розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами Південної митниці, прокуратури Малиновського району м. Одеси, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2009 року по адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман"до Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача приватного підприємства "Мерітайм трансшипмент центр"про визнання бездіяльності незаконної, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -

В вересні 2009 році товариство з обмеженою відповідальністю "Толиман"звернулось до суду з позовом до Південної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених позивачем мита у розмірі 4557138,94 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн., згідно митних декларацій зазначених у позові, зобов’язання Південну митницю надати до Головного управління Державного казначейства України в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених позивачем у сумі 4557138,94 грн. та податку на додану вартість у сумі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн., згідно вказаних в позові митних декларацій, та на підставі підтвердження Південної митниці щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених позивачем мита та податку на додатну вартість згідно митних декларацій стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Одеській області на користь позивача суму надмірно сплачених позивачем згідно митних декларацій мита у сумі 4557138,94 грн. та податок на додану вартість у сумі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн., стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач, Приморська митниця, відмовилась визначати митну вартість товару за основним методом - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються відповідно до чинного законодавства, яке регулює відносини в сфері розмитнення товарів. Приморською митницею було визначено митну вартість за методом №6. Представник позивача зазначав, що у зв'язку з ліквідацією Приморської митниці її правонаступником є Південна митниця, а тому і відповідачем по справі повинна бути Південна митниця.

Представник відповідача - Південної митниці в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що Південна митниця не є належним відповідачем по справі оскільки при ліквідації Приморської митниці Південна митниця не визначена її правонаступником.

Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Одеській області в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що відповідно до ст. 50 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до Державного бюджету України. Представник відповідача зазначав, що Головне управління Державного казначейства України в Одеській області не отримувало висновок про повернення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Толиман"коштів, які позивач просить стягнути в своїх позовних вимогах.

Представник третьої особи, приватного підприємства "Мерітайм трансшипмент центр", в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2009 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман" до Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача приватного підприємства "Мерітайм трансшипмент центр"про визнання бездіяльності незаконної, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених товариством з обмеженою відповідальністю "Толиман"згідно зазначених в позові митних декларацій мита у розмірі 4557138,94 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн.; зобов’язано Південну митницю надати Головному управлінню Державного казначейства України в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Толиман"згідно вказаних в позові митних декларацій мита у розмірі 4557138,94 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн.; на підставі підтвердження Південної митниці щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Толиман"мита та податку на додану вартість згідно митних декларацій стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман"суму надмірно сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Толиман"згідно митних декларацій мита у сумі 4557138,94 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн. Витрати по сплаті судового збору покладено на Південну митницю.

В апеляційних скаргах Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, прокуратури Малиновського району м. Одеси ставиться питання про скасування судового рішення у зв’язку з тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні не відповідають матеріалам справи, та постановлення нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції зазначив, що 29.06.2007 р. між ПП "Мерітайм трансшипмент центр"і ТОВ "Толиман"було укладено договір комісії №МСТ-29/06, за умовами якого позивач зобов'язувався від свого імені та за рахунок ПП "Мерітайм трансшипмент центр", за нагороду придбати товар в строк, на умовах та за ціною, передбаченою цим договором. 17.07.2007 р. до зазначеного договору було укладено додаткову угоду, що є невід'ємною частиною договору.

29.06.2007 р. позивачем, на виконання умов вищезазначеного договору укладено контракт №RTM-06/2007 з компанією COMPANY LTD"(а.с. 189-193). За умовами цього контракту ПП "Мерітайм трансшипмент центр"були поставлені транспортні засоби загальною фактурною вартістю 6 140 219,25 грн. У зв'язку з поставкою транспортних засобів, позивачем були подані до Приморської митниці вантажні митні декларації, відповідно до яких були задекларовані транспортні засоби. Однак, Приморською митницею було усно відмовлено в прийнятті митних декларацій, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України у зв'язку з заниженням, на думку Приморської митниці, митної вартості товару, що імпортується. Судом першої інстанції зазначено, що факт усної відмови в офіційному порядку прийняти декларації та погодити митну вартість або надати картку відмови Приморською митницею було підтверджено в судовому засіданні поясненнями свідка.

Судом першої інстанції також зазначено, що Приморська митниця, в порушення чинного законодавства відмовилась приймати декларації на підставі ціни, яка визначена контрактами між сторонами по контрактам поставки та примусила позивача сплатити суму мита та податку на додану вартість набагато більшу ніж та яку повинен був сплатити позивач згідно узгоджених цін на товар, який поставлявся для третьої особи та прийшов до висновку, що в результаті протиправних дій Приморської митниці, позивач був вимушений оформити декларації по цінам, запропонованим Приморською митницею, в результаті чого позивачем було надмірно сплачено ввізне мито та податок на додану вартість на загальну суму 9 114 278, 55 грн.

Факт сплати вищезазначених платежів підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями з відмітками про сплату митних платежів, що не заперечується сторонами.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача Південної митниці щодо того, що Південна митниця не є правонаступником Приморської митниці у зв’язку з тим, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження своїх доводів, та прийшов до висновку, що не зважаючи на те, що Державною Митною Службою України були виконані вимоги щодо створення нових митниць замість ліквідованих, фактично відбулась реорганізація митниць шляхом злиття Південної регіональної митниці та Приморської митниці в результаті передачі прав та обов’язків правонаступнику –Південній митниці.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з нормами ст. 81 Митного Кодексу України, надалі (МК України), декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Перелік товарів, що підлягають обов'язковому декларуванню, встановлюється цим Кодексом (92-15) та актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст.86 митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

За нормами ст.259 МК України - митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Відповідно до ч.1 ст.261 МК України відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Так, ст.262 МК України зазначає, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до ст. 265 МК України, митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу (92-15) , має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, також має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію здійснюється шляхом застосування методів, визначених ст. 266 Митного кодексу України.

Зокрема, ст. 266 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Стаття 266 МК України передбачає, що основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Одночасно законодавцем зазначено, що якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів, при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Так, з позовної заяви та наданих позивачем уточнень до позову вбачається, що на протязі 09.11.2007 р. –11.11.2007 р. позивачем були подані, як ним зазначено, до Південної митниці вантажні митні декларації, відповідно до яких були задекларовані транспортні засоби в кількості 188 одиниць та Південною митницею було усно відмовлено в прийнятті митних декларацій, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України у зв’язку з заниженням на думку Південної митниці митної вартості товару, що імпортується та самостійно визначена митна вартість товару, зазначені ВМД містять відмітки Південної митниці про сплату митних платежів.

Однак, як свідчать матеріали справи на адресу позивача в жовтні 2007 року надійшов вантаж відповідно до вказаних в ВМД деклараціях - транспортних засобів, митне оформлення якого було завершено в листопаді 2007 р. та здійснювалось Приморською митницею в зоні її діяльності, про що свідчать відмітки Приморської митниці про сплату митних платежів та зборів, які містять ВМД.

Окрім цього, як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції рішення Приморської митниці про визначення митної вартості не приймалося, про що свідчать ВМД, в яких відсутні відомості щодо рішення митниці про визначення митної вартості, позивачем самостійно вказана митна вартість та метод її визначення у поданих ним ВМД, наданих ним до митного органу для митного оформлення товару, що ввозиться на територію України та останнім оформлено митне переміщення товару відповідно до наданих йому повноважень.

Колегія суддів вважає безпідставним висновки суду першої інстанції щодо встановлення факту усної відмови в офіційному порядку прийняти декларації та погодити митну вартість або надати картку відмови Приморською митницею, що були підтверджені поясненнями свідка, оскільки це не ґрунтується на наведеному вище встановленому законодавством порядку декларування та відсутністю в матеріалах справи будь-якої відмови митного органу в прийняті митної декларації.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством не передбачено усної відмови в прийнятті митної декларації, що відповідає положенням пункту 2 Порядку оформлення та використання Картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України № 1227 від 12.12.2005 р. (z1562-05) , за яким в усіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що Південна митниця була створена наказом Державної Митної Служби України № 64 від 29.01.2008 р. (v0064342-08) "Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць"- 01.05.2008 р. та на момент виникнення спірних правовідносин її не існувало, а митний контроль та митне оформлення та нарахування митних зборів проводилось Приморською митницею, про що зазначено вище.

Так, відповідно до положень ст. 105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначаються за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора). З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Частина 2 ст. 104 ЦК України зазначає, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Вищевказаним наказом Державної митної служби України № 64 від 29.01.2008 р. (v0064342-08) було створено Південну митницю, правонаступництво яким не передбачено, зазначеним наказом прийнято рішення про організаційні зміни в структурі митних органів, Приморська митниця не припинила свою діяльність, роботу продовжує комісія з питань ліквідації митниці.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянтів, що Південна митниця не є правонаступником Приморської митниці, а висновки суду першої інстанції щодо зазначеного є помилковими.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, однак позивачем не наведено та не надано доказів, які б підтверджували порушення його прав, свобод та інтересів Південною митницею.

Частина 2 статті 71 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішення відповідачем - Південною митницею, та як встановлено в судовому засіданні і Приморською митницею, щодо визначення митної вартості товару не приймалося (гр.44), позивачем була самостійно визначена митна вартість, метод її визначення, що підтверджується відповідними відмітками в ВМД (гр.43), що свідчить про відсутність порушення прав, свобод та інтересів зі сторони відповідача, та безпідставність і необґрунтованість поданого позову.

Крім цього, матеріали справи свідчать про те, що митне оформлення транспортних засобів було проведено в листопаді 2007 року, в той час позивач звернувся до суду з позовом в вересні 2009 року, що залишено поза увагою суду першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 99, 100 КАС України.

Судом першої інстанції не встановлено обставини, що свідчили про протиправність дій митниці при митному оформлені товару та не встановлено, в чому виразилося зобов’язання позивача у визначенні спірної митної вартості за відсутності відповідного рішення митного органу про визначення митної вартості.

Колегія суддів вважає, що інші позовні вимоги, заявлені позивачем є пов’язаними з позовними вимогами щодо визнання протиправних дій Південної митниці при митному оформленні товару та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та діючому законодавстві.

Враховуючи, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись п.п.3,4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою товариству з обмеженою відповідальністю "Толиман"у задоволенні позовних вимог до Південної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача приватного підприємства "Мерітайм трансшипмент центр"про визнання бездіяльності незаконної, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів - відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 195, 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

Апеляційні скарги Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, прокуратури Малиновського району м. Одеси –задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2009 року по адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман"до Південної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача приватного підприємства "Мерітайм трансшипмент центр"про визнання бездіяльності незаконної, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення коштів - скасувати.