Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

23 липня 2007р. Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач) подало до господарського суду Запорізької області позов про стягнення з Виробничого кооперативу "Переможець" (далі по тексту відповідач) 15 803 грн. 86 коп..

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на те, що у відповідача середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2006 році була менша, ніж встановлено нормативом, а тому він повинен був сплатити передбачені законом санкції в сумі 15 352 грн. 08 коп.. Оскільки в добровільному порядку відповідач зазначену суму не сплатив, йому була нарахована пеня в розмірі 451 грн. 78 коп..

Постановою господарського суду Запорізької області від 15.08.2007р. у справі № 27/292/07-АП в задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована необґрунтованістю заявлених позивачем вимог та відсутністю вини відповідача в невиконанні нормативу працевлаштування інвалідів в 2006р..

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне дослідження судом першої інстанції усіх обставин, які мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити вимоги позову.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про день і час розгляду справи, правом на участь представників у апеляційному розгляді справи не скористалися, про поважність причин неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважає можливим справу розглянути без участі представників сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в різних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (далі Закон).

Статтею 19 цього Закону передбачається, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

За даними, наведеними відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2006 рік (а.с.5), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становить 121 особа. Відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , становить 8 осіб. Фактично ж, у відповідача протягом звітного періоду працювало 5 інвалідів.

Відповідно до розрахунків позивача (а.с.4), кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , становить 5 осіб, але фактично у відповідача працювало 2 інваліди.

Позивач, розцінив даний факт як невиконання нормативу та нарахував відповідачу санкції в сумі 15 352 грн. 08 коп., а через їх несвоєчасну сплату нарахував 451 грн. 78 коп. пені за період прострочення з 17.04.2007р. по 23.07.2007р..

Стягнення вказаних сум і стало предметом адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з позицією суду відносно того, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, при цьому враховує наступне

Працевлаштуванню інваліда передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.

Відповідно до ч. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , робочим місцем інваліда визнається окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, де створено необхідні умови для праці інваліда.

В тому ж Положенні (314-95-п) зазначається, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідачем на виконання 4 % нормативу у звітному періоді створено 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.12).

Протягом звітного 2006р. у відповідача працювали 8 інвалідів, і це відображено у списку, що є додатком до звіту за формою №10-ПІ (а.с. 5). Із вказаного списку вбачається, що із восьми інвалідів, лише два пропрацювали більше шести місяців, тому позивач і розцінив вказаний факт як невиконання нормативу та нарахував відповідні санкції..

За даними Переможненської сільської ради Запорізької області (а.с. 11), у 2006р. інваліди не зверталися до органу місцевого самоврядування з метою працевлаштування і до відповідача не направлялися.

Доказів існування фактів безпідставної відмови особам, що мають інвалідність, які б самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштуватися, позивачем суду надано не було.

Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", можна визначити як господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності, є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач вживав всі можливі та залежні від нього заходи, передбачені діючим законодавством, спрямовані на виконання нормативу з працевлаштування інвалідів. Проведення відповідної роботи підтверджується і тим, що протягом 2006р. відповідач самостійно працевлаштував 8 інвалідів, а невиконання нормативу відбулося не з вини останнього.

Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, норми чинного законодавства, що регулює питання надання соціальних гарантій інвалідам в Україні, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок щодо безпідставності заявлених позивачем позовних вимог та відсутності вини відповідача, як однієї з обов’язкових умов відповідальності .

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.

Апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, оскільки її доводи спростовуються дослідженими по справі доказами і не можуть бути підставою для скасування законної постанови суду.

Керуючись ч.3 ст. 160, п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення .

Постанову господарського суду Запорізької області від 15.08.2007р. у справі № 27/292/07-АП залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.

У повному обсязі ухвалу виготовлено 06.11.2009р..