Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді – Проценко О.А. (доповідач),

суддів – Коршуна А.О., Туркіної Л.П.,

при секретарі – Гулій О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову господарського суду Запорізької області від 26.02.2008 року у справі №3/253-27/27/08-АП

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства "Супутник", м.Запоріжжя

про стягнення 3250,00грн. штрафних санкцій,

У травні 2005 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Супутник" 3250,00грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач не виконав ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не працевлаштував на своєму підприємстві у 2004 р. інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Штрафні санкції в сумі 3250грн. відповідачем до Фонду не сплачені, в зв’язку з чим позивач просить стягнути зазначену суму в судовому порядку.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.07.2005 року у справі №3/253 в задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись з висновками господарського суду Запорізької області, відповідач оскаржив рішення від 25.07.2005 року в касаційному порядку до Вищого господарського суду України. Постановою від 22.11.2005 року Вищий господарський суду України залишив касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів без задоволення, а рішення господарського суду від 25.07.2005 року – без змін. За результатами касаційного оскарження постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2005 року Верховний суд України постановою від 07.02.2006 року, задовольнивши касаційну скаргу, скасував та направив справу до Вищого господарського суду України для виконання вимог ч.2 п.10 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) . Ухвалою від 27.02.2006 року касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2005 року разом з матеріалами справи №3/253 передано для вирішення до Вищого адміністративного суду України. У зв‘язку із частковим задоволенням касаційної скарги Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.11.2007 року справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами розгляду справи №3/253-27/27/08-АП постановою від 26.02.2008 року господарський суд Запорізької області відмовив Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні адміністративного позову. При цьому суд першої інстанції посилався на ст.ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зазначаючи про те, що зобов’язання відповідача щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з дотриманням встановлених нормативів у 2004 році виникло вже після введення мораторію.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що при винесені постанови судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме: не перевірено тривалості мораторію на задоволення вимог кредиторів. Посилаючись на норми ч.8 ст. 69 ГК України та ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" апелянт вказує, що необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій обумовлюється саме непрацевлаштуванням інвалідів у достатній кількості. А відтак, оскільки самостійно відповідну суму не сплачено, вина відповідача полягає у несплаті суми штрафних санкцій. При цьому апелянт вказує, що відповідачем не надано доказів здійснення атестації робочих місць. Крім того, апелянт вказує, що посилаючись на ч.4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд першої інстанції не врахував, що обов’язок підприємства сплатити штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця не відносяться ні до одного з перелічених в зазначеній статті зобов’язань. На думку апелянта санкції за порушення нормативу робочих місць для інвалідів за своєю правовою природою не відносяться до санкцій за невиконання зобов’язань по сплаті податків і зборів.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості робочих місць на підприємстві, якщо працює від 8 до 15 чоловік -у кількості 1 робочого місця. Матеріалами справи встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у 2004 році складала 16 осіб, тобто з урахуванням вищезазначеної норми Закону (875-12) відповідач повинен був працевлаштувати на своєму підприємстві одного інваліда, про що і було зазначено ним у звіті до Фонду форми №10-ПІ.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як свідчать матеріали справи, фактично відповідачем норматив працевлаштування інвалідів в 2004 році не виконано.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями) установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (1767-2001-п) (далі – Порядок). Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою що затверджується Держкомстатом. Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Сума штрафних санкцій визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві у 2004 році складав 3250грн. Відповідно до балансу підприємства та звіту про фінансові результати за 2004 рік за звітний період підприємство відповідача прибуток не отримувало.

За правилами ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" о б'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону (334/94-ВР) на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача, на те що він не повинен сплачувати штрафні санкції у зв’язку з відсутністю прибутку в 2004 році.

Разом з тим, спірні правовідносини між сторонами мали місце у 2004-2005 роках, до прийняття та набрання законної сили Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" (2960-15) , то приписи даного Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Разом з тим, з урахуванням вимог п.5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) норми цього Кодексу (436-15) до спірних правовідносин слід застосовувати.

Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначено у статтях 238- 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України .

Пунктами 1,3 "Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. № 314 (314-95-п) (із змінами та доповненнями) визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК (п.10 Положення (314-95-п) ).

За приписами ст. 3 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праві. Не можна працівнику пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я (ст.5 цього Закону).

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки парці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

При вирішенні питання щодо накладення на особу, яка допустила правопорушення, адміністративно-господарських санкцій слід застосовувати принцип вини.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду від 21.11.2002 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Супутник", за заявою кредитора, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності; банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника; ораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Колегія суддів не погоджується з висновком про те, що під час мораторію не нараховуються санкції, передбачені ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки в ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" йдеться про застосування санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, якими не є зобов’язання по виконання нормативу працевлаштування інвалідів. Разом з тим, така позиція суду не призвела до неправильного вирішення спору. В стані банкрутства підприємство відповідача не взмозі виконати норматив, дотримуючись вимог вищезазначених законів, Закону України "Про охорону праці" (2694-12) та "Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів", оскільки неможливо витримати визначені законодавством трудові та соціальні гарантії щодо даної категорії працівників.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд об’єктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи. Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 26.02.2008р. у справі №3/253-27/27/08-АП слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову господарського суду Запорізької області від 26.02.2008 року у справі №3/253-27/27/08-АП залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 26.02.2008 року у справі №3/253-27/27/08-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.