Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Денісова А.О.

Суддів: Бєлової Л.В.

Коваля М.П.

при секретарі Поліщук О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову господарського суду м. Києва у справі за адміністративним позовом закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання нечинним пункту ліцензії,

Постановою господарського суду м. Києва від 26.02.2008 р. позов задоволено. Визнано нечинним пункт "строк дії ліцензії" серії АА № 239922, виданої 15.10.2002 року ЗАТ "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" Міністерством фінансів України у частині закінчення строку дії вказаної ліцензії 24.04.2007 року щодо провадження страхової діяльності у формі обов’язкового медичного страхування. Зобов’язати Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України видати позивачу окрему ліцензію на страхову діяльність у формі обов’язкового медичного страхування та викласти пункт такої ліцензії "строк дії ліцензії - з 24.04.1997 року – безстроково".

На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову. Апелянт вважає, що розгляд даної справи не належить до компетенції адміністративнох судів, позивач своїми діями, шляхом подачі документів на отримання нової ліцензії визнав факт закінчення строку дії своєї ліцензії, а тому позовні вимоги безпідставні. Зазначає, що такий вид обов'язкового страхування, як медичне страхування (здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.1997 № 79 (79-97-п) "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України") ЗУ "Про страхування" (85/96-ВР) не передбачений, умови ліцензування щодо такого виду страхування Кабінетом Міністрів України не установлені.

Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 13 ЗУ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі – Закон) передбачає обов’язкову наявність у ліцензії строку її дії. Відповідно до ст.38 ЗУ "Про страхування" уповноважений орган видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Отже, норми ЗУ "Про страхування" (85/96-ВР) імперативно закріплюють, що в ліцензіях на проведення страхування життя не зазначається строк їхньої дії.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видавши позивачу ліцензію від 15.10.2002 р. в порядку переоформлення, на порушення норм чинного законодавства вказала строк її дії.

Відповідно до ст.1 Закону ліцензія це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Отже, ліцензія – це документ, форма і зміст якого затверджується державою і який надає його власнику право на здійснення певної діяльності. Ліцензія є наслідком (продуктом) діяльності органу ліцензування, а тому є формою його рішення.

Невідповідність змісту даного документу вимогам встановленим законодавством порушує права ліцензіата, а зважаючи на те, що видає ліцензію орган владних повноважень, спір про невідповідність ліцензії вимогам законодавства підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виникає між ліцензіатом (суб’єкт господарювання) і органом ліцензування (орган виконавчої влади, визначений КМУ, спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності) – суб’єктом владних повноважень.

На підставі наведеного та, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАСУ, суд

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 26.02.2008 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАСУ.