Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Санакоєвої М.А.,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від третіх осіб: не з'явився ТОВ "Ерматекс",

не з'явився ТОВ "Кліо",

розглянувши апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим - Калініна Олексія Павловича на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 14.08.08 у справі № 2-27/2982-2007

за позовом Приватного підприємства "Рембудтрест" (вул. Субхі, 4, кв. 56-А, м.Сімферополь, 95015) (Суворовський спуск, б.4, кв.10, м.Сімферополь, 95000) (представник позивача - Чупріна Ганна Миколаївна: Сакський проїзд, б.2/2, кв.6, м.Сімферополь, 95000)

до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки, 1/9, м.Сімферополь, 95053)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ерматекс" (вул.Тельмана, б.5, м.Київ, 04116)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліо" (вул.Гагаріна, б.19, кв.44, м.Сімферополь, 95000)

про визнання податкових повідомлень - рішень нечинними,

Приватне підприємство "Рембудтрест"звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м.Сімферополі:

- від 28.07.2006 №0009672301/0, від 05.09.2006 №0009672301/1, від 09.11.2006 №0009672301/2, від 24.01.2007 №0009672301/3 про донарахування податку на додану вартість в сумі 19135,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 9567,50 грн.;

- від 28.07.2006 №0009682301/0, від 05.09.2006 №0009682301/1, від 09.11.2006 №0009682301/2, від 24.01.2007 №0009682301/3 про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 41498,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 16104,10 грн.;

- від 28.07.2006 №0005231701/0, від 16.11.2006 №0005231701/2 про донарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 1961,64 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 3923,28 грн.,

а також просить зобов'язати Державну податкову інспекцію в м.Сімферополі внести зміни до особового рахунку приватного підприємства "Рембудтрест"по податку на додану вартість з вироблених на Україні товарів (робіт, послуг), по податку на прибуток підприємств і по податку з доходів найманих працівників (т.1 арк.с.3-8).

Позивач протягом розгляду справи неодноразово збільшував та доповнював позовні вимоги та, з урахуванням останнього клопотання про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі:

- від 28.07.2006 №0009672301/0, від 05.09.2006 №0009672301/1, від 09.11.2006 №0009672301/2, від 24.01.2007 №0009672301/3 про донарахування податку на додану вартість в сумі 19135,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 9567,50 грн.;

- від 28.07.2006 №0009682301/0, від 05.09.2006 №0009682301/1, від 09.11.2006 №0009682301/2, від 24.01.2007 №0009682301/3 про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 41498,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 16104,10 грн.;

- від 28.07.2006 №0005231701/0, від 16.11.2006 №0005231701/2 і від 30.01.2007 №0005231701/3 про донарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 1961,64 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 3923,28 грн.,

- визнати нечинною першу податкову вимогу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі від 06.02.2007 №1/410 про сплату податкового боргу по узгодженим податковим зобов'язанням в сумі 86136,26 грн.;

- стягнути 1800,00 грн. витрат на правову допомогу (т.1 арк.с. 121, 131-137, т.2 арк.с.17-18, т.3 арк.с.37-38).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в ході проведення перевірки не встановлений факт закінчення процедури ліквідації ТОВ "Ерматекс"і ТОВ "Кліо"і виключення вказаних підприємств з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України, не встановлено чи проводилась зустрічна перевірка ТОВ "Ерматекс" в частині його зобов'язань перед бюджетом по податку на додану вартість, чи проводились перевірки ТОВ "Ерматекс"за період з моменту реєстрації і по теперішній час. Позивач вважає, що не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями ТОВ "Ерматекс"і ТОВ "Кліо", так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру підприємств та організації України; податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість, податок на прибуток та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство України не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій; доказів отримання підзвітними особами позивача доходів у вигляді додаткового блага, відповідачем також не встановлено.

Господарський суд Автономної Республіки Крим від 15.05.2007 залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ТОВ "Ерматекс"та ТОВ "Кліо"(т.1 арк.с.183-184).

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.08.2008 позов задоволено:

- визнані нечинними податкові повідомлення-рішення:

- від 28.07.2006 № 0009672301/0, від 05.09.2006 № 0009672301/1, від 09.11.2006 № 0009672301/2, від 24.01.2007 № 0009672301/3 про донарахування податку на додану вартість в сумі 19135,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 9567,50 грн.;

- від 28.07.2006 № 0009682301/0, від 05.09.2006 № 0009682301/1, від 09.11.2006 № 0009682301/2, від 24.01.2007 № 0009682301/3 про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 41498,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 16104,10 грн.;

- від 28.07.2006 № 0005231701/0, від 16.11.2006 № 0005231701/2, від 30.01.2007 № 0005231701/3 про донарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 1961,64 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 3923,28 грн.;

- визнана нечинною перша податкова вимога від 06.02.2007 № 1/410 про сплату податкового боргу по узгодженим податковим зобов'язанням в сумі 86136,26 грн.;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Рембудтрест" 3,40 грн. судового збору і 1800,00 грн. витрат на правову допомогу (т.3 арк.с.48-59).

Постанова мотивована тим, що на момент укладання відповідних угод з позивачем його контрагенти були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість та їх реєстрація скасована не була; в матеріалах справи наявні всі необхідні податкові накладні, що підтверджують право позивача на податковий кредит; до того як перевірка була проведена відповідачем, у позивача була відсутня інформація про діяльність ТОВ "Кліо", а ТОВ "Кліо"не пред'являло будь-які претензії про сплату заборгованості в сумі 70316,00 грн.; ТОВ "Кліо"виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 26.04.2006, що для позивача було єдиною підставою для включення кредиторської заборгованості в сумі 70316,00 грн. в валові доходи підприємства як безнадійної заборгованості у другому кварталі 2006 року, дана операція не повинна була бути відображена в декларації про доходи позивача в І кварталі 2006 року, оскільки ТОВ "Кліо"виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 26.04.2006, тобто з ІІ кварталу 2006 року; визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних; сама по собі несплата податку продавцем або його контрагентами (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (позивача по справі) та суму бюджетного відшкодування; договори, укладені між позивачем і третіми особами по справі, у встановленому законом порядку недійсними не визнані, доказів того, що були подані відповідні позови, не надано; донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 1961,64 грн. і нарахування штрафних санкцій в сумі 3923,28 грн. є необґрунтованим; складання та надіслання на адресу позивача відповідачем першої податкової вимоги від 06.02.2007 №1/410 про сплату податкового боргу по узгодженим податковим зобов'язанням в сумі 86136,26 грн. є незаконним; щодо вимог про відшкодування витрат на юридичні послуги, то позивачем надано договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 02.04.2007, укладений з гр.ОСОБА_2, яка має диплом фахівця права, позивачем сплачена сума вартості наданих послуг в розмірі 1800,00грн.

Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача -Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим, Калінін Олексій Павлович, 26.08.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга на постанову суду надійшла 12.09.2008, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову (т.3 арк.с.62, 64-65).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішенням Подільського районного суду м.Києва від 04.08.2005, яке набрало законної сили, визнані недійсними установчі документи з моменту їх реєстрації -01.08.2004, визнано недійсним сві доцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Ерматекс"з моменту внесення до реєстру платників податку на додану вартість - 13.08.2003, у зв'язку з чим первинні документи, підписані від імені постачальника позивача не дають права на віднесення витрат по придбанню товару у цих постачальників до складу валових витрат, оскільки не підтверджені виданими у встановленому Законом порядку первинними документами; однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту по податку на додану вартість, є сплата цих сум до Державного бюджету України; право на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість виникає тільки при фактичній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язань по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2008 відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим - Калініна Олексія Павловича (т.3 арк.с.68-71).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2008 закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено справу до розгляду на 19.11.2008 (т.3 арк.с.78-80).

Позивач в запереченнях на апеляційну скаргу (вх.№1409) просить відмовити в її задоволенні, вважає рішення законним та обґрунтованим (т.3 арк.с.106-109).

Позивач, відповідач та треті особи явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 19.11.2008, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (т.3 арк.с.87-90, 91-105, 111-116), позивач надав заяву (вх.№1813) про розгляд справи у відсутність його представників (арк.с.117), відповідач та треті особи про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач та треті особи викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, позивач просить розглянути справу у відсутність його представників, відповідач та треті особи про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача, відповідача та третіх осіб.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 30.06.2006 по 13.07.2006 відповідачем проведена виїзна планова перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 31.03.2006, за результатами якої складено акт №4348/23-6/31885838 від 20.07.2006 (т.1 арк.с.10-23).

В ході проведення перевірки встановлені наступні порушення:

- підпункту 4.16 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в сумі 23919,00 грн., у тому числі:

- за 2004 рік заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 3144,00 грн.;

- за 2005 рік заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 20775,00 грн.;

- підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено зобов'язання по податку на додану вартість за 2004 рік та 2005 рік на загальну суму 19135,00 грн., в тому числі:

- за грудень 2004 року -2515,00 грн.;

- за квітень 2005 року -16620,00 грн.

- підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в наслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1961,64 грн. (т.1 арк.с.22).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.07.2006 №0009672301/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 19135,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 9567,50 грн.; від 28.07.2006 №0009682301/0 про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 41498,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 16104,10 грн. і від 28.07.2006 №0005231701/0 про донарахування податку з доходів найманих працівників в сумі 1961,64 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 3923,28 грн. (т.1 арк.с.24-26).

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргою вих.№191 від 07.08.2006 до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі (т.1 арк.с.34-35).

За результатами розгляду вказаної скарги, Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі прийнято рішення від 23.08.2006 вих.№34774/0/25-0, яким спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення (т.1 арк.с.37-39).

За результатами розгляду скарги прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.09.2006 №0009672301/1, від 05.09.2006 №0009682301/1 (т.1 арк.с.27-28).

Позивач звернувся з повторною скаргою вих.№218 від 05.09.2006 до Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим (т.1 арк.с.40-42).

За результатами розгляду повторної скарги, Державною податковою адміністрацією в Автономній Республіці Крим прийнято рішення від 02.11.2006 №2447/10/25-007, яким спірні податкові повідомлення залишенні без змін, а скарга без задоволення (т.1 арк.с.43-47).

За результатами оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.11.2006 №0009672301/2, №0009682301/2 і від 16.11.2006 №0005231701/2 (т.1 арк.с.29-31).

Позивач знову звернувся з повторною скаргою вих. №400 від 13.11.2006 до Державної податкової адміністрації України (т.1 арк.с.48-50).

Державна податкова адміністрація України рішенням про результати розгляду повторної скарги від 12.01.2007 №205/6/25-0115 скаргу позивача залишила без задоволення та залишила без змін спірні податкові повідомлення-рішення (т.1 арк.с.52-55).

Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.01.2007 №0009672301/3, №0009682301/3 і від 30.01.2007 №0005231701/3 (т.1 арк.с.32-33).

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість відповідно до податкових накладних по взаємовідносинам з ТОВ "Ерматекс", де податок на додану вартість склав 19135,00 грн., в тому числі: за грудень 2004 року -2515,00 грн., за квітень 2005 року -16620,00 грн.

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 04.08.2005 по справі №2-2196 за позовом Державної податкової адміністрації в м.Києві до ОСОБА_1., ТОВ "Ерматекс"про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Ерматекс"визнані недійсними (т.2 арк.с.67-69).

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 14.01.2008 рішення Подільського районного суду м.Києва по справі №2-2196 від 04.08.2005 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.3 арк.с.14-16).

Подільський районний суд м.Києва листом від 18.07.2008 повідомив про те, що ухвалою від 21.05.2008 по справі №2-1370 позов Державної податкової адміністрації в м.Києві до ОСОБА_1., ТОВ "Ерматекс"про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість залишено без розгляду (т.3 арк.с.21-22).

Головне міжрегіональне управління статистики у м.Києві у відповіді на запит суду від 12.06.2007 №12/1-7/1215 повідомило про те, що ТОВ "Ерматекс"станом на 01.06.2007 значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.2 арк.с.1).

Державна податкова інспекція в Подільському районі м.Києва у відповіді на запит суду від 19.06.2007 №3882/9\15-107 повідомила, що ТОВ "Ерматекс"на обліку в Державній податковій інспекції в Подільському районі м.Києва не перебуває (т.2 арк.с.10).

Правовідносини сторін регулюються статтею 19 Конституції України, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (2181-14) , Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"платник податку -це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д"пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Сама по собі несплата податку продавцем, або його контрагентами (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (позивача по справі) та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон України "Про податок на додану вартість"платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити певні реквізити, передбачені цим підпунктом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

В матеріалах справи містяться всі необхідні податкові накладні, що підтверджують право позивача на податковий кредит. Дослідивши вказані податкові накладні, суд правильно дійшов висновку, що вони складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Податковий кредит формується при дотриманні платником податку вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а відшкодування з бюджету позивачу різниці між податковими зобов'язаннями і податковим кредитом, за умови його від'ємного значення, може відбуватися з урахуванням вимог пункту 1.8 статті 1 зазначеного Закону, при наявності встановленого судом факту надмірної сплати останнім податку своєму контрагенту в ціні товару.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час складання взаємовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.6 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість"свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва постачальника позивача не встановлено.

Виходячи із системного аналізу положень цієї норми та підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"вимога щодо наявності надмірної сплати податку на додану вартість стосується того платника податку, яким сума цього податку заявлена до відшкодування. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом (168/97-ВР) не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування. Крім того, під час тлумачення норм Закону (168/97-ВР) , що регулюють порядок визначення сум бюджетного відшкодування, пріоритетне застосування мають спеціальні норми пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а не сама по собі термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, під час встановлення факту надмірної спати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем -платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

Що стосується подальшої сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками товарів та послуг, придбаних платником податку, то Закон (168/97-ВР) не пов'язує виникнення права на бюджетне відшкодування у платника податку з фактом виконання податкових зобов'язань перед бюджетом третіми особами.

Відповідно до наведеного, в задоволенні вимог платника податків, пов'язаних із стягненням сум бюджетного відшкодування, не може бути відмовлено на тій лише підставі, що відповідні суми не сплачені безпосередньо до бюджету цим платником податку або його контрагентами.

В той же час, несплата контрагентами платника податку сум податку на додану вартість до бюджету може в окремих випадках бути ознакою протиправних дій, вчинених за попередньою змовою групою осіб із метою ухилення від оподаткування або безпідставного отримання коштів за рахунок Державного бюджету України.

Факт порушення контрагентами платника податків своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку до бюджетного відшкодування сум, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Таким чином, несплата контрагентом платника податку сум податку на додану вартість, включеного таким платником податку на додану вартість до сум бюджетного відшкодування, може бути підставою для не визнання права такого платника податків на відшкодування чи податковий кредит у разі встановлення судом протиправного характеру дій, вчинених учасниками відповідних операцій. При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

Оскільки відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення, то за загальним правилом з цього ж дня юридична особа втрачає статус платника податку.

Прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи не тягне втрати такою юридичною особою статусу платника податку на додану вартість незалежно від того, ким прийнято таке рішення.

Згідно з підпунктом "б"пункту 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість"анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); згідно з абзацом восьмим цього пункту анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б"- "ґ"цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи. При застосуванні зазначених положень слід мати на увазі, що у разі ліквідації юридичної особи анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу можливе лише, якщо юридичну особу виключено з Єдиного державного реєстру. До такого виключення анулювання реєстрації здійснюється виключно за ініціативою юридичної особи (в особі ліквідаційної комісії, ліквідатора, органу управління юридичної особи, якщо на нього покладено виконання функцій комісії з припинення юридичної особи).

До анулювання реєстрації статусу платника податку на додану вартість особа, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов'язана, у випадках встановлених законодавством, видавати податкові накладні на загальних підставах.

Припинення юридичної особи, а так само припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця означає втрату ними спеціальної правоздатності, тобто здатності набувати права та обов'язки в межах господарської діяльності. Відтак, з моменту припинення державної реєстрації юридична особа, а також фізична особа-підприємець не мають права здійснювати господарські операції. В той же час, правові наслідки, що були результатом дій таких осіб, вчинених до припинення спеціальної правоздатності, зберігають свою чинність.

Отже, правочини та інші господарські операції, вчинені платниками податку на додану вартість до моменту втрати ними спеціальної правоздатності, породжують відповідні правові наслідки. Тому податок на додану вартість, сплачений (нарахований) у складі ціни товарів та послуг, придбаних у такої особи іншими платниками податку, в передбачених Законом випадках може бути віднесений до складу податкового кредиту платників податку -покупців таких товарів та послуг.

Створення юридичної особи за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою заниження податкових зобов'язань такою особою, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому у кожному окремому випадку необхідно з'ясовувати наявність чи відсутність у діях сторін договору мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема за чужим паспортом, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Таким чином, саме по собі скасування державної реєстрації платника податку або подальше припинення такого платника податку як юридичної особи, а так само припинення статусу підприємця фізичною особою не означає втрату права на податковий кредит тими платниками податку, які придбали товари чи послуги у таких осіб на час чинності їх спеціального правового статусу.

Відповідно до пункту 25.2 "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79 (z0208-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 за N 208/4429 (z0208-00) , датою виключення платника податку на додану вартість та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, яке відбувається у випадках прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ТОВ "Ерматекс" на момент укладення відповідних угод з позивачем по справі було належним чином зареєстровано як платник податку на додану вартість та його реєстрація скасована не була.

Відповідач не заперечує проти того, що на момент здійснення господарських операцій продавець -ТОВ "Ерматекс"не був виключений з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а його установчі документи не були визнані недійсними.

Вказану позицію підтримано постановою від 26.09.2006 судової палати по адміністративним справам Верхового Суду України.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Однак в матеріалах справи містяться всі первинні документи, що надають право позивачу по справі віднести витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей і виконані роботи у ТОВ "Ерматекс"до складу валових витрат (т.1 арк.с.141-158).

Також в акті перевірки помилково вказано, що станом на квітень 2003 року у позивача була наявна кредиторська заборгованість в сумі 70316,00 грн. Вказана заборгованість значиться за позивачем станом на квітень 2004 року за рахунок отриманого від ТОВ "Кліо"товару, але не сплаченого позивачем з тієї причини, що ТОВ "Кліо"не надало відповідні первинні документи у повному обсязі, в тому числі і податкову накладну. У зв'язку з вказаним, позивач податок на додану вартість в сумі 11719,47 грн. не включив до податкового кредиту правомірно.

Рішенням Залізничного районного суду м.Сімферополя від 09.02.2006 по справі №2-319/06 визнані недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Кліо"(т.2 арк.с.4-6).

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2007 апеляційна скарга ПП "Рембудтрест"на зазначене вище рішення залишена без розгляду (т.2 арк.с.7-8).

До того як перевірка була проведена відповідачем, у позивача була відсутня інформація про діяльність ТОВ "Кліо", а ТОВ "Кліо"не пред'являло будь-які претензії про сплату заборгованості в сумі 70316,00 грн.

Згідно відповіді головного управління статистики Автономної Республіки Крим вих.№05.3-5/2328 від 25.07.2006 ТОВ "Кліо"виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 26.04.2006, що для позивача було єдиною підставою для включення кредиторської заборгованості в сумі 70316,00 грн. до валових доходів підприємства як безнадійна заборгованість у ІІ кварталі 2006 року. Дана операція відображена в декларації по податку на прибуток підприємства за І півріччя 2006 року, яка отримана Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі 09.08.2006.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дана операція не повинна була бути відображена в декларації про доходи позивача в І кварталі 2006 року, оскільки ТОВ "Кліо"виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 26.04.2006, тобто з ІІ кварталу 2006 року.

З 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) від 16.01.2003.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При укладенні договорів з третіми особами не були порушені вищенаведені умови.

Відповідно до статей 9, 10 Закону України "Про систему оподаткування"для платників податків не передбачено право або зобов'язання вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (у тому числі і відомостей про реєстрацію платника податку, ведення будь-яких бухгалтерських книг, журналів та інше).

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини п'ятої статті 111 Цивільного кодексу України, юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з Державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Договори, укладені між позивачем і третіми особами по справі, у встановленому законом порядку недійсними не визнані, докази звернення до суду з відповідними позовами суду не надані.

Також є необґрунтованим донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 1961,64 грн. і нарахування штрафних санкцій в сумі 3923,28 грн.

Судом встановлено, що підзвітні особи -працівники підприємства отримували грошові кошти у відшкодування здійснених витрат на придбання позивачу будівельних матеріалів.

Відповідно до підпункту "г"підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом (889-15) .

Витратні касові ордери №198 від 12.07.2005, №211 від 11.08.2005, №215 від 26.08.2005, №228 від 03.10.2005, №12 від 15.02.2005 не можуть бути прийняті, як докази отримання підзвітними особами позивача доходів у вигляді додаткового блага, а наявність тільки авансових звітів не може бути підставою для отримання фізичними особами додаткових благ.

Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відсутні належні та допустимі докази отримання підзвітними особами позивача доходів у вигляді додаткових благ.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами"у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Перша податкова вимога -не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами"податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Однак, платник податків не позбавлений права оскаржити прийняте податковим органом податкове повідомлення в адміністративному та судовому порядку, відповідно до положень статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", що і було зроблено позивачем по справі.

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами"день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Таким чином, складення та надіслання на адресу позивача відповідачем першої податкової вимоги від 06.02.2007 №1/410 про сплату податкового боргу по узгодженим податковим зобов'язанням в сумі 86136,26 грн. є неправомірним.

Згідно статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", посадовці органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись положень Конституції (254к/96-ВР) і Законів України, інших нормативно-правових актів, прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, і повною мірою використовувати надані їм права.

Статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до повноважень суду при вирішенні справи належить в тому числі, визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до вимог статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії, що відповідачем належним чином зроблено не було.

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та податкових вимог.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги, з урахуванням останніх уточнень, є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Позивачем по справі надано договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 02.04.2007, укладений з гр.ОСОБА_2, яка має диплом фахівця права (т.2 арк.с.145, 149).

Відповідно до пункту 1.1 цього Договору позивачу надана правова допомога саме по справі №2-27/2982 -2007А.

Розмір правової допомоги складає 1800,00 грн., які сплачені позивачем гр.ОСОБА_2, що підтверджується платіжним дорученням №186 від 29.08.2007. Факт надання правової допомоги підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг від 10.08.2007 (т.2 арк.с.146, 147, 148).

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

1. Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим - Калініна Олексія Павловича на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 14.08.08 у справі № 2-27/2982-2007 залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 14.08.08 у справі № 2-27/2982-2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом (2747-15) , а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.