розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 16 жовтня 2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркон" до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У грудні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркон" (надалі – Позивач, ТОВ "Інтеркон") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (надалі – Відповідач, ДПІ у Солом’янському районі), в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Відповідача №0000372307/0 від 27.07.2006 року та №0000372307/1 від 23.08.2006 року, прийнятих на підставі акту невиїзної документальної перевірки Позивача № 2658-3425/23-0711/24093354 від 25.07.2006 року, з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ шляхом зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за березень 2002 року.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на відсутність з його боку порушень щодо пропуску строку для подання заяви на відшкодування ПДВ, оскільки на його думку, право на податковий кредит по податковій накладній № 12 від 25.03.00 р., виникло з дати прийняття Господарським судом Донецької області ухвали про затвердження з 27.07.03р. мирової угоди між ТОВ "Інтеркон" та Донецькою залізницею.

Разом з тим, Позивач заперечує щодо застосування до спірних правовідносин вимог Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та цільовими фондами" (167/98) , оскільки дія вказаного Указу, на його думку, спрямована на посилення контролю з боку Держави стосовно забезпечення своєчасного та повного надходження податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів, та розповсюджується виключно на взаєморозрахунки юридичних і фізичних осіб з бюджетами і державними цільовими фондами при сплаті ними податків, зборів та обов’язкових платежів.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції Позивач подав письмові пояснення до позовної заяви, в яких посилається на наявність порушень ДПА у м. Києві стосовно пропуску строків розгляду його скарги, встановлених п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами".

Постановою Господарського суду м. Києва від 16 жовтня 2007 року позовні вимоги ТОВ "Інтеркон" задоволено частково.

Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва №0000372307/0 від 27.07.2006 року та №0000372307/1 від 23.08.2006 року в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 165,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати вищезазначену постанову Господарського суду м. Києва та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог заявленого Позивачем позову в повному обсязі.

Заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.

В судовому засіданні представник ДПІ підтримав вимоги апеляційної скарги; представник позивача не з’явився, був повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 12 по 25 липня 2006 року Відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ "Інтеркон", з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ шляхом зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за березень 2002 року.

За результатами вказаної перевірки Відповідачем було складено акт № 2658-3425/23-0711/24093354 від 25.07.2006 року, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення №0000372307/0 від 27.07.2006 року та №0000372307/1 від 23.08.2006 року, якими Позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 494 165,00 грн., зобов’язано сплатити суму податку у розмірі 329,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 165,00 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2000 року між Позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Корунд" (далі-ТОВ "Корунд") укладено угоду про уступку права вимоги №0103/2000, згідно з якою Позивач прийняв на себе всі права, а також право вимоги боргу по Договорах №624 від 22.06.1999 року та №628 від 22.06.1999 року, укладеним між ТОВ "Корунд" та Донецькою Залізницею.

На підставі Договору №0103/2000 ТОВ "Корунд" виписало Позивачеві податкову накладну №12 від 25.03.2000 року на загальну суму 2 604 000,00 грн., у тому числі 434 000,00 грн. - податок на додану вартість.

Також в матеріалах справи міститься податкова накладна №15 від 02.04.2000 року на загальну суму 360 990,00 грн., у тому числі 60 165,00 грн. - податок на додану вартість, яка на підставу виписування посилається на договір №0103/2000.

20.04.2000 року між Позивачем та ТОВ "Корунд" було укладено договір про уступку вимоги №21/04, за умовами якого Позивач прийняв на себе всі права, а також право вимоги боргу по Договору №126-10/47 КП ДХ 2 від 29.04.1999 року, укладеним між ТОВ "Корунд" та ДП НАЕК "Енергоатом" ПО "Хмельницька АЕС".

Відповідно до вищевказаних договорів, ТОВ "Інтеркон" одержав право вимагати від боржників ТОВ "Корунд" сплати боргу на загальну суму 2 964 990,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість у сумі 494 165,00 грн.

Зазначені податкові накладні включені Позивачем до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) в березні 2005 року.

Суму ПДВ в розмірі 494 165,00 грн. на підставі накладних №12 та №15, виписаних ТОВ "Корунд", Позивачем до складу податкового кредиту березня та квітня 2000 року включено не було, а включено до складу кредиту за березень 2002 року шляхом подання до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виправлених помилок у березні 2005 року за березень 2002 року.

У зв’язку з проведенням коригування, сума ПДВ в розмірі 494 165,00 грн. фактично зменшила податкові зобов'язання за березень 2002 року і відповідно у позивача виникло від'ємне значення з ПДВ та бюджетне відшкодування в розмірі 494 165,00 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР ( в редакції чинній на день подання позивачем уточнюючого розрахунку), суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань,що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Згідно п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством.

Разом з тим, підпунктом 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ) передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні № 15 від 02.04.2000 року та № 12 від 25.03.2000 року були включені до податкового кредиту та визначені в них суми заявлені до відшкодування поза межами встановленого граничного строку.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Позивачем, в ході судового розгляду справи не надано суду належних доказів на підтвердження існування достатніх підстав для здійснення коригування даних податкової декларації саме за березень 2002 рокуна підставі податкових накладних отриманих ним в березні-квітні 2000 року.

За таких обставин, доводи Позивача про те, що спірні суми не включались до податкового кредиту по причині затвердження мирової угоди між ТОВ "Інтеркон" та Донецькою залізницею, що не давало йому права на податковий кредит, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки стягнення спірних сум з Донецької залізниці на підставі отриманого права вимоги від ТОВ "Корунд" жодним чином не впливає на підстави та порядок формування зобов'язань та кредиту березня-квітня 2000 року з операції по уступки права вимоги на підставі договорів укладених з ТОВ "Корунд". До того ж слід зважити на те, що мирова угода між позивачем та Донецькою залізницею була затверджена судом ще в липні 2003 року

Що стосується зобов’язання сплати Позивачем штрафних (фінансових) санкцій, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем не було донараховано Позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в розумінні пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, а фактично визначено до сплати суму ПДВ у розмірі 329 грн., яка була помилково відшкодована Позивачу та підлягає поверненню до Державного бюджету України.

Колегія судді не бере до уваги посилання Відповідача на п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 (z0268-01) , оскільки на час затвердження вказаної Інструкції єдиним нормативним актом, який регулював спірні правовідносини, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98) .

Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Разом з тим, цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (254к/96-ВР) (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 (2505-15) № 2505-І\/ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України", який набрав чинності 31.03.2005).

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.

Згідно ст. 11 Закону України "Про систему оподаткування" відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент прийняття Відповідачем спірних рішень були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98) та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 (z0268-01) . При цьому ані Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) , ані Закон № 2181-ІІІ (2181-14) не містять вказаної правової кваліфікації.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність застосовування до Позивача заходів юридичної відповідальності в частині зобов’язання сплати штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 165,00 грн.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 16 жовтня 2007 року - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 16 жовтня 2007 року – залишити без змін.

Матеріали справи повернути до Господарського суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено та підписано 17.03.09

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Малиніна В.В.

суддів: Романчук О.М., Усенка В.Г.,

при секретарі: Демченко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломя’нському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 16 жовтня 2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркон" до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

Постанову Господарського суду м. Києва від 16 жовтня 2007 року – залишити без змін.

Матеріали справи повернути до Господарського суду м. Києва.