Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого – судді Коротких А.Ю.,

суддів Глущенко Я.Б.,

Мельничука В.П.,

при секретарі Дакал В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2009 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Іствін" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, третя особа-Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення коштів, -

У березні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень № 0000132330/0 від 16.02.2009 року, № 0000142330/0 від 16.02.2009 року та зобов’язання відповідача надати управлінню Державного казначейства України в м. Вінниці висновок на бюджетне відшкодування на користь позивача суми від’ємного значення з ПДВ в розмірі 896 338 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2009 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегією суддів встановлено, що 11.02.2009 року відповідачем була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 19.01.2007 року по 01.01.2009 року, з 01.01.2008 року по 01.10.2008 року, за результатами якої складено акт № 355/2330/34849017 від 11.02.2009 року, яким були встановлені порушення пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за грудень 2008 року на 896 338 грн.; підпунктів 7.7.2, 7.7.3, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме занижено заявлену суму бюджетного відшкодування за вересень 2008 року на 388 535 грн., за жовтень 2008 року на 95 618 грн. (а. с. 10-32).

На підставі вказаного акту, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000132330/0 від 16.02.2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2008 року на суму 896 338 грн. та № 0000142330/0 від 16.02.2009 року, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2008 року на загальну суму 484 153 гривень (а. с. 8-9).

Як вбачається з акту перевірки № 355/2330/34849017 від 11.02.2009 року, завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 896 338 виникло внаслідок того, що, платником при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки текстильних виробів, використано вартість, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", який доповнено абзацом наступного змісту: "у разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операцій поставки таких товарів (робіт послуг) визначається за звичайними цінами".

Відповідач, посилаючись на статті 259, 261 Митного кодексу України, Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1375 від 28.08.2003 року (1375-2003-п) , пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість товарів, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого митного збору та брокерських послуг.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України – після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем.

Як вбачається з матеріалів справи, текстильні вироби, у зв'язку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до статті 43 Митного кодексу України закінчився до продажу даних товарів, що підтверджується актом перевірки.

Згідно з п.п. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною, якщо не встановлено цим пунктом інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2. п. 1.20. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Аналізуючи викладені норми законодавства, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, щодо можливості використання митної вартості товарів в розрахунках по визначенню звичайної ціни, оскільки поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на підпункт 1.20.5. пункту 1.20. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання, є безпідставними, оскільки у відповідності до статті 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення", вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яким здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2007 року № 559 (559-2007-п) встановлено перелік об'єктів державного цінового регулювання на 2007-2008 маркетингові роки, до якого текстильні вироби не входять.

Суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000142330/0 від 16.02.2009 року, оскільки позивач не мав права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у вересні, жовтні 2008 року в порядку, встановленому підпунктом 7.7.11. пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого, особою, яка не має права на отримання бюджетного відшкодування є та, яка була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів за рішенням Кабінету Міністрів України; мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та доходить висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції – без змін.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд –

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці – залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2009 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 31 серпня 2009 року.