за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову господарського суду Львівської області від 09 квітня 2008 року у справі за позовом Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" до Державної податкової інспекції у м. Львові, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області, за участю Прокурора м. Львова про стягнення коштів, -

У січні 2008 року Військовий прокурор Західного регіону України звернувся у господарський суд Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" із позовом до відповідачів - Державної податкової інспекції у м. Львові та Головного управління Державного казначейства України у Львівській області. У позовній заяві просить стягнути через Головне управління Державного казначейства України у Львівській області на користь Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" бюджетну заборгованість з податку на додану вартість із урахуванням уточнення позовних вимог в сумі 3 943 952 грн. 63 коп.

Постановою господарського суду Львівської області від 09 квітня 2008 року позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення – рішення ДПІ у м. Львові № 6662301/0/233319 від 19.12.2007 року на суму 1 311 453,50 грн., № 6662301/1/3232 від 19.12.2007 року на суму 1 311 453,50 грн. та № 112301/0/5374 від 19.03.2008 року в частині нарахування суми 66310,28 грн. за лютий, квітень, травень, червень та липень 2007 року та стягнуто через Головне управління Державного казначейства України у Львівській області на користь Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" бюджетну заборгованість з ПДВ в сумі 3 730 266, 80 грн. Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що Державною податковою інспекцією у м. Львові (в подальшому відповідач – 1) проводились виїзні позапланові перевірки позивача, що підтверджується довідками Про результати виїзної позапланової перевірки ДП "Львівський бронетанковий ремонтний завод" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2007 р. (від 24.05.2007 р. №115/23-4/07985602, сума 29263 грн.); за березень 2007 р. (від 21.06.2007 р. № 127/23-4/07985602, сума - 22080 грн.); за квітень 2007 р. (від 04.07.2007 р. №133/23-4/07985602, сума 950950 грн.); за травень 2007 р. (від 11.07.2007 р. №136/23-4/07985602, сума 709213 грн.); за червень 2007 р. (від 18.09.2007 р. №169/23-4/07985602, сума 1227058 грн.); за липень 2007 р. (від 26.10.2007 р. №183/23-4/07985602, сума 1085041 грн.).Як встановлено із вказаних довідок за лютий та березень 2007 р., перевіркою з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий та березень 2007 р. порушень не виявлено. Не було виявлено порушень у нарахуванні суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість і в інших довідках, що випливає з їх змісту. Водночас, у довідках за квітень - липень 2007 р. відповідач - 1 зазначив, що за результатами перевірки неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування, що пов'язано із неотриманням результатів зустрічних перевірок.

Матеріалами справи, зокрема, платіжними дорученнями та визнанням позивача підтверджується факт добровільного відшкодування частини заявлених сум податку на додану вартість, а саме за квітень 2007 р. в сумі 79652,37 грн. та травень 2007 р. в сумі 171019,83 грн.. Крім того, з матеріалів справи, зокрема, листа № 489 від 24.03.2008 р., уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправлешшм самостійно виявлених помилок випливає, що позивач самостійно зменшив суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню за червень 2007 р. на суму 42666 грн.. Сторони не заперечили правомірність та підставність зазначених дій, що також підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, за даними позивача, бюджетному відшкодуванню підлягають суми податку на додану вартість за: лютий 2007 р. в сумі 2963 грн.; березень 2007 р. в сумі 22080 грн.; квітень 2007 р. в сумі 871297,63 грн.; травень 2007 р. в сумі 538193,17 грн.; червень 2007 р. в сумі 1184392 грн., липень 2007 р. в сумі 1085041 грн., усього в сумі 3730266,80 грн.. Зазначена сума позивачу не відшкодована, що й стало підставою для звернення до суду.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції також встановив, що на підставі акту від 17.12.2007 р. № 194/23-4/07985602 "Про результати невиїзної документальної перевірки ДП "Львівський бронетанковий ремонтний завод" з питань достовірності визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень, квітень, травень 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень, травень, червень 2007 року" відповідачем - 1 були винесені податкові повідомлення - рішення від 19.12.2007 р. № 6662301/0/23319 та від 19.02.2007 р. № 6662301/1/3232 (винесене за результатами розгляду скарги позивача на податкове повідомлення - рішення 19.12.2007 р. № 6662301/0/23319) на загальну суму 1311453,50 грн., якими відповідач - 1 зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 р. на суму 179399 грн.; за травень 2007 р. на суму 146556 грн.; за червень 2007 р. на суму 985498,5 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що пізніше, на підставі акту від 17.03.2008 р. № 26/23-4/07985602 "Про результати невиїзної документальної перевірки ДП "Львівський бронетанковий ремонтний завод" з питань достовірності визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень, серпень, вересень, грудень 2006 року та січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень, вересень, жовтень 2006 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2007 року" відповідачем - 1 було винесено податкове повідомлення рішення від 19.03.2008 р. №112301/0/5374 на загальну суму 101060,61 грн., з якої на оспорюваний позивачем період припадає 66310,28 грн. Зазначеним податковим повідомленням - рішенням відповідач - 1 зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування за лютий 2007 р. на суму 3833,13 грн.; за квітень 2007 р. на суму 25041,73 грн.; за травень 2007 р. на суму 17550 грн.; за червень 2007 р. на суму 2785,42 грн.; за липень 2007 р. на суму 17100 грн.. Однак, навіть в частині не зменшеної відповідачем - 1 суми відшкодування податку на додану вартість, таке відшкодування проведено не було.

Як вбачається зі змісту вказаних актів та оспорюваних податкових повідомлень - рішень, відповідач - 1 посилається на виявлення в діяльності позивача порушення вимог п. п. 1.3., 1.7., 1.8., 2.3.1., 7.4.1., 7.4.5., 7.7.1., 7.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Проте, надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням – рішенням, суд першої інстанції встановив, що висновки відповідача не мають правового підгрунтя, оскільки операції які були об’єктом оподаткування та на підставі яких сформовано податковий кредит позивачем недійсними не визнавались, фактично виконувались, факт несплати позивачем в ціні товару сум податку на додану вартість суду не доведений, податкові накладні, які послужили підставою для включення відповідних сум до податкового кредиту, недійсними не визнавались та відповідають встановленим вимогам. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачають за даних обставин можливість не включати до валових витрат та податкового кредиту відповідних сум лише у зв'язку із недостатньою на думку органу податкової служби інформацією про контрагентів платника. Крім того, на платника законодавство не покладає обов'язку контролювати фактичну сплату податку на додану вартість контрагентами та їх контрагентами. Наявність інших підстав, передбачених законодавством для не включення вказаних сум до податкового кредиту, не доведена суду у встановленому порядку належними доказами.

Також суд зазначив, що згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку – особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного, періоду, визначене згідно з цим Законом. Згідно п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, не лише сплачених, а й нарахованих платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Згідно з п.п.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Посилання відповідача - 1 на сутність податку на додану вартість не підтверджує висновків відповідача - 1, оскільки згідно зі ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не встановлює стверджуваного відповідачем - 1 зв'язку фактичної сплати невідомими позивачу особами із його правом на відшкодування податку на додану вартість. Натомість, п. 7.2.6. вказаного Закону (168/97-ВР) визнає підставою для нарахування податкового кредиту податкову накладну, яка видається платником податку, який поставляє товари (роботи, послуги), на вимогу їх отримувача. Додаткових вимог щодо включення суми до складу податкового кредиту, зокрема тих, про які стверджує відповідач - 1, закон не містить. Враховуючи, що згідно із п. 5.3.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не належать до складу валових витрат лише будь-які витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, суд прийшов до висновку, що позивач підставно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які просить відшкодувати позивач.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач – 1 оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову господарського суду Львівської області від 09 квітня 2008 року та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції не повно з’ясовано обставини справи, оскільки не враховано того факту, що в своїй податковій звітності контрагент позивача - ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" відображає та поєднує результати власної господарської діяльності, так господарські операції, укладені Міністерством оборони, в яких він виступає лише посередником.

Так, кошти отримані за реалізований товар, за виключенням комісійної плати та ПДВ, перераховані безпосередньо на бюджетний рахунок.

Суму утриманого податку на додану вартість ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" віднесено до податкових зобов'язань за відповідні періоди. Дана сума не перерахована комітенту згідно із вимогами п. 4.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) і не сплачена до бюджету, оскільки податкове зобовязання перекрито податковим кредитом за відповідний податковий період.

Однак, згідно ст. 398 ЦК України, право власності на товари, передані комісіонеру для реалізації, належать комітенту. Виходячи із принципу оподаткування податком на додану вартість, податкове зобов'язання з ПДВ в результаті реалізації товарів повинен сформувати саме власник товару. Комісіонер в даному випадку, виступаючи лише посередником, повинен відобразити податкове зобов'язання з ПДВ лише із суми одержавної ним комісійної винагороди.

Відповідно, абсолютно неправомірним на думку скаржника є те, що податкове зобов'язання, яке сформовано ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" за операцією з реалізації товару, який належить комітенту, і яка здійснювалася за рахунок нього, в подальшому перекривається податковим кредитом від власної господарської діяльності підприємства. Тобто фактичної сплати до бюджету податку на додану вартість по вищевказаній реалізації товарів не відбулося за рахунок того, що ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" безпідставно відобразив у власній податковій звітності податкове зобовязання з ПДВ по чужій господарській операції, тоді як ПДВ повинен був бути перерахований Міністерству оборони разом із рештою коштів, які отримані в результаті реалізації товару.

Кошти сплачені позивачем були перераховані ДП ДГЗІФ "Укрінмаш" безпосередньо на бюджетний рахунок, відповідно перерахування на вказаний рахунок (чи інший бюджетний рахунок) податку на вартість свідчило б про сплату ПДВ до бюджету

З’ясувавши обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду – скасуванню, із залишенням позовної заяви без розгляду з наступних підстав:

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу (2747-15) .

Згідно п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно п. 3.6 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої Наказом ДПА України від 18.07.05 № 276 (z0843-05) , стан розрахунків платників з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого плаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, плати за кредит щодо розстрочених (відстрочених) податкових зобов'язань, суми податкового боргу, надміру та/або помилково сплачені, та суми, заявлені до відшкодування, й інше) відображає зворотний бік картки.

Відповідно до п.п. 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Колегією суддів встановлено, що ДПІ у м. Львові було проведено невиїзні документальні перевірки ДП "Львівський бронетанковий ремонтний завод" з питань достовірності визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, а саме:

за липень-жовтень та грудень 2006року, січень-жовтень 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень - листопад 2006 року, січень - листопад 2007року, за результатами якої складено акт перевірки № 114/23-4/07985602 від 21.10.08 р. на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення № 522301/0/8780 від 21.10.08 р.. яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 2 272 073,72 грн. Дане податкове повідомлення-рішення (в частині зменшення бюджетного відшкодування в розмірі 1 892 976,10грн.) оскаржувалось до Львівського окружного адміністративного суду. Постановою якого від 09.07.09 р., по справі № 2а-6626/08 задоволено позовні вимоги. Львівським апеляційним адміністративним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДПІ у м. Львові

- березень-вересень 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень - жовтень

2007 року, за результатами якої складено акт від 09.04.08 року № 33/23-4/07985602, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 17.04.2008 року № 152301/0/7203 (від 17.06.08 р. № 152301/1/11055), яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 2 914 388,81 грн. Дане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось до господарського суду Львівської області, Постановою якого від 16.07.08 року по справі № 13/190 А відмовлено в задоволенні позовних вимог Позивачу. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.07.09 р. скасовано Постанову господарського суду Львівської області, а справу направлено на новий розгляд. ДПІ у м. Львові Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.07.09 р. оскаржено до ВАСУ, Ухвалою якого від 09.10.09 р. відкрито касаційне провадження.

В свою чергу, на виконання вимог Ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.07.09 р. Львівським окружним адміністративним судом дану справу прийнято до свого провадження, а у зв'язку з відкриттям касаційного провадження ВАСУ, зупинено розгляд справи № 2а-5612/09 до вирішення справи в ВАСУ.

Враховуючи наведене, згаданими податковими повідомленнями-рішеннями підприємству зменшено заявлену суму до бюджетного відшкодування по ПДВ, а оскільки дані повідомлення - рішення не є скасовані, то відповідно в Позивача відсутнє право вимагати таке бюджетне відшкодування, у зв'язку з його відсутністю оскільки позовні вимоги про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ можуть бути заявлені лише після завершення процедури судового оскарження рішення податкового органу про зменшення відповідної суми бюджетного відшкодування, та у випадку винесення такого рішення на користь платника податків.

При цьому, відповідно до п.п.5.2.4 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Оскільки згадані податкові повідомлення-рішення є неузгодженими в розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) відповідно предмет спору в частині стягнення бюджетного відшкодування відсутній, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Наведене свідчить що постанова суду першої інстанції прийнята із порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що в силу п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, є підставою для її скасування.

Окрім вказаного, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно п. 2 ст. 121 Конституції України, частин 2, 5 ст. 36-1 Закону "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається: представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч 2 ст. 60 КАС прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом (2747-15) та іншими законами.

Інтереси держави закріплюються як нормами Основного Закону (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових акин. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основу перших покладено потребу в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, звернення прокурора до адміністративного суду з позовною заявою в інтересах самостійних господарюючих суб'єктів з питань, які не торкаються загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, порушують матеріальні або інші інтереси держави, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, у разі якщо інтереси останніх не збігаються з інтересами органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції, за відсутності ознак порушення цими органами матеріальних або інших інтересів держави, не є представництвом інтересів держави і законом прокурора такими повноваженнями не наділено.

Так, із матеріалів справи вбачається, що військовий прокурор Західного регіону України звернувся в суд в інтересах Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" та просить окрім визнання нечинними податкових повідомлень – рішень також стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Дкржавного Казначейства України у Львівській області на користь Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" бюджетну заборгованість із ПДВ в сумі 3 730 266,80 грн. Наведене дає підстави колегії суддів для висновку, що у справі, яка розглядається інтереси держави із інтересами Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" не співпадають, а тому підстав для представництва прокурором інтересів вказаного підприємства немає.

Надаючи правову оцінку вказаному із точки зору норм процесуального права, колегія суддів бере до уваги, що представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Частиною 1 ст. 203 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Враховуючи встановлений судом апеляційної інстанції факт відсутності у військового прокурора Західного регіону України законних повноважень у даній справі на звернення в суд в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод", колегія суддів приходить до висновку, що подану військовим прокурором позовну заяву слід залишити без розгляду, а постанову господарського суду Львівської області від 09 квітня 2008 року у справі № 15/12А скасувати.

Зважаючи на викладене, та керуючись ст. 157, ч. 3 ст. 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові задовольнити частково, а постанову господарського суду Львівської області від 09 квітня 2008 року у справі № 15/12А скасувати.

Позовну заяву Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" у справі № 15/12А за позовом Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" до Державної податкової інспекції у м. Львові, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області, за участю Прокурора м. Львова про стягнення коштів залишити без розгляду.