Головуючий у 1 інстанції Поливач Л.Д.

Суддя доповідач Ситников О.Ф.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Ситникова О.Ф.,

Суддів: Романчук О.М., Василенка Я.М.,

при секретарі: Кожокар М.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1до Управління пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними та про зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до УПФ України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними та про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.06.2007 року адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач - УПФ України в Деснянському районі м. Києва звернулося з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам встановленим по справі, тому вона підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 посилалась на те, що постанова суду ухвалена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування чи зміни немає.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.01.2007 року ОСОБА_1, посилаючись на рішення Кон­ституційного Суду України, звернулася до УПФ України в Деснянському районі м.Києва із заявою про перерахунок її пенсії без обмеження її граничного розміру на підставі довідок Центральної ви­борчої комісії про її заробітну плату на посаді начальника управління Секретаріату Центральної виборчої комісії № 212 від 05.10.2005 року станом на 1 січня 2005 року та № 88 від 23.06.2006 року станом на 01.01.2006 року (а.с. 8, 9, 10).

Згідно повідомлення УПФ України в Деснянському районі м.Києва від 08.02.2007 року за № 304/05 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії з посиланням на встановлення обме­ження розміру заробітної плати, з якої нараховується пенсія, максимальною величиною факти­чних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, з яких справляються збори до Пенсійного фонду України, яка в 2005 році становила 4100 грн., а також на те, що зазначена норма не була предметом Конституційного подання і рішення щодо неї не ухвалювалося (а.с.11-13).

Крім того, в січні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до УПФ України в Деснянському районі м. Києва із заявою про перерахунок її пенсії з жовтня 2005 року на підставі довідки ЦВК від 05.10.2005 року № 212 станом на 01.01.2005 року та з 01 січня 2006 року без обмеження її граничного роз­міру на підставі довідки Центральної виборчої комісії № 88 від 23.06.2006 року про її заробітну плату на посаді начальника управління Секретаріату ЦВК станом на 01.01.2006 року.

У перерахунку пенсії ОСОБА_1 УПФ України в Деснянському районі м. Києва було від­мовлено з посиланням на ст. 107 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік".

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції правильно посилався на вимоги ст.ст. 37, 37-1 Закону України "Про державну службу", якими встановле­но порядок та умови нарахування і перерахунку пенсій державним службовцям, не обмежено граничний розмір пенсій, а навпаки, в ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону прямо вказано, що пенсія призначається без обмеження граничного розміру. Вказаними положеннями Закону (3723-12) встановлено, які саме суми включаються в заробітну плату державного службовця: це всі суми, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до сум, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, віднесено суми витрат на оплату праці (грошового забезпечення), що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які визна­чаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , проте ними не встановлено величину цих сум.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (v008p710-05) у справі № 1-21/2005 за конституційним поданням Верховного Суду України та 50 народних депутатів України визнано неконституційними положення абзаців третього та четвертого пункту 13 роз­ділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та положення частин четвертої, п'ятої ст. 43 Закону України "Про пенсійне забез­печення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" та дане офіційне тлумачення положень частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів".

Суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що дії відповідача не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , згідно статті 22 якої закріплені нею права і свободи не є вичерпними, га­рантуються і не можуть бути скасовані, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чин­них законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово у своїх рі­шеннях ( рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (v008p710-99) , від 20 бере­зня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) , від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (v007p710-04) , від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) ), в тому числі і у вищевказаному рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (v008p710-05) , наголошує на неприпустимості обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальни­ми законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначається, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги, необхідною складовою конституційного права на достат- ній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових за­конів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Оскільки ст. 107 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" протирічить Основному Закону України (254к/96-ВР) , судом першої інстанції при вирішенні даного спору правильно застосовано норми Консти­туції України (254к/96-ВР) як норми прямої дії, а тому суд першої інстанції правильно зробив виснов­ки, що діючим законодавством не встановлено, що при призначенні чи перерахунку пенсії дер­жавному службовцю, вона обчислюється з заробітної плати, яка не перевищує межу максимальної величини суми, з якої роботодавець сплачує страхові внески до Пенсійного фонду Украї­ни.

З такими висновками суду можна погодитися, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та відповідають вимогам матеріального та процесуального законодавства, доводи апеляційної скарги УПФ України в Деснянському районі м. Києва не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування або зміни рішення суду не має.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України,

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2007 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.