Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бабенка К.А. та Глущенко Я.Б., при секретарі Кірієнко І.Л., за участю представника позивача Лесик О.В. та представника відповідача Фесюнова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФД КапіталЬ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення – рішення, -

Постановою Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року позов задоволено, скасовано податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №0003492306/0 та №0003482306/0 від 18.05.2007 року.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в апеляційній скарзі, просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, в період з 19.04.07 року по 27.04.07 року співробітниками державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі по тексту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) була проведена невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю " ІФД КапіталЬ" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2006 року, про встановлені в ході перевірки порушення, а саме безпідставно віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість в листопаді 2006 року в розмірі 17687,00 грн., складено акт №1041/23-06/32454981 від 27.04.07 року.

На підставі акту перевірки відповідачем, 18.05.07 року були прийняті податкові повідомлення - рішення №0003482306/0, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 15 133,00 грн. та №0003492306/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8960,00 грн., в тому числі 6400,0 грн. - основний платіж, 2560,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою було визнано що позивач протягом 2004 - 2006 років подавав декларації з податку на прибуток з від'ємним значенням об'єкта оподаткування, в зв’язку з чим, перевіряючи зроблено висновок про те, що діяльність позивача не є господарською, зважаючи на те, що вона не направлена на отримання доходу і є збитковою.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" платником податку є: будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Відповідно до доказів, що містяться матеріалів справи, позивач зареєстрований платником податку на додану вартість 23.03.03 року про, що має відповідне свідоцтво платника податку на додану вартість № 39082067.

З системного аналізу п. 1.7 ст. 1 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З матеріалів справи не вбачається порушення позивачем приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Акт перевірки не містить жодних посилань на відсутність у позивача податкових накладних, чи оформлення зазначених накладних неналежним чином або заповнення їх не уповноваженою особою, чи встановлення факту видачі їх особою не зареєстрованою як платник податку на додану вартість. Навпаки в акті зазначено, що перевіркою не виявлено взаємовідносин із суб'єктами господарювання які припинили діяльність на підставі рішення суду, або договори, первинні та інші документи яких визнано судом недійсними, або з суб'єктами господарювання, місцезнаходження яких не встановлено.

Також в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними угод, укладених позивачем зі своїми контрагентами або анулювання виданих цим підприємствам Свідоцтв платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем.

Окрім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження факту несплати до бюджету контрагентами позивача, перерахованих їм у складі вартості придбаного товару або не включення цих сум до податкових зобов'язань за відповідні звітні податкові періоди.

Не надано суду також і інших допустимих доказів несплати контрагентами позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вказаний період чи наявності податкового боргу внаслідок здійснення ними вищезазначених господарських операцій з позивачем. В матеріалах справи відсутні акти перевірок, рішення податкових органів про донарахування податкових зобов'язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджували б наявність податкового боргу у контрагентів позивача саме внаслідок здійснення вищевказаних господарських операцій.

Єдиною підставою для висновку щодо неправомірності формування податкового кредиту та виникнення права на бюджетне відшкодування став той факт, що позивач протягом 2004-2006 років подавав до податкового органу декларації з податку на прибуток підприємств з від'ємним значенням об'єкта оподаткування, тобто діяльність підприємства була збитковою та не була направлена на отримання доходу, а тому не є господарською діяльністю позивача.

Однак і цей висновок не є обґрунтований, виходи з наступного.

Відповідно до п.1 ст. 79 Господарського кодексу України, господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені з метою отримання прибутку.

Відповідно до ст. 113 Цивільного кодексу України господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.ст. 3, 42 Господарського кодексу України)

Статутом позивача, передбачено, що він створений в формі товариства з обмеженою відповідальністю з метою здійснення наукової, фінансово - інвестиційної, комерційної та іншої діяльності та отримання на цій основі прибутку.

Отже за своєю природою позивач є підприємницьким товариством, створеним з метою отримання прибутку.

На підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем надано документи, зі змісту яких вбачається, що він укладав договори на здійснення інформаційно-технічного обслуговування. Зазначені договори укладались сторонами на платній основі.

Однак, в акті перевірки відповідач зазначає, що в перевіряємому періоді ТОВ "ІФД КапіталЬ" займалося наданням послуг по інформаційно - технічному та юридичному обслуговуванню (участь в судових засіданнях, складання документів, настройка сервера, засобів зв'язку, програмно-технічне забезпечення, налаштування комп'ютерного обладнання, тощо). Діяльності непередбаченої статутом у перевіряємому періоді перевіркою не виявлено.

Як встановлено судом першої інстанції, за виконання зазначених договорів позивач отримував передбачені умовами договорів кошти та відносив їх до валових доходів звітного періоду. Згідно акту види діяльності, які сформували понад 10% валового доходу є послуги по інформаційно-технічному та юридичному обслуговуванню.

Згідно інформації, яка міститься в акті перевірки та підтверджується матеріалами справи протягом перевіряємого періоду позивачем були понесені певні витрати на оренду приміщення, авіа білети, проживання працівників у готелях під час відрядження, технічне обслуговування офісної техніки, тощо, які стали причиною виникнення від'ємного значення з податку на додану вартість.

Суми понесених витрат відносились позивачем до валових витрат звітного періоду, правомірність чого не заперечується відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за результатами підрахунків доходів та витрат, діяльність позивача мала збитковий характер. Однак, зазначений факт не може свідчити про те, що така діяльність не відноситься до господарської діяльності підприємства, лише тільки тому, що за її результатами не отримано прибутку.

Окрім наведено необхідно звернути увагу на те, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не встановлює жодних обмежень та не ставить в залежність права платника податків на податковий кредит від прибутковості чи збитковості його діяльності.

Оскільки відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду належних доказів щодо відсутності у позивача права на податковий кредит та відповідне бюджетне відшкодування матеріали справи не містять, а висновки акту перевірки спростовані в ході судового розгляду справи, то колегія суддів не знаходить підстав для зміни чи скасування постанови Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року .

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Справа № 22-а-7164/08 Головуючий у І інстанції – Єфіменко В.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

Постанову Господарського суду м. Києва від 17 липня 2007 року залишити без змін.