розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року по справі за позовом приватного підприємства "Доллі" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ПП "Доллі" звернулися до Господарського суду м. Києва з адмінпозовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000712305/0 від 23.05.2006 року; № 0000712305/1 від 26.06.2006 року; № 0000712305/2 від 14.12.2006 року; № 0000712305/3 від 16.03.2007 року, кожним з них позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1173687,00 грн., в тому числі, 782458,00 грн. - основний платіж та 391229,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в позові відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарський суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на підставі акту перевірки від 10.05.2006 року № 253-1/23-05/32486322 та за результатами адміністративного оскарження були прийняті зазначені вище спірні податкові повідомлення-рішення.

28.11.2003 року між позивачем та ТОВ "КТМ" було укладено договір купівлі-продажу товару № 11.

На підставі виписаних ТОВ "КТМ" на адресу позивача податкових накладних, перелік яких наведено в Додатку № 5 до акта перевірки,, позивач відніс до складу податкового кредиту 782458,00 грн., у тому числі: за грудень 2003 року - у розмірі 100206 грн.; за січень 2004 року у розмірі 57038 грн.; за лютий 2004 року - у розмірі 82847 грн.; за березень 2004 року - у розмірі 100153 грн.; за квітень 2004 року - у розмірі 107931 грн.; за травень 2004 року - у розмірі 8474 грн.; за червень 2004 року - у розмірі 26469 грн.; за вересень 2004 року - у розмірі 42571 грн.; за жовтень 2004 року - у розмірі 32283 грн.; за листопад 2004 року - у розмірі 69751 грн.; за грудень 2004 року - у розмірі 74735 грн.

Оприбуткування та оплату товару було здійснено позивачем у вищевказаних сумах, що підтверджується копіями накладних, книг придбання товарів (робіт, послуг), платіжних документів. Дана обставина не заперечується відповідачем.

Виходячи з положень ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у відповідні звітні періоди позивач вів облік операцій з придбання у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та реєстрах отриманих податкових накладних, форма і порядок заповнення яких встановлено Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року (z0233-97) (із змінами та доповненнями), що також не заперечується сторонами.

Матеріали справи містять також копію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07.07.2005 року у справі № 2-3255/2005 за позовом ДПА у м. Києві до ТОВ "КТМ", ОСОБА_1 ОСОБА_2, яким визнано недійсним установчі документи ТОВ "КТМ" з моменту державної реєстрації, в тому числі: статут, зареєстрований 29.05.2003 року за № 07070 Голосіївською РДА, а також свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ № 37062059 від 26.06.2003 року з моменту внесення в реєстр платників ПДВ.

Як зазначено в акті перевірки, перевіряючими було встановлено, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені ТОВ "КТМ" у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг), з огляду на те, що останні на момент укладення та виконання вищевказаних договірних зобов'язань не було платником податку на додану вартість та не мало права складати податкові накладні.

Саме з цих підстав відповідачем і зроблено висновок про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними.

Колегія суддів не може погодитися з такими доводами податкової інспекції, виходячи з наступного.

Виходячи з положень п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону)).

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону).

В акті перевірки, податкові накладні, виписані на адресу позивача, відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону. Дана обставина не заперечується відповідачем.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва у 2006 році рішення Оболонського районного суду від 07.07.2005 року у справі № 2-3255/2005 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Оболонського районного суду від 29.11.2006 року, прийнятим за результатами нового розгляду справи № 2-3255/2005 (справа № 4920/06), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27.06.2007року, в позові відмовлено.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що станом на день розгляду спору рішення Оболонського районного суду від 07.07.2005 року у справі № 2-3255/2005р, що визначено у акті перевірки як підстава для визначення позивачу податкових зобов'язань, є скасованим.

Слід також зауважити, що сам факт скасування державної реєстрації ТОВ "КТМ" не тягнув би за собою недійсність всіх укладених ним угод та виписаних податкових накладних з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру. Зазначене товариство перебувало на податковому обліку, зазначене підприємство було належним чином зареєстроване в податковому органі в установленій процедурі.

Викладене вище дає підстави судовій колегії прийти до висновку, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України (168/97-ВР) не передбачає.

На момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту. Цей факт відповідачем не заперечується.

Виходячи з вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону, свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Також апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що первинні документи від імені ТОВ "КТМ" підписано не уповноваженою особою.

Товариство декларувало обсяги господарських операцій, в т. ч. податкові зобов'язання з ПДВ, за господарськими операціями з позивачем. Будь-яких доказів про недекларування грошових сум, отриманих від позивача в оплату поставлених товарів, суду не надано.

Крім того, в період укладення договору купівлі-продажу між позивачем та ТОВ "КТМ" (продавець) та його виконання, позивач мав всі підстави для включення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту, оскільки Т0В "КТМ" було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним виписані та надані позивачеві податкові накладні, а позивачем суми ПДВ були сплачені у складі вартості товарів (робіт, послуг). Податкові накладні та угоди невизнанні у встановленому законом порядку недійсними.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку щодо правомірності включення позивачем суми ПДВ до складу податкового кредиту, безпідставності прийняття спірних рішень про нарахування позивачу податку на додану вартість та застосування до нього штрафних санкцій.

Колегія суддів також зазначає, що зв'язку з встановленням апеляційною інстанцією відсутності факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутності суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання з ПДВ) за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій є необґрунтованим.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, податкова інспекція як суб'єкт владних повноважень не довела правомірності прийнятих нею рішень, на підставі яких заявлено позов, а отже вони підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів д ійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Встановлено, що сума податкового кредиту позивача за спірний період сформована на підставі та з урахуванням належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ "КТМ", зареєстрованого платником ПДВ.

За таких підстав, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 30.07.2007 року по справі за позовом приватного підприємства "Доллі" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.