № 227/23-8/33804614 .

На підставі зазначеного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення № 0000292310/0 від 19.03.2009 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" визначено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 170626 грн. 50 коп., в тому числі, за основним платежем 113751 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 56875 грн. 50 коп.

Проведеними позаплановими виїзними документальними перевірками встановлено заниження Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 113751 грн. через включення зазначеної суми до суми податкового кредиту.

11.01.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" та Товариством з обмеженою відповідальністю ТВП "Поліссяінвест" укладено договір № 17, предметом якого є поставка піддонів дерев'яних 1200х800. Договір підписано від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" директором Назаровим І.В.

Згідно п. 1. 4 вказаного договору, терміни поставки визначаються Покупцем (тобто Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті") по мірі виникнення потреби у відповідному замовленні.

Відповідно до п. 6.1 договору, цей Договір набирає чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2008 року.

Згідно акту перевірки від 10.01.2009 року № 24/23-8/33804614 перевіряючими ДПІ у м. Полтава зроблено висновок про нікчемність договору поставки № 17 від 11.01.2008 року, у зв’язку із відсутностю цивільної правоздатності контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" за договором, не спричинення реального настання правових наслідків та порушенням зазначеним договором публічного порядку.

Державною податковою інспекцією у м. Полтаві направлено ТОВ "Компанія "Берті" податкове повідомлення-рішення № 0000292310/0 від 19.03.2009 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 170626 грн. 50 коп., у тому числі, за основним платежем 113751 грн. (сума заниження податку на додану вартість).

Крім того, судом встановлено, що вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 23.06.2009 року по справі № 1-420/09 про обвинувачення ОСОБА_5, встановлено, що ОСОБА_5, займаючи посаду головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті", являючись службовою особою та будучи наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, вчинила службове підроблення, що спричинило тяжні наслідки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у м. Полтаві, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога про стягнення коштів у сумі 113751 грн. не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.

Крім того, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України наслідки, є, відповідно до ст. ст. 238, 239 цього кодексу, різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому вони можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст. 250 цього кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, ніж через один рік з дня порушення суб’єктом господарювання установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

З позовом про стягнення коштів позивач звернувся до суду поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Приписами ст. ст. 8, 9, 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначені функції органів державної податкової служби, до яких належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом (509-12) та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства.

Згідно абз. пункту 11 першого статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", на органи державної податкової служби покладено виконання таких функцій, як подання до судів позовів про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Однак, нормами Цивільного кодексу України (435-15) не передбачено такої відповідальності (правових наслідків) у вигляді публічно-правової санкції, як стягнення у доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК), який визначено нікчемним правочином, не є адміністративно-правова конфіскація.

Наслідком укладення угоди, яка є нікчемною або визнаною судом в установленому порядку недійсною, не є адміністративно-правова конфіскація. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю та має наслідком повернення сторін у початковий стан (двостороння реституція).

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст. 208 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 р.

Стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є адміністративно-господарською санкцією.

Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами – на користь держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується на користь держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін - усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 23.06.2009 року по справі № 1-420/09 про обвинувачення ОСОБА_5, встановлено, що ОСОБА_5, займаючи посаду головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті", являючись службовою особою та будучи наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, вчинила службове підроблення, що спричинило тяжні наслідки (т. 1, а.с.250-254).

Однак, як свідчать письмові докази, договір поставки № 17 від 11.01.2008 року підписано від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" директором Назаров І.В., а не ОСОБА_5 (т.1, а.с.97-99).

Позивачем не доведено наявності умислу особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Крім того, із акту перевірки № 227/23-8/33804614 від 09.02.2009 року вбачається, що сума поставки товару згідно договору поставки № 17 від 11.01.2008 року становить 676,6 тис.грн., тоді як кошти в сумі 113751 грн. - є сумою, на яку Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті", у порушення п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", занижено суму податку на додану вартість (т.1, а.с. 60-96).

Таким чином, вартісний еквівалент отриманих по договору № 17 від 11.01.2008 року товарів становить 676,6 тис.грн., а не 113751 грн.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи (т.1, а.с.58), що позивач направив відповідачу податкове повідомлення-рішення № 0000292310/0 від 19.03.2009 року, яким за результатами проведеної перевірки, відповідно донарахував податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 170626 грн. 50 коп., у тому числі, за основним платежем 113751 грн. (сума заниження податку на додану вартість).

З огляду на викладене, вимога про стягнення коштів у сумі 113751 грн. не грунтується на вимогах чинного законодавства України.

Крім того, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України наслідки, є, відповідно до ст. ст. 238 та 239 цього кодексу, різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому вони можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст. 250 цього кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, ніж через один рік з дня порушення суб"єктом господарювання установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем порушено вимоги ст.. 250 Господарського кодексу України (436-15) , оскільки достовірно встановлено, що між відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" та ТОВ ПВП "Поліссяінвест" 11.01.2008 р. укладено договір купівлі - продажу № 17, а в період з 26.12.2008 р. по 08.01.2009 р. ДПІ в м. Полтаві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Компанія "Берті" з питань достовірності декларування податкових зобов"язань та податкового кредиту з 01.03.2008 року по 31.07.2008 року, за результатами якої складено акт від 10.01.2009 р. № № 24/23-8/33804614, де позивачем встановлено порушення, зокрема, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 та п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в зв"язку із завищенням суми податкового кредиту через віднесення до витрат коштів сплачених на виконання вищевказного договору (т.1, а.с. 10-54, 97-99).

З позовом про стягнення коштів позивач звернувся до суду 28.07.2009 р., що підтверджується вхідним штампом суду, тобто поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Суд першої інстанції обґрунтовано не врахував посилання позивача на строки позовної давності у десять років на підставі ч. 4 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки строки позовної давності, встановлені Цивільним кодексом (435-15) , є цивільно-правовими строками та застосовуються при вирішенні цивільно-правових відносин.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу Українипозовна, давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Тобто, обов"язковою ознакою цивільно-правового строку позовної давності є його зв"язок із зверненням до суду саме на захист цивільного права чи інтересу.

Позивач, органи державної податкової служби, звернувся до суду з метою захисту публічних інтересів, спрямованих на реалізацію владних повноважень, передбачених Законом України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) .

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що постанова суду першої інстанції від 11 листопада 2009 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України (2747-15) , а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних вимог позивача та скасування цього судового рішення.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 р. по справі № 2-а-46212/09/1670 за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві до субєкта господарської діяльності - юридична особа Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Берті" про стягнення коштів за нікчемним право чином залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 25.05.2010 р.