розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві а постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 04 квітня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про скасування постанови,-

ОСОБА_1 звернулась до Солом’янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про скасування постанови № 96 від 15.08.2007 року.

Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 04 квітня 2008 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 04 квітня 2008 року та прийняте нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановою № 96 від 15 серпня 2007 року директора ТОВ "Примед" ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 170,00 грн.

Підставою для накладення вищезазначеного стягнення є застосування постачальницько-збутових надбавок на лікарські засоби та вироби медичного призначення понад установлений граничний розмір за період з 01.05.2006 року по 01.05.2007 року, що є порушенням п.п.1.1 розпорядження КМДА від 02.07.2002 року № 1292 "Про регулювання граничних торгівельних надбавок(націнок) на лікарські засоби і вироби медичного призначення" (ra0051017-02) .

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач звернуся з позовом до суду за захистом свого порушеного права та інтересу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вищезазначене розпорядження КМДА (ra0051017-02) суперечить положенням Постанови КМУ від 25.12.1996 року № 1548 (1548-96-п) .

Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в обґрунтування факту завищення оптової ціни на ліки та порушення ТОВ "Примед" рівня граничної торгівельної надбавки, відповідач виходив із закупівельної (відпускної) ціни товару з врахуванням знижки, що суперечить вимогам Закону України "Про ціни і ціноутворення" (507-12) , а також Постанові КМУ від 25.12.1996 року № 1548 (1548-96-п) .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України № 480/294 від 03.12.2001 року (z1045-01) .

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст. 7 вищезазначеного Закону).

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. (ст.9 Закону).

Статтею 4 цього Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій.

Відповідно до п. 12 Постанови КМУ від 25.12.1996 року № 1548 (1548-96-п) "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін(тарифів), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, зазначені у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу - на рівні не вище ніж 35 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок, а на ті, що придбаваються державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти - на рівні не вище ніж 10 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок.

Пунктом 1.1. Розпорядження КМДА від 02.02.2002 року № 1292 "Про регулювання граничних торговельних надбавок (націнок) на лікарські засоби і вироби медичного призначення" (ra0051017-02) встановлено граничний рівень постачальницько-збутової надбавки (націнки) суб’єктам підприємницької діяльності на рівні не вище ніж 5% оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок.

Тобто, вищезазначеними нормативно-правовими актами чітко вказано, що торговельні надбавки на лікарські засоби встановлюються на рівні від оптової ціни виробника з урахуванням знижок.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач в порушення вищезазначених нормативно – правових актів в обґрунтування завищення рівня граничної торговельної надбавки виходив з закупівельної (відпускної) ціни товару з врахуванням знижки.

З матеріалів справи вбачається, що кінцева ціна на ліки, з урахуванням граничних надбавок, при продажі юридичним особам була нижчої від оптової ціни виробника, зазначених в прайс-листах.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що встановлення ТОВ "Примед" граничного рівня торговельної надбавки на лікарські засоби в процентному відношенні саме до оптової ціни виробника, вказаній у відпускній накладній, є правильним, оскільки інших граничних надбавок при оптовій реалізації суб’єктам підприємницької діяльності та порядку їх визначення законодавчо не встановлено.

В порушення вищезазначених актів відповідач, при обґрунтування завищення рівня граничної торговельної надбавки, виходив із закупівельної (відпускної) ціни товару, що є помилковим та не відповідає вимогам зазначених актів з питань ціноутворення, які пов’язують обрахування ціни саме за оптовою ціною виробника.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи всі обставини по справі, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.