розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2007 року по адміністративній справі №2а-612/07 за позовом ОСОБА_1 до Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,-

ОСОБА_1 звернувся в місцевий суд з позовом до Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 4171,12 грн..

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2007 рок позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача в користь позивача грошову компенсацію за речове майно не одержане ним до 11 березня 2000 року, тобто до набрання чинності Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) , та зобов'язано Лінійне управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті видати позивачу речове майно, не одержане ним після 11 березня 2000 року, згідно переліку зазначеного в довідці - розрахунку № 135 на загальну суму 604,00 грн.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Лінійне управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті подало апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та залишити позовну заяву без розгляду у відповідності до ст. 155 КАС України.

Покликання маються на те, що провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відкрито за позовною заявою, яка не відповідає ст. 106 КАС України, крім цього позивачем пропущено річний строк для звернення до адміністративного суду.Місцевий суд покликався на нормативно-правові акти, які не мають відношення до досліджуваних правовідносин.

Головуючий 1-ї інст. Перегінець Л.В. Рядок статзвіту № 49 Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області. Справа №22-а-4169/08 Головуючий Обрізко І.М.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задоволити частково.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Лінійному управлінні на Львівській залізниці УМВС України на транспорті. Наказом від 31.12.2005 року №82 о/с його було звільнено.

При звільненні з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку в частині виплати компенсації за речове майно в сумі 4171, 12 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про міліцію", зі змінами й доповненнями, форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Так, п.12 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України", що затверджене постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 року (114-91-п) , з подальшими змінами і доповненнями, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Виходячи з наявної довідки-розрахунку за №135, що мається в справі, до видачі позивачу визначено компенсацію за речове майно в сумі 4171,12 грн.

Доводи апелянта з приводу відсутності бюджетного фінансування грошових компенсацій за речове майно не є аргументовані та не складають підстав для невиконання покладених на відповідача зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України"). Окрім того, стороною відповідача вказаного не доведено, що вбачається зі справи.

Згідно ч. 7 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Тому відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Доводи апелянта, що Лінійне управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті не є належним відповідачем є безпідставні, позаяк розрахунки при звільненні здійснюються за останнім місцем проходження служби, в тому числі і грошова компенсація за неотримане речове майно. Аналогічна позиція викладена Департаментом фінансових ресурсів та економіки МВС України в листі за №15/3-608 від 14.03.2006 року.

Аргументи апелянта з покликанням на "Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України", що затверджене наказом МВС України від 05.12.2003 року №1489 (v1489320-03) , та внесені зміни до нього наказом МВС України №1265 від 30.12.2005 року (v1265320-05) є безпідставні, позаяк вказані акти не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а тому не являються нормативно-правовими та не можуть регулювати спірні правовідносини.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо застосування ст. 99 КАС України, оскільки з огляду на практику Європейського Суду з прав людини, кошти це майно особи, а тому на подібні правовідносини строки звернення до адміністративного суду не поширюються.

Не є переконливими доводи відповідача і з приводу залишення позовної заяви без розгляду із-за неналежного її змісту.

Разом з тим, місцевий суд прийняте судове рішення помилково аргументував вимогами ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" та пунктом 27 Положення "Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року за №1444 (1444-2004-п) , Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року (1459-14) , які на досліджувані правовідносини не поширюються.

З огляду на наведене, судова колегія прийшла до висновку, що оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору місцевим судом допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення рішення не повністю відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою заявлений адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті задоволити частково.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задоволити позов ОСОБА_1 до Лінійного управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов'язати Лінійне управління на Львівській залізниці УМВС України на транспорті провести виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 4171,12 грн..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця після набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.