розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 12.07.07 року у справі за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

СПД-ФО ОСОБА_1вернувся до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 2221704/1 від 07.09.2006 року, № 2221704/2 від 22.11.2006 р.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 2231704/0 від 12.07.2006 р.; зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі вилучити з картки особового рахунку за кодом 1512111675 (код бюджетної класифікації 23030100) суму 7060,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 12.07.2007 року позов задоволено частково, а саме: визнано недійсним (нечинним) рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 12.07.2006 р. № 2231704/0 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 6720,00 грн.; зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вилучити з картки особового рахунку за кодом 1512111675 суму 6 720, 00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарський суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.01.2004 року по 31.03.2006 р. відповідачем була проведена планова виїзна перевірка СПД-ФО ОСОБА_1 питань дотримання ним вимог чинного законодавства України щодо оподаткування підприємницької діяльності, на підставі якої було складено акт від 30.06.2006 року № 157/1704/1512111675 "Про результати планової виїзної перевірки дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1".

Вищезазначеним актом встановлено, що позивачем занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 224 грн., в тому числі у 2004 р. на суму 100,00 грн., у 2005 році - на суму 100,00 грн., у 2006 році - 24,00 грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва були прийняті податкове повідомлення-рішення від 12.07.2006 р. № 2221704/0, яким відповідно до пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за порушення пп. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 394 грн. (в тому числі основний платіж - 224,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 170,00 грн.); рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.07.2006 р. № 2231704/0, яким відповідно до п. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення п. 1, 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7060,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими рішеннями, позивач оскаржив їх в порядку, передбаченому ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Вказані податкові рішення під час адміністративного оскарження були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Господарський суд м. Києва в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а апеляційна інстанція погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Актом перевірки встановлено, що за період з 01.01.2004 р. по 31.12.2004 р. чиста сума зобов'язань по податку на додану вартість, відображена у рядку 18 Декларації по податку на додану вартість, наданої до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, становить 241,00 грн. За даними перевірки, чиста сума зобов'язань складає 341 грн. Податкові зобов'язання, відображені в Декларації (рядок 9) складають 8569 грн. В порушення вимог п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 не включив до податкових зобов'язань ПДВ в сумі 100,00 грн. за надання майна в оренду в 2004 році. За даними перевірки податкові зобов'язання складають 8669 грн.

За період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р. чиста сума зобов'язань позивача по податку на додану вартість, відображена у рядку 18 Декларації по податку на додану вартість, наданої до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, становить 289,00 грн. За даними перевірки чиста сума зобов'язань складає 389 грн. Податкові зобов'язання, відображені в Декларації (рядок 9) складають 8198 грн. В порушення вимог п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 не включив до податкових зобов'язань ПДВ в сумі 100,00 грн. за надання майна в оренду в 2005 році. За даними перевірки податкові зобов'язання складають 8298 грн.

За період з 01.01.2006 р. по 31.03.2006 р. чиста сума зобов'язань по податку на додану вартість, відображена у рядку 18 Декларації по податку на додану вартість за І кв. 2006 р., наданої до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, становить 53,00 грн. За даними перевірки чиста сума зобов'язань складає 77 грн. Податкові зобов'язання, відображені в Декларації (рядок 9) складають 1869 грн. В порушення вимог п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 не включив до податкових зобов'язань ПДВ в сумі 24,00 грн. за надання майна в оренду в І кв. 2006 році. За даними перевірки податкові зобов'язання складають 1893 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди нежилого приміщення від 01.06.2002 р., укладеного між СПД-ФО ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "МайКо" (орендар), щомісячна орендна плата становить 50,00 грн., в тому числі ПДВ 8,33 грн.

З картки рахунку ТОВ "МайКо", яка міститься в матеріалах справи, підтверджується факт нарахування доходу СПД - ФООСОБА_1. в розмірі вартості наданих ним послуг за оренду приміщення з 31.01.2004 р. по 31.03.2006 р., що становить 50,00 грн. кожний місяць (31.01.2004 р., 29.02.2004 р., 31.03.2004 р.,

30.04.04 р., 31.05.04 р., 24.06.04 р., 28.07.2004 р., 31.08.04 р., 29.09.04 р., 26.10.04 р., 25.11.2004 р., 31.12.2004 р., 31.01.2005 р., 28.02.05 р., 31.03.05 р., 29.04.05 р., 31.05.05 р.,

30.06.05 р., 29.07.05 р., 31.08.05 р., 30.09.05 р., 25.10.05 р., 30.11.05 р., 31.12.2005 р., 31.01.2006 р., 28.02.06 р., 31.03.2006 р.).

Згідно декларацій про доходи, поданих позивачем до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, кошти, отримані ним від надання майна в оренду включено до складу валового доходу, зокрема у 2004 році валовий дохід становить 52024,00 грн., у 2005 році - 49789,00 грн., у І кв. 2006 р. - 11362,00 грн. Відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість, обсяги продажу без врахування ПДВ становлять у 2004 році - 42855,00 грн., у 2005 році - 40991,00 грн., в І кв. 2006 р. - 9343,00 грн.

Розбіжність між валовим доходом та обсягами продажу виникла внаслідок включення до складу валового доходу сум коштів з продажу товарів та з сум коштів разом з ПДВ, отриманих від ТОВ "МайКо".

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф в розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За таких підстав судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що донарахування ДПІ у Голосіївському районі м. Києва СПД-ФООСОБА_1податкового зобов'язання з ПДВ на суму 224 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170 грн. відповідає вимогам чинного законодавства та є правомірним.

Крім того, в акті перевірки відповідача вчинено запис, що за результатами перевірки СПД - ФО ОСОБА_1 отримав готівкові кошти від ТОВ "МаЙКо" за надання майна в оренду в сумі 1344,00 грн. При перевірці книг обліку розрахункових операцій, фіскальних звітних чеків, контрольних стрічок РРО, встановлено, що позивач не застосовував РРО при готівкових розрахунках за надання майна в оренду на суму 1344,00 грн. з ТОВ "МайКо", чим порушено вимоги п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формах (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом (265/95-ВР) , із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до ст.ст. 759 та 760 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Водночас, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом договору найма є неспоживна річ, а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

За таких підстав суд першої інстанції правомірно зазначив, що застосування ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до позивача штрафних санкцій в розмірі 6720 грн. згідно п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення п. 1 ст. З цього Закону (265/95-ВР) є безпідставним, в той час як застосування відповідачем до СПД-ФО ОСОБА_1 штрафних санкцій в розмірі 340 грн. на підставі п. 4 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" є правомірним, оскільки позивачем не доведено, що ним забезпечувалось щоденне друкування фіскальних чеків (фіскальний чек за 10.04.2006 р. роздрукований 11.04.2006 р.).

З наведеного можна зробити висновок, що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У відповідності до наведених вимог, податкова інспекція, як суб'єкт владних повноважень, частково довела правомірність прийнятих нею рішень, на підставі яких заявлено позов, а отже рішення від 12.07.2006 року № 2231704/0 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 6720,00 грн. підлягає бути визнаним недійсним, у зв'язку з чим сума 6 720,00 грн. підлягає вилученню з особового рахунку позивача.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права

За таких підстав, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 12.07.07 року у справі за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.