розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Вільнянськ

на постанову господарського суду Запорізької області від 06 червня 2007 року

у справі № 9/234-07АП

за позовом: Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Вільнянськ

до відповідача-1: Приватного підприємця ОСОБА_1, с. Вільноандріївка, Вільнянський район Запорізької області

відповідача-2: Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя

про визнання недійсною угоди купівлі-продажу від 22.12.2005 року, -

У квітні 2007 р. Вільнянська міжрайонна державна податкова інспекція Запорізької області звернулася до Господарського суду Запорізької області із позовом, у якому просила визнати недійсним правочин купівлі-продажу від 22.12.2005 р., укладений між ПП ОСОБА_2., м. Запоріжжя та ПП ОСОБА_1, с. Вільноандріївка, Вільнянський район, Запорізька область на суму 3 523, 97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на ч. 3 ст. 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та ст. 215 ЦК України, якою визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Позивач зазначав, що в порушення ст. 42 Господарського кодексу України, при створенні СПД- фізичної особи - підприємця була відсутня воля ОСОБА_2 та мета створення СПД.

Постановою господарського суду Запорізької області від 06.06.2007 р. у задоволенні позову було відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що податкова не довела факту протиправної мети сторін при укладенні оспорюваної угоди.

Суд зазначив, що відсутність протиправної мети при укладенні угоди не може бути підтверджена тими обставинами, що реєструючись у якості суб'єкта підприємницької діяльності, громадянин ОСОБА_2 не мав наміру займатися останньою.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову господарського суду та задовольнити позов щодо визнання правочину, укладеного між ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2., недійсним, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи.

Податкова зазначає, що судом не враховано факт наявності постанови Комунарівського районного суду від 01.11.2006 р. №2-4412/06. Даною постановою встановлено, що в порушення ст. 42 ГК України, при створенні СПД фізичної особи-підприємця була відсутня воля ОСОБА_2 та мета створення СПД.

Резолютивною частиною постанови райсуду визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію ПП ОСОБА_2, від 22.06.2005 р. з моменту державної реєстрації; визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість № 64420952 від 13.07.2005 р., з моменту видачі; визнано недійсними усі бухгалтерські та інші фінансово-господарські документи видані та підписані від імені ПП ОСОБА_2, з моменту їх підписання та видачі.

Отже, на думку апелянта, правочин, укладений між відповідачами, призвів до безпідставного включення суми ПДВ до податкового кредиту та суперечить нормам Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян". Тобто, правочин, відповідно є недійсним, не породжує тих прав та обов'язків, яких бажали сторони при його укладанні, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

У судове засідання представники відповідачів не з'явилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлені відповідно до норм ст. 40 КАС України.

Заслухавши представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду без змін, виходячи з наступного.

У відповідності до затвердженого плану перевірки, проводилася планова документальна перевірка фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (свідоцтво про державну реєстрацію від 19.10.2005 р. № 20830000000000321) по дотриманню вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.10.2005 р. по 30.06.2006 р., за результатом якої складено акт від 18.12.2006 р. № 265/17/2493809864.

Під час перевірки ПП ОСОБА_1 позивачем були виявлені взаємовідносини між ПП ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_2., а саме: 22.12.2005 р. укладено усний правочин купівлі-продажу зерна 3 класу на загальну суму 3 523, 97 грн. ( у тому числі ПДВ 587, 33 грн.).

ПП ОСОБА_2 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності Відділом реєстрації та єдиного реєстру Крмунарівської районної адміністрації Запорізької міської ради, про що було видано свідоцтво приватного підприємця датованого 22.06.2005 р. за № 21030000000010695.

ПП ОСОБА_2 було взято на облік платників податків ДПІ у Комунарівському районі м. Запоріжжя та 13.07.2005 р. видано свідоцтво платника податку на додану вартість № 64420952.

Як зазначалося вище та підтверджується поясненнями позивача, громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які у грудні 2005 р. мали статус СПД, 22.12.2005 р. уклали між собою усний правочин купівлі-продажу зерна 3 класу на загальну суму 3 523, 97 грн. ( у тому числі ПДВ 587, 33 грн.).

Під час перевірки виявлено та підтверджено матеріалами, наданими до суду, наступні факти:

- укладення та виконання правочину про купівлю-продаж зерна 3 класу на загальну суму 3 523, 97 грн. ( у тому числі ПДВ 587, 33 грн.);

- наявність квитанції до прибуткового касового ордеру від 22.12.2005 р.;

- наявність накладної № 37.

Отже, виконання названої вище угоди підтверджується матеріалами справи та сторонами не оспорюється.

Позивач вважає, що названа угода повинна бути визнана недійсною, оскільки згідно ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що також є однією з вимог, додержання якої є необхідним для чинності правочину.

В обґрунтування своїх доводів посилається на рішення Комунарівського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2006 р. у справі № 2-4412/06, яким встановлено, що "при створенні СПД фізичної особи - підприємця була відсутня воля ОСОБА_2 та мета створення СПД - досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку шляхом провадження самостійної ініціативної та систематичної господарської діяльності".

Вимоги податкової не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спірну угоду укладено правосуб'єктними особами, які, на момент укладання цієї угоди, були зареєстровані у якості суб'єктів підприємницької діяльності.

Посилання позивача на ту обставину, що оспорювана угода є недійсною, оскільки громадянин ОСОБА_2, здійснюючи дії щодо реєстрації себе у якості СПД, не мав наміру здійснювати підприємницьку діяльність, не приймаються колегією судів до уваги, оскільки у даному випадку ( невідповідність правочину ч. 3 ст. 203 ЦК України) необхідно довести невідповідність волевиявлення (дефект волі) учасників саме при укладенні угоди.

Таких доказів суду не надано.

Пояснень та доказів підробки документів відповідачами позивач не надав, факт укладення угоди підтвердив.

Отже суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином права податкової на звернення до суду з позовами про визнання угоди, укладеної СПД, недійсною, обмежені угодами, що суперечать інтересам держави та суспільства. Про що у позові не йшлося.

Відповідно до ст. 19 Конституції України "…органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України".

Отже, позов не відповідає вимогам ст. 19 Конституції України, ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу" та ст. 207 ГК України.

Посилання апелянта на ту обставину, що громадянин ОСОБА_2 "не мав наміру дотримуватись вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій, а отже мав умисел на ухилення від оподаткування", не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки суду не надано доказів несплати ОСОБА_2. податків, його участі в ухиленні від оподаткування інших осіб, яким, зокрема, є вирок суду у кримінальній справі.

Крім того, як зазначено вище, позовну заяву обґрунтовано посиланнями на ч. 3 ст. 203 ЦК України, у якій не йдеться про мету, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Так, у позовній заяві зазначено: "у зв'язку з тим, що у ПП ОСОБА_2 була відсутня воля та мета створення СПД, відповідно він не мав на меті здійснення господарської діяльності для досягнення економічних та соціальних результатів, укладання вказаного правочину не є наслідком вільного волевиявлення учасника правочину та не відповідає внутрішній волі ПП ОСОБА_2" (а. с. 3).

Про наміри громадянина ОСОБА_2 щодо ухилення від оподаткування, протиправність його дій, не відповідності оспорюваного правочину інтересам держави та суспільства позивач зазначив лише у апеляційній скарзі. Однак, ст. 51 КАС України передбачає можливість зміни підстави позову лише до закінчення судового розгляду у суді першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими та відповідають обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Вільнянськ на постанову господарського суду Запорізької області від 06.06.2007 року по справі № 9/234/07-АП слід залишити без задоволення, а постанову - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Вільнянськ залишити без задоволення.