В умовах жорсткої конкурентної боротьби за місце на ринку, вміння вдало і влучно рекламувати себе та свою продукцію стає головною "зброєю масового ураження" свідомості потенційних покупців. Гарно розроблена реклама, впровадження нових Маркетингових програм, вдала стратегія виходу та роботи на ринку, цікаві проекти та розважальні заходи, використання всіх можливих способів та засобів популяризації та PR-компанії тощо, все це залежно від умінь і навичок кваліфікованих спеціалістів, які професійно використовують вищезазначені інструменти, зумовлює місце та прибутковість компанії на ринку.
Виходячи з ринкових потреб, з'являються компанії, укомплектовані колективом досвідчених, творчих, цілеспрямованих та професійно підготовлених фахівців з реклами, що пропонують свої послуги на рекламному ринку.
З огляду на специфіку роботи та продукт, що виробляється і пропонується такими компаніями, треба зауважити, що ці компанії є творцями і розробниками нових ідей, як по-новому рекламувати і продавати товари та послуги, будувати нові маркетингові програми, стратегії виходу та завоювання ринків тощо. Іноді такого роду послуги, зі створення і розробки ідей, є вирішальними і життєво важливими для подальшої долі компанії, її місця на ринку та благополуччя.
Такі компанії як ніхто знають про підступність комерційного шпигунства з метою крадіжки ідей. При спробі ж продати свої ідеї вони можуть розраховувати лише на порядність та добросовісність обраної компанії-по-купця. Ризик використання ідеї потенційною компанією-Покупцем без виплати винагороди компанії-творцю є досить значним — лише одна з десяти ідей оплачується, бо притягти до відповідальності за крадіжку ідеї ком-панію-покупця майже неможливо.
То як же захистити свою інтелектуальну власність?
Як міжнародно-правовій, так і українській нормотворчій практиці, нормам жодних правових актів невідоме поняття "ідея". Термін використовується, проте потреби в його самостійному трактуванні не виникало. Це не дивно, бо жоден нормативно-правовий акт не передбачає механізмів для захисту ідеї.
Так, у ч. 3 ст. 433 Цивільного кодексу України зазначено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Згідно з ч. З ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
Ідея не охороняється авторським правом, не відповідає вимогам патентоздатності, не може отримати жодного охоронюваного документа та взагалі згідно зі ст. 420 Цивільного кодексу України не належить до об'єктів права інтелектуальної власності.
Проте законодавець залишає можливість захисту творцем ідеї свого права на визнання його автором і виникнення з цього приводу цивільно-правових зобов'язань.
Зміст права, як внутрішня сутність, завжди головніше за його форму вираження, зовнішнє відображення. Право (зміст) це вимоги держави щодо можливої або необхідної поведінки певних суб'єктів у тих чи інших обставинах, а нормативно-правові акти (форма), що видаються державою, виступають способами надання офіційності нормі права.
Згідно з Конституцією України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); громадянам гарантується захист інтелектуальної власності, моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54). Ці статті Конституції, звичайно, є формою вираження права, проте найбільш наближеною до змісту права. І саме ці положення мають знаходити своє конкретизоване втілення у спеціальних нормативно-правових актах.
До 80-х років XX століття не визнавалися суміжні права на фонографічний захист; у Радянському Союзі не визнавалося право на комерційну таємницю; до кінця XX століття не визнавалися суміжні права виконавців. Можна навести багато інших прикладів — прикладів того, що суспільний розвиток на кожному новому своєму рубежі осягає нову для себе необхідність. Сьогодні суспільство в своєму розвитку зіткнулося з потребою правової регуляції на рівні нормативно-правових актів, питань правової охорони та захисту ідеї як об'єкта інтелектуальної власності людини.
Немає сенсу захищати будь-яку ідею. Захищати слід лише ті, що: по-перше, є новими і маловідомими; по-друге, мають позитивний економічний та/або соціальний ефект; по-третє, можуть використовуватися з комерційною метою, для досягнення певного господарського результату; по-четверте, є достатньо розвиненими, щоб мати правоохоронювальний інтерес.
За таких умов власник ідеї має сам налагоджувати такий порядок розкриття публіці своєї ідеї, який би забезпечував його інтереси. Цього можна досягти через інститути цивільного права.
Компанії, що метою своєї діяльності мають створення і розроблення нових ідей, повинні налагоджувати їх захист, використовуючи інструменти інституту комерційної таємниці, а розкривати їх потенційному покупцю лише на умовах попереднього визнання авторства і взяття зобов'язання про нерозголошення, що має відображатися шляхом складання письмового документа.
Також, пропонуючи на ринку інноваційні ідеї щодо виробництва, реклами товарів та послуг, торгівлі, поліпшення якості, зменшення витрат, популяризації чи збільшення лояльності до товарів чи послуг виробника з боку покупців тощо, можна звернутися до інституту раціоналізаторської пропозиції. Проте слід враховувати, що раціоналізаторська пропозиція буде такою лише з моменту отримання від підприємства, якому така пропозиція зроблена, повідомлення про визнання пропозиції раціоналізаторською. І тоді відсоток від прибутку підприємства за рік, досягнутий шляхом використання такої пропозиції, буде надходити авторові.
Хоча, якщо підприємство не визнає запропоновану ідею раціоналізаторською пропозицією, хто гарантуватиме, що згодом підприємство не почне використовувати її без виплати винагороди авторові? І як автор доведе своє право власності на ідею?
Пропонувати у раціоналізаторській пропозиції підприємству слід не ідею, а лише економічний та/або соціокультурний ефект від неї, комерційні перспективи, рівень поліпшення якості чи зростання прибутку. 1 лише при виявленні зацікавленості підприємства, після попереднього складання письмового документа про визнання права авторства та взяття зобов'язання конфіденційності, розкривати суть ідеї.
Європейський досвід свідчить про майже 100% визнання авторства та оплату заявлених та використовуваних на підприємствах раціоналізаторських пропозицій, ідей. Мабуть коріння цього криється в рівні правової свідомості та правової культури наших західних сусідів.