Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів: Заверухи О.Б., Любашевського В.М.

при секретарі судового засідання Грищишин Л.І

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства "Леон-Стиль" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.12.2008 року у справі за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Леон-Стиль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 4129,29 грн., -

В жовтні 2008 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту іналідів звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства "Леон-Стиль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 4129,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконав встановленого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить поданий відповідачем звіт "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік", а тому відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 3829,41 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 299,88 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.12.2008 року позов Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено.

Не погодившись з винесеною постановою суду першої інстанції її оскаржив відповідач - Приватне підприємство "Леон-Стиль", подавши на неї апеляційну скаргу.

Апелянт просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.12.2008 року, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Леон-Стиль", покликаючись на порушення суду першої інстанції норм матеріального права і невідповідність висновків обставинам справи, що призвело до її неправильного вирішення.

В апеляційній скарзі зазначає, що ст. 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Однак при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій слід врахувати частину 3 ст. 20 Закону, якою передбачено сплату штрафних санкцій підприємством, установою, організацією за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні після всіх податків, зборів (обов'язкових платежів). Як вбачається з матеріалів справи, за результатами фінансово-господарської діяльності за 2007р. підприємство-відповідач працювало збитково і прибутку не отримало. Приймаючи рішення про стягнення з відповідача штрафних санкцій та пені в розмірі 4129,29 грн., суд першої інстанції виходив з того, що якщо створене робоче місце інваліда фактично не введене в дію шляхом працевлаштування інваліда, то відповідач не звільняється від обов'язку сплати штрафні санкції до Фонду на підставі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", хоча вказана норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на даному підприємстві, а також у залежність від відсутності у підприємства прибутку.

З наявного у матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (річна) за 2007р. вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства становила 17 чоловік, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів Відповідачем відповідно до ст. 19 зазначеного Закону становить 1 місце, яке фактично не було зайняте інвалідом. Згідно зі ст. 18 Закону, працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Статтею 18 Закону, та пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N 314 (314-95-п) (за текстом - Положення), передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємств покладено лише обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування, який покладено на органи державної влади. Таким чином, підприємство, виходячи з покладених на нього обов'язків, виконує похідну функцію і не зобов'язане забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ч. 8 ст. 69 Господарського Кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (із змінами та доповненнями), (надалі Закон) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами ч. 1 ст. 20 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інваліді адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати н відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється на підставі Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 15.05.2007р. № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2007року за №552/13819 (z0552-07) ) виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла в момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичним особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не дотримано встановлений Законом (875-12) норматив для працевлаштування інвалідів, тому позивачем правомірно заявлено до стягнення 3829,41 грн. адміністративно-господарських санкцій. Крім того, у зв'язку із несплатою штрафних санкцій в добровільному порядку встановлені законодавством терміни, позивачем обґрунтовано нараховано пеню за період з 15.04.2007р. по 28.10.2008р. в розмірі 299,88 грн.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального та процесуального права та є не правильними.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до Положення "Про Фонд соціального захисту інвалідів",затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434 (1434-2002-п) (із змінами та доповненнями), є урядовим органом державного управління і на нього покладено завдання щодо здійснення контролю за виконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі-підприємства), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , сприяння створенню таких робочих місць та здійснення контролю за сплатою підприємствами адміністративно-господарських санкцій і пені. Порядок встановлення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів передбачено ст. 19 Закону України, відповідно до якої для підприємств встановлюється норматив місць в розмірі 4-х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Обов'язок працевлаштування інвалідів покладено згідно ч. 1 ст. 18 Закону України, п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) (втратило чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007р. (70-2007-п) ) на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві Ради, громадські організації інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, здібностей і професійних навиків відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії. Підбір робочого місця для інваліда здійснюється цими органами із сприянням Фонду інвалідів на підприємстві, яке в свою чергу зобов'язане укласти трудовий договір та створити для нього умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечити інші гарантії (ст. 5, ч. 1 ст. 17, ч. З ст. 18 Закону України). Отже, нормами Закону України (875-12) чітко розмежовано як обов'язки вищезазначених органів, так і обов'язки підприємств.

Порядок створення в 2007 році робочого місця та працевлаштування на нього інваліда передбачено Положенням, відповідно до якого підприємства інформують центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з врахуванням індивідуальних програм реабілітації, які розробляються в кожному конкретному випадку медико-соціальною експертною комісією відповідно до "Інструкції про встановлення груп інвалідності", затверджена наказом Міністерства здоров'я України від 07.04.2004р. № 183 (z0516-04) , шляхом подачі в порядку передбаченому п. 2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою КМ України від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) , звіту форми № 10-ПІ. затвердженої наказом Держкомстату України від 10.01.2002р. № 49 (v0049202-02) . Дана звітність містить графу щодо чисельності інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, працевлаштування яких повинні забезпечити вищезазначені органи, а не підприємство. Дана звітність введена з єдиною метою, щоб органи, на яких покладено обов'язки соціального захисту інвалідів, регулярно здійснювали спостереження, контроль та прогнозування виконання норм Закону України (875-12) .

Відповідно до ст. 20 Закону України, підприємства які не працевлаштували інвалідів (згідно встановленого нормативу), щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Оскільки даний вид санкції не є згідно Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) обов'язковим платежем, тому суд при вирішенні даного спору досліджує наявність вини підприємства в не працевлаштуванні інвалідів згідно встановленого нормативу, оскільки сама відсутність необхідної кількості працюючих на підприємстві інвалідів не може бути підставою для застосування штрафних санкцій.

Як випливає із даних Приватного підприємства "Леон-Стиль", зазначених у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік, середньооблікова чисельність працівників у 2007 році складала - 17 чоловік, визначено норматив по створенню 1 робочого місця для інваліда, на яке фактично не працевлаштовано жодного. Інформація про наявність чи відсутність на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів міститься у звітах за формою № 3-ПН, що подаються підприємствами, установами і організаціями, їх структурними підрозділами та філіями незалежно від форми власності та господарювання органам державної служби зайнятості в порядку, передбаченому Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р. № 420 (z1534-05) (застосування введено в дію з 04.01.2006р., п. 3 наказу). Звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування, які використовують його для інформування населення, про наявність на підприємстві робочих місць, в тому числі для працевлаштування інвалідів і водночас запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування. Матеріалами справи доведено, що товариство проінформувало органи соціального захисту інвалідів про кількість місць для працевлаштування у 2007 році інвалідів шляхом подачі Хмельницькому відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, а також органи праці та соціального захисту населення та центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості передбаченій законом та наявність вакансій для працевлаштування інваліда шляхом направлення Звітів форми № 3-ПН. Але органи, на які покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, в 2007 році для працевлаштування інвалідів підприємству не направляли, індивідуальної програми реабілітації інвалідів не надавали, також не було звернень для працевлаштування безпосередньо самих інвалідів, щоб забезпечити робоче місце для їх працевлаштування.

Таким чином, позивач не довів порушення відповідачем норм Закону України (875-12) , а тому останній не може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами обов'язків, покладених на них чинним законодавством.

Доводи позивача щодо того, що звіт форми № 10-ПІ є належним доказом недотримання підприємством ст. 19 Закону України, судом до уваги не прийнято, оскільки такий звіт містить інформацію не про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інші обставини взаємодії роботодавця із органами працевлаштування, а лише дані про чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях.

За даних обставин суд визнає позовні вимоги позивача щодо притягнення відповідача до відповідальності за ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", неправомірними та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови не вірно дано правову оцінку обставинам справи та ухвалено судове рішення з не додержанням норм матеріального та процесуального права, що згідно ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Леон-Стиль" задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.12.2008 року у справі № 2а-10053/08 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.