Постановою господарського суду Львівської області від 20 лютого 2008 року по справі №13/9А відмовлено в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецконструкція" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний світ" про визнання недійсним господарського зобов’язання.

Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, представник якого в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що така прийнята з порушенням норм матеріального права, тому просить таку скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликається на те, що сторони даного спору в особі відповідачів, укладаючи між собою ряд господарських договорів діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ТзОВ "Будівельний світ", Позивач подав рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року у справі за №2-6959/06, яким визнано недійсними Статут ТзОВ "Будівельний світ".

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить таку задовольнити.

В свою чергу представник відповідача – ТзОВ "Будспецконструкція" в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального права.

Представник відповідача ТзОВ "Будівельний світ" в судове засідання не явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч.4 ст. 196 КАС України такий проведено у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника відповідача на заперечення проти доводів такої, перевіривши та обговоривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо і настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи ряд господарських договорів діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ТзОВ "Будівельний світ", Позивач подав рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року у справі за № 2-6959/06, яким визнано недійсними Статут ТзОВ "Будівельний світ".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договорів недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

При цьому правильно суд першої інстанції вказав, що постанова суду в цивільній справі, яка набрала законної сили, є обов'язковою для господарського суду згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України, щодо фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Сам факт визнання недійсним Статуту ТзОВ "Будівельний світ" не спричиняв недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру. У рішенні суду відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що здійснюючи господарські операції, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.

Як встановлено судом першої інстанції та як вбачається з матеріалів справи, з листопада 2005 року по червень 2006 року ТзОВ "Будівельний світ" надало ТзОВ "Будспецконструкція" послуги по будівельних роботах на загальну суму 2 185 666 грн., що підтверджується податковими накладними від 30.11.2005 р. №143, від 30.11.2005 р. №142, від 30.11.2005 р. №144, від 30.11.2005 р., №141, від 31.03.2006 р. №3001, від 31.03.2006 р. №3007, від 19.04.2006 р. №470, від 24.04.2006р. №481, від 31.03.2006 р. №3008, від 31.03.2006 р. №3006, від 31.03.2006р. №3005, від 31.03.2006 р. №3004, від 31.03.2006 р. № 3003, від 31.03.2006 р. №3002, від 31.05.2006 р. №572, від 24.05.2006 р. №548, від 20.06.2005 р. №6010, від 30.06.2006 р. №6051, від 30.06.2006 р. №6049, від 21.06.2006 р. №6011, від 30.06.2006 р. № 6050, від 30.06.2006 р. №6047, від 30.06.2006 р. №6048. (а.с.9-31), а також договорами, актами виконаних робіт по таки (додатки 1,2).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що на момент здійснення господарських операцій ТзОВ "Будівельний світ" було зареєстроване у встановленому законом порядку і не було виключене з державного реєстру підприємств і організацій України. Послуги, які були надані по будівельних роботах не обмежені та не вилучені з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Враховуючи ту обставину, що господарські операції з надання послуг проводилися між відповідачами до визнання недійсними установчих документів ТзОВ "Будівельний світ", даючи правову оцінку згаданим доказам, суд прийшов першої інстанції прийшов до правильного висновку, що органом державної податкової служби надано недостатньо доказів для встановлення мети згаданих вище підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні зазначених операцій.

Що стосується рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року, то ним не встановлено фактів неподання ТзОВ "Будівельний світ" податкової звітності та приховування від оподаткування фінансових показників в періоди, коли були здійснені господарські операції.

Крім того, здійснюючи державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - ТзОВ "Будівельний світ", держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства і взяла на себе відповідальність за факт надання йому статусу суб'єкта господарювання. Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 15 травня 2003 р. N755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Як вбачається з матеріалів справи податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова жодної перевірки ТзОВ "Будспецконструкція" та зустрічних перевірок ТзОВ "Будівельний світ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за 2005 та 2006 рік не проводилось

На момент здійснення господарських операцій з проведення будівельних робіт у ТзОВ "Будівельний світ", яке було зареєстроване у встановленому законом порядку і внесене до Єдиного державного реєстру, ТзОВ "Будспецконструкція" не могло знати про невідповідність установчих документів контрагента вимогам чинного законодавства.

Правильним на думку колегії суддів апеляційної інстанції є висновок суду першої інстанції про неможливість застосування наслідки передбачених ст. 208 ГК України.

Так, санкції, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Господарське зобов'язання на загальну суму 2 185 666 грн. між ТзОВ "Будспецконструкція" та ТзОВ "Будівельний світ" виникло 2005-2006 роках, однак позов подано позивачем до суду 18.01.2008 року, отже, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені ст. 250 Господарського кодексу України сплили, тому вже на час звернення позивача до суду з позовом були відсутні підстави для застосування таких санкцій.

Згідно із ч.4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення спірних господарських операцій з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин відсутні правові підстави для скасування постанови суду першої інстанції.

Таким чином враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст. 2, 10, 11, 71, 72, 138, 143, 159, 161- 163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів –

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської бласті від 20 лютого 2008 року по справі № 13/9А за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецконструкція", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний світ",

про визнання недійсними господарського зобов’язання, - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.