Справа № 22-а-5420/08 

Головуючий суддя суду 1 інстанції Грищенко М.В.

Суддя-доповідач Василенко Я.М.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Василенка Я.М.,

суддів Ситникова О.Ф.,

Бистрик Г.М.,

при секретарі Литвині О.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від 21.08.2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

30.03.2007 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з Коростишівської МДПІ на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку з 01.04.2006 року по 15.08.2006 року в сумі 10883,28 гривень.

Постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 21.08.2007 року позовні вимоги задоволено в частині стягнення з Коростишівської МДПІ на користь ОСОБА_1 7149,60 гривень, як середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, в іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням відповідач Коростишівська МДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права в зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши в засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволеню з наступних підстав.

Правові відносини, щодо яких виник спір врегульовані положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України, відповідно до яких в разі невиплати з вини Коростишівської МДПІ належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір відповідач повинен був вип­латити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 19.02.1997 року по 31.03.2006 року працював на посаді державного пода­ткового інспектора Брусилівського відділення Коростишівсь­кої МДПІ, звільнений згідно із наказом Коростишівської МДПІ № 10 від 17.03.2006 року (а.с. 25) в зв'язку з виходом на пенсію по інвалід­ності відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про державну службу" із зазначенням в наказі про звільнення про право на отримання грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних посадових окладів, передбачених ч. 11 ст. 37 Закону України "Про державну службу" та з видачею в день звільнення всіх необхідних довідок для оформлення пенсії. Частини 6 та 11 ст. 37 Закону України "Про державну службу" поширюються виключно на державних службовців зі стажем державної служби більше 10 років. На дату звільнення з урахуванням строкової вій­ськової служби стаж державної служби ОСОБА_1 становить 11 років 8 місяців 29 днів і зазначений УПФ у Брусилівському районі в пенсійному посвідченні позивача НОМЕР_1 від 21.09.2006 року (а.с. 4) та підтверджується довідкою Коростишівської МДПІ № 1546 від 31.03.2006 року (а.с. 5).

З 22.03.200б року по 30.03.2006 року позивач ОСОБА_1 перебував на лікуванні, а з 31.03.2006 року приступив до роботи.

В день звільнення ОСОБА_1 виплати не проводились і він не був повідомлений письмово про нарахування сум, належних йому при звільненні, відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України та не було нараховано будь-яких сум, які б належали до виплати ОСОБА_1

На момент звільнення ОСОБА_1 мав стаж держав­ної служби 11 років 8 місяців 29 днів, що складався з періодів строкові служби в армії, служби в ОВС та роботи державним податковим інспектором, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 11-13).

В квітні 2006 року ОСОБА_1 були нараховані виплати за листком непрацездатності в сумі 636,51 грн. та премія за січень 2006 року в сумі 137,97 грн., в травні 2006 року - премія за березень 2006 року в сумі 333,26 грн.(а.с. 7).

Після проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 до ДПА України, в якому, зокрема, він висловив сумнів щодо правильності нарахування йому компенсації за невикористані відпустки з урахуванням стажу державної служби більше 10-ти років, позивачу були нараховані та виплачені 30 червня 2006 року надбавки за вислугу років за 2005, 2006 роки, 100% надбавка за 2005, 2006 роки відповідно до постано­ви КМУ № 585, доплати за оплату відпустки за 2006 рік, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, матеріальної допомоги на оздо­ровлення за 2006 рік, компенсація за невикористану додат­кову відпустку за 2005-2006 роки на загальну суму 1003,63 грн. (утримано - 140,52 грн., до видачі - 863,11 грн.) та виплата 10 місячних посадових окладів, передбачених ч. 11 ст.37 Закону України "Про державну службу" (а.с. 8-9).

15.08.2006 року позивачу були донараховані та виплачені 1015,02 грн. надбавки за вислугу років за 1998-2006 роки, 132,16 грн. 100% надбавки за 2004-2005 роки, 214,56 грн., як доплати сум відпускних, матеріальної допомоги та компенсації за невикористані відпустки за 1999-200б роки, 473,71 грн. - як компенсація втрати частини зарплати з порушенням термінів її виплати. Всього 15.08.2006 року ОСОБА_1 було донараховано 1835,45грн.(утримано- 249,40 грн., до видачі - 1586,05 грн.).

Твердження відповідача про те, що на день звільнення позивача Коростишівська МДПІ не знала про внесені зміни до Порядку обчислення стажу дер­жавної служби, а саме, щодо стажу державної служби, який дає право на одержання винагороди за вислугу років, від­носиться час військової служби в Збройних Силах, не може бути враховано як відсутність вини відповідача, а навпаки підтверджує наявність такої вини, яка полягала у недбалості Коростишівської МДПІ.

При цьому вина позивача відсутня, оскільки ним були надані відповідні дані щодо його служби в армії при прийнятті на роботу.

Враховуючи те, що судом встановлено факт виплати належних позивачу при звільненні сум після строків, за­значених в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, за наявності вини Коростишівської МДПІ у формі її недбалості при застосуванні діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Разом з тим, Брусилівським районним судом Житомирської області вірно було відмовлено у частині позовних вимог в зв'язку з невірним визначенням ціни позову, яка суперечить Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100 (100-95-п) .

Так, відповідно до зазначеного Порядку суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню за весь час затримки, слід обраховувати із середнього заробітку за один робочий день на час звільнення та кількості робочих днів, які були протягом терміну за­тримки розрахунку.

Середньоденний заробіток позивача на день звільнення становив 79,44 грн. (а.с. 26, 27). Кількість робочих днів за час затримки розрахунку з 01.04.2006 року по 14.08.2006 року становить 90 робочих днів (а.с. 27). Розмір визначеного відповідачем серед­нього заробітку та кількість визначених відповідачем робочих днів за час затримки розрахунку сторонами не оспорюється.

Враховуючи зазначене, загальна сума, яка належить до виплати позивачу за час затримки розрахунку становить 7149,60 грн. (79,44 х 90).

Відповідно до ч. 1 ст 233 КЗпП України (322-08) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Крім цього відповідно до абз. 3 розділу 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.199 року № 13 (v0013700-99) "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" пропущення зазначеного строку є самостійною підставою для відмови у позові.

Проте, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, оскільки початком вказаного строку є наступний день після 15.08.2006 року, тобто після дня проведення відповідачем виплати останнього платежу, які належа­ли позивачу.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України саме наявність порушення права позива­ча на отримання вказаної виплати надало йому можливість звернутися до суду за захистом порушеного права.

Позивач звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства 29.08.2006 року в межах позовної давності.

Згідно ч. 1 ст 102 КАС України (2747-15) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.

Посилання суду першої інстанції на положення ч. 2 ст. 264 ЦК України, відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, свідчить про визнання судом першої інстанції причин, з яких був пропущений зазначений строк поважними та поновлення цього строку.

З адміністративним позовом позивач звернувся до суду за захистом права, яке вважав порушеним на протязі од­ного місяця після закриття справи в порядку цивільного судочинства, тобто, в межах строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

Апеляційну скаргу відповідача Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від 21.08.2007 року - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства 29.08.2006 року в межах позовної давності.

Згідно ч. 1 ст 102 КАС України (2747-15) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.

Посилання суду першої інстанції на положення ч. 2 ст. 264 ЦК України, відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, свідчить про визнання судом першої інстанції причин, з яких був пропущений зазначений строк поважними та поновлення цього строку.

З адміністративним позовом позивач звернувся до суду за захистом права, яке вважав порушеним на протязі од­ного місяця після закриття справи в порядку цивільного судочинства, тобто, в межах строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

Апеляційну скаргу відповідача Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від 21.08.2007 року - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.