розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Волинської області від 14.11.2007 року у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТзОВ "Горохів-насіння" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У червні 2007 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до ТзОВ "Горохів-насіння" про стягнення адміністративно-господарських санкцій на суму 8465,52 грн..

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідач не встановив 3 робочі місця для інвалідів в супереч ст.. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , а отже відповідно до ч. 4 ст. 20 вищевказаного Закону зобов’язаний самостійно перерахувати на рахунок відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 8465,52 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Постановою господарського суду Волинської області від 14.11.2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду оскаржило Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною і необґрунтованою з підстав викладених в апеляційній скарзі. Зокрема посилається на те, що робоче місце інваліда створено з порушенням норм п. 3 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 року №314 (314-95-п) .

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів слід залишити без задоволення.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Згідно вимог ст.. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст.20 вищезгадуваного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Обов’язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочі місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечення інших соціально-економічні гарантії, передбачених чинним законодавством;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до поданих звітів форми № 10-ІІІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік та виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача 261 чол., відповідно норматив працюючих інвалідів повинен становити 10 осіб.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що правові підстави для задоволення заявленого позову є відсутніми, оскільки відповідачем проведено всі заходи для працевлаштування інвалідів, які передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Не зважаючи на вжиті відповідачем заходи, інваліди на підприємство з приводу працевлаштування не зверталися.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.

Відповідно до п.5. 10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року за №314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов’язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для створення робочих місць для інвалідів, передбачених вище згадуваним Положенням.

Також в матеріалах справи містяться докази того, що відповідач неодноразово звертався до позивача про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у кількості визначеній ст.. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Оскільки місця для інвалідів були створені належним чином і відповідач неодноразово повідомляв позивача про вакантні робочі місця, то суд приходить до висновку, що вимоги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є безпідставними, оскільки вини ТзОВ "Горохів-насіння" в непрацевлаштуванні інвалідів немає.