розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 01.03.2007 року у справі за позовом Відкритого Акціонерного Товариства "Українська Страхова Компанія "Дженералі Гарант" в особі Київської філії "Сіті" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення,

Постановою Господарського суду м. Києва від 01.03.2007 року позов задоволено повністю, визнано нечинним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 171/23-6/24580961 від 23 лютого 2004 року.

На вказане рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 01.03.2007 року та винести нове рішення, яким позов ВАТ "Українська Страхова Компанія "Дженералі Гарант" в особі Київської філії "Сіті" відмовити.

Апелянт вказує на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та зазначає, що суми страхових платежів за іноземними полісами страхування як фактично виплачені, так і утриманні ВАТ УСК "Гарант Авто" та його структурними підрозділами є доходжами таких нерезидентів, отриманих (нарахованих) у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від страхування ризиків на території України, які оподатковуються за ставкою 30 відсотків.

Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.02.2004 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення – рішення № 171/23-6/24580961, відповідно до якого Київська дирекція страхування "Гарант Авто –Сіті" Відкритого Акціонерного Товариства "Українська страхова компанія "Гарант Авто" (правонаступник – Відкрите акціонерне товариство "Українська Страхова Компанія "Дженералі Гарант") визначено суму податного зобов‘язання з податку на прибуток у сумі 24.840,00 грн. (16.700,00 грн. – основний платіж та 8.140,00 грн. – штрафні санкції.) ===

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (далі - Закон) створення Державного реєстру забезпечує повний облік фізичних осіб, які сплачують податки та інші обов’язкові платежі.

Розроблене на виконання Закону (320/94-ВР) Положення про картку фізичної особи – платника податків, затверджене наказом ДПА України від 27.01.98 р. № 43 (z0124-98) , зареєстроване у Мін’юсті України 19.02.98 р. за № 124/2564 (зі змінами та доповненнями, за текстом – Положення), регламентує питання видачі особі картки фізичної особи – платника податків.

Так, у пункті 2.3 Положення (z0124-98) зазначено, що картки неповнолітнім громадянам незалежно від їх віку видаються одному з батьків за наявності свідоцтва про народження дитини та особистого паспорта громадянина України одного з батьків або його паспортного документа з визначеним місцем проживання і відміткою про реєстрацію дитини.

Таким чином, реєстрація в Державному реєстрі малолітньої або неповнолітньої особи може бути здійснена на підставі облікової картки за формою № 1ДР, поданої та підписаної такою особою або її батьками (усиновителями, опікунами).

Водночас, як зазначалось вище облікова картка була заповнена ні самою Юрченко В.О., а ні її батьками, які є законними представниками, а дідусем, без відповідного доручення та згоди.

Крім того, до Державного реєстру включаються відомості лише про тих малолітніх або неповнолітніх осіб, які мають об’єкти оподаткування і зобов’язані сплачувати податки.

Отже, якщо дитина не має обов’язків зі сплати податків, не отримує доходів, що підлягають оподаткуванню, та не підпадає під означення платника податків, підстав для включення відомостей про неї до Державного реєстру та присвоєння їй ідентифікаційного номера немає.

У п. 1.1. Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.1998 р. № 80 (z0172-98) (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998 р. № 552 (z0791-98) ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1998 р. за № 791/3231 (z0791-98) встановлено, що платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус підприємців (самозайнятих осіб) чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

При цьому примусово чи без подання належно оформленої та підписаної облікової картки за ф. № 1ДР не можуть бути відомості про дитину включені до Державного реєстру та здійснено присвоєння індивідуального ідентифікаційного номера платника податків.

У картці фізичної особи – платника податків Юрченко В.О., виданої Ніжинською об’єднаною державною податкової інспекцією 08.12.2004 року зазначено, що ідентифікаційний номер 3817000686 наданий згідно з даними, заповненими ним (нею) в обліковій картці, що не відповідає дійсності.

Згідно зі ст. 5 Закону реєстрація фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів провадиться органами державної податкової служби за місцем постійного проживання платників. Підставою для такої реєстрації є облікова картка фізичної особи – платника податків та інших обов'язкових платежів за ф. № 1ДР, яка має бути підписана платником податків та подана до органу державної податкової служби згідно з Інструкцією про порядок i умови передачі державним податковим інспекціям інформації для реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів, затвердженою наказом ГДПІ України від 31.07.95 р. № 66 (z0289-95) .

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо грубих порушень законодавства при оформленні облікової картки та видачі картки фізичної особи – платника податків Юрченко В.О. Ніжинською ОДПІ, а не Державною податковою адміністрацією України, яка здійснювала надані законом повноваження щодо присвоєння ідентифікаційних номерів на підставі поданих відомостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Предметом даної адміністративної справи є визнання незаконним присвоєння ідентифікаційного номера та зобов’язання Державної податкової адміністрації України скасувати присвоєний ідентифікаційний номер. Отже позовні вимоги про протиправність рішення, дії чи бездіяльності Державної податкової адміністрації України не заявлялись, тому склад суду є правомочним.

Доводи апелянта стосовно відсутності нормативно-правового акту, який передбачає зняття (анулювання) ідентифікаційного номера малолітній особі, який вже присвоєно, не приймаються до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 8 КАС України відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, забороняється.

На підставі викладено та, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАСУ, суд

В задоволенні апеляційної скарги Ніжинської об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області та Державної податкової адміністрації України відмовити, а постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16.05.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАСУ.