У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати протиправними дії управління ПФУ щодо відмови у здійсненні йому перерахунку щомісячного довічного грошового утримання; зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку зі зміною розміру грошового утримання діючих суддів на відповідній посаді згідно з довідками апеляційного суду Львівської області про суддівську винагороду за січень-березень (14 163 грн), квітень-червень (14 440 грн 50 коп.), липень-вересень (14 547 грн), жовтень-листопад (14 757 грн) та грудень 2012 року (14 968 грн 50 коп.) і 2013 рік (18 925 грн 50 коп.).

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що всупереч вимогам частин другої і третьої статті 22, частини першої статті 24, частини першої статті 126 Конституції України, частин другої і третьої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 129 та частини третьої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ), рішень Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) , 1 грудня 2004 року № 19-рп /2004 (v019p710-04) , 11 жовтня 2005 року № 8-рп/ 2005 (v008p710-05) , 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) і 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (v003p710-13) відповідач відмовив йому у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

Ухвалою від 18 листопада 2013 року Франківський районний суд міста Львова відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду. Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині, що стосується періоду з 1 січня 2012 року по 17 березня 2013 року, залишив без розгляду.

Франківський районний суд міста Львова постановою від 18 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року, позов задовольнив частково: визнав неправомірними відмови управління ПФУ від 23 липня та 12 серпня 2013 року в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 виходячи з грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді; зобов'язав управління ПФУ провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI з 18 березня 2013 року на підставі довідок апеляційного суду Львівської області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за січень, квітень, липень, жовтень, грудень 2012 року та січень 2013 року, його виплату з урахуванням раніше проведених виплат.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 жовтня 2014 року скасував ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року, а постанову Франківського районного суду міста Львова від 18 листопада 2013 року змінив, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції:

"Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова виплачувати ОСОБА_1 з 18 березня 2013 року щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 % заробітної плати судді, працюючого на відповідній посаді, на підставі довідок апеляційного суду Львівської області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за січень, квітень, липень, жовтень, грудень 2012 року та січень 2013 року, його виплату з урахуванням раніше проведених виплат та з урахуванням максимального розміру встановленого частиною п'ятою статті 138 Закону № 2453-VI в редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI (3668-17) ". В іншій частині постанову Франківського районного суду міста Львова від 18 листопада 2013 року залишив без змін.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на посаді судді апеляційного суду Львівської області. Наказом голови цього суду від 21 листопада 2011 року № 254 на підставі Постанови Верховної Ради України від 3 листопада 2011 року № 4006-VI "Про звільнення суддів" (4006-17) був звільнений у відставку, має стаж роботи більше 22 років, перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує щомісячне довічне грошове утримання в сумі 6818 грн.

10 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку належного йому як судді апеляційного суду Львівської області у відставці довічного грошового утримання в розмірі 84 відсотки суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді починаючи з 1 січня 2012 року згідно з довідками апеляційного суду Львівської області.

Листами від 23 липня та 12 серпня 2013 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з посиланням на те, що Законом № 2453-VI (2453-17) передбачене проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання виключно суддям Конституційного Суду України. Іншого порядку чинним законодавством України не передбачено.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частин третьої і п'ятої статті 138 Закону № 2453-VІ.

На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2013 року (справи №№ К/800/49213/13, К/800/47790/13), які, на його думку, підтверджують неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2014 року допустив справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У судових рішеннях, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд виходив із того, що оскільки відповідно до статей 22, 24 Конституції України права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів та не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, то виплата щомісячного довічного грошового утримання позивачеві має здійснюватись у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку, що виплата щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 має здійснюватись у розмірі 80 відсотків заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання, встановленого частиною п'ятою статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) (далі - Закон № 3668-VІ (3668-17) ).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом № 2453-VІ (2453-17) . Так, відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 зазначеного Закону незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України (254к/96-ВР) гарантій незалежності судді (частина шоста статті 47 цього Закону).

1 січня 2012 року введено в дію статтю 129 Закону № 2453-VІ, якою по-новому врегульовано питання, пов'язані із суддівською винагородою, та запроваджено поетапне збільшення посадових окладів суддів.

Частиною першою статті 129 Закону № 2453-VІ визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Розділом Х Закону № 2453-VІ (2453-17) визначено статус судді у відставці. Зокрема, передбачено, що судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання (частина перша статті 138 Закону № 2453-VІ).

Відповідно до частини третьої статті 138 Закону № 2453-VІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 1 жовтня 2011 року набрали чинності зміни до вищезазначеної статті, внесені Законом № 3668-VІ (3668-17) , згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Частиною п'ятою цієї ж статті визначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (v003p710-13) частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 3668-VI (3668-17) визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення відновили дію частини третя та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 3668-VI (3668-17) .

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI (3668-17) змінено визначений Законом № 2453-VI (2453-17) порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VI (3668-17) звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-05) , 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (v019p710-04) , 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (v008p710-05) , 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (v004p710-07) , 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) , які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон "Про статус суддів" (2862-12) від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (v003p710-13) підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI (3668-17) : "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання".

Так, у справі, яка розглядається, суди встановили, що 10 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до управління ПФУ із заявою про здійснення перерахунку належного йому як судді апеляційного суду Львівської області у відставці щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 84 відсотки суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді починаючи з 1 січня 2012 року згідно з довідками апеляційного суду Львівської області за 2012 та 2013 роки, проте відповідач листами від 23 липня та 12 серпня 2013 року відмовив йому у такому перерахунку.

Разом з тим суд касаційної інстанції фактично не вирішив питання щодо перерахунку довічного грошового утримання ОСОБА_1 після ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 (v003p710-13) , хоча така вимога заявлялась.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що оскільки розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці законодавцем визначено у відсотковому співвідношенні до грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, то у разі зміни (у напрямі збільшення) вказаної винагороди, у судді, який вийшов у відставку, з'являється право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, в той час як у пенсійного органу - обов'язок здійснити відповідний перерахунок.

За таких обставин та з урахуванням наведеного, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.