У квітні 2007 року до господарського суду Запорізької області звернулось Запорізьке державне підприємство "Кремнійполімер" (далі – ЗДП "Кремнійполімер") з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя ( далі – СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі) № 0000131315/0 від 28.09.2006 р.

Позов обгрунтовано неправомірністю висновків СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Розглянувши позовні матеріали, господарський суд Запорізької області постановою від 03.07.2007 року задовольнив адміністративний позов. Суд зазначив, що податковою невірно застосовано норми ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.5.1.24 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що потягло за собою прийняття податкових повідомлень – рішень, які не відповідають чинному законодавству.

Суд першої інстанції вказав, що з огляду на наявність у ЗДП "Кремнійполімер" ліцензії Міністерства охорони здоровя України серії АБ №299960 на здійснення медичної практики з терміном дії до 17.01.2011р. та акредитацію санаторію – профілакторію, який є структурним підрозділом підприємства, в Мінздраві України (акредитаційний сертифікат серії МЗ №006197), висновки податкового органу, що витрати на утримання цього санаторію – профілакторію не пов’язані з веденням господарської діяльності, направленої на отримання доходу, помилкові.

Недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені СДПІ, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Ці накладні дають можливість ідентифікувати контрагентів позивача та свідчать про достовірність та підтвердження здійснення господарської операції.

Недотримання позивачем порядку, встановленого п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту, оскільки згідно з абз.2 п.п.7.4.5 п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 закону України "Про податок на додану вартість" підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Недоліки у податкових накладних зазначених наслідків не мають.

Суд вказав, що згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної – є касові чеки, які містять суму вартості поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера…).

ЗДП "Кремнійполімер" до податкового кредиту за перевіряємий період включено суми податку на додану вартість у розмірі 1466,42 грн., сплачених згідно касових чеків ПП "ОККО"…, оформлених неналежним чином – зокрема відсутній фіскальний номер (стор.59 акту перевірки). Назване порушення не є підставою для зменшення податкового кредиту позивача, оскільки він не несе відповідальність за застосування особами, що видавали чеки, застарілих реєстраторів розрахункових операції. Згідно із п. 8 наказу ДПАУ від 01.12.200 № 614 (z0105-01) "Про затвердження нормативно – правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" вимоги до форми і змісту фіскальних касових чеків не поширюються на розрахункові документи, що друкуються реєстраторами розрахункових операцій, включеними до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів та комп'ютерних систем до моменту набрання чинності даним наказом.

Суд також дійшов висновку, що сам факт реалізації продукції на експорт за ціною, нижчою за собівартість, не свідчить, що витрати, пов’язані із виготовленням такої продукції, є такими, які не відносяться до господарської діяльності позивача.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя оскаржила постанову від 16.05.2007 року в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач звертає увагу на те, що витрати на оплату послуг за тепло та електропостачання об’єкту соціальної сфери – санатарію – профілакторію амбулаторного типу, не є такими, що направлені на отримання підприємством доходу в грошовій матеріальній або нематеріальних формах, отже, не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого підприємства, та не можуть відноситись до складу податкового кредиту, в порядку, встановленому нормою п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіркою встановлено, що в порушення норм п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в лютому 2005р., позивач включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 3 827, 60 грн. за податковою накладною від 15.02.2005 р. №7, виданою ТОВ "Стимул - 95", на загальну суму 22 965, 60 грн., в якій відсутні кількість (об'єм, обсяг) товару, ціна продажу одиниці продукції без урахування ПДВ. До податкового кредиту в листопаді 2005 р. підприємством віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 31 218, 17 грн. за податковою накладною №161, виданою ДП"Луганський експериментальний завод", серед обов'язкових реквізитів якої відсутні дата податкової накладної, одиниця виміру товару, кількість (об'єм, обсяг).

Таким чином, позивач незаконно включив до складу податкового кредиту в лютому та листопаді 2005р. суми ПДВ за накладними, які не мають обов'язкових реквізитів.

Апелянт зазначає, що перевіркою встановлено відсутність розрахункових документів

(касових чеків) встановленої форми, які б підтверджували право платника податку на нарахування суми податкового кредиту з податку на додану вартість у складі витрат на придбання пального у відрядженні фізичними особами - працівниками підприємства.

Таким чином, неправомірним є включення підприємством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі витрат на відрядження працівників, які не є - підтвердженими належним чином оформленими розрахунковими документами.

Перевіркою встановлено, що в першому кварталі 2006 р. позивачем реалізовано на експорт продукцію власного виробництва - гідролізат диметилхлорсилану на суму 1543027,50 грн., при цьому підприємством отримано виручку від реалізації вказаної продукції, що є нижчою за фактичну собівартість, яка розрахована підприємством за 1 квартал 2006 р.

На думку апелянта, реалізація позивачем за зовнішньоекономічним контрактом продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості такої продукції, не є господарською діяльністю в розумінні норми п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та, як наслідок, витрати на виготовлення такої продукції не підлягають включенню до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, в наслідок чого, в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підприємством завищено суму податкового кредиту у січні-березні 2006 р. в розмірі 166 885, 15 грн.

Апелянт вважає, що на підставі зазначеного, можна зробити висновок про відповідність нормам чинного законодавства оскаржуваних висновків акту перевірки, та прийнятого на їх підставі податкового повідомлення - рішення від 28.09.2006 р. № 0000131315/0.

Позивач заперечив проти апеляційної скарги, зазначив, що судом вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, в запереченні на апеляційну скаргу підтримав висновки суду, викладені у постанові.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, постанову господарського суду - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ЗДП "Кремнійполімер" відмовити.

Предствник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову господарського суду - без змін.

Розглянувши справу в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку з питань дотримання Запорізьким державним підприємством "Кремнійполімер" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 р. по 31.03.2006р. За результатами перевірки складено акт №45/08-05/00203625 від 18.09.2006р.

На підставі акту №45/08-05/00203625 від 18.09.2006р. прийняте податкове повідомлення – рішення №0000131315/0 від 28.09.2006р., яким відповідач зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в сумі 107 246,67 грн. і визначив податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 160 870,01 грн., у т.ч. 107 246,67 грн. – за основним платежем і 53 623,34 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000131315/0, яке є предметом розгляду по даній справі, не можна визнати законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та пояснення сторін, зменшення податкового кредиту, внаслідок якого позивачем прийнято податкове повідомлення – рішення №0000131315/0, мало місце у зв’язку з тим, що позивач, на думку перевіряючи, зокрема порушив приписи п.п. 7.4.1, п.п.7.4.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв’язку із придбанням товарів та послуг, які не призначались для використання в господарській діяльності платника податків, а саме: витрати на оплату послуг з тепло - та електропостачання санаторію – профілакторію амбулаторного типу, витрати пов’язані із виготовленням продукції власного виробництва – гідролізату диметилхлорсилану, виручка від реалізації якого на експорт була нижчою від фактичної собівартості названої продукції.

Як свідчать матеріали справи, висновків відносно того, що вказані витрати не пов’язані із господарською діяльністю позивача, податкова дійшла при перевірці обґрунтованості формування платником валових витрат.

Встановлені податковою порушення при визначенні валових витрат стали підставою для винесення податкового повідомлення - рішення №0000121315/0.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами точився спір щодо скасування податкового повідомлення – рішення №0000121315/0.

Постановою господарського суду Запорізької області від 03.07.07р. у справі 11/322/07-АП, яка набрала законної сили, що не спростовується учасниками, встановлено помилковість висновків СДПІ відносно того, що витрати на утримання санаторію – профілакторію не пов’язані з веденням господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на ту обставину, що при розгляді даної справи суд першої інстанції безпідставно зазначив про наявність зв’язку між витратами, пов’язаними із функціонуванням санаторію – профілакторію та господарською діяльністю підприємства, не є обґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення.

Відносно висновків податкової щодо необґрунтованого включення до податкового кредиту сум ПДВ, пов’язаних з оплатою товарів та послуг, придбаних у зв’язку з виготовленням продукції, що експортується, слід зазначити наступне.

Під час розгляду спору судом встановлено наступне.

ЗДП "Кремнійполімер" (Продавець) укладено договір від 11.11.004р. №ПП-1323/68-2004-014-643 та договір від 15.12.05р. №ПП-1323/68-2005-025-643 з ВАТ "Казанський завод СК" м. Казань, Росія (Покупець) на поставку гідролізату диметилдихлорвилану, продукту гідролізу диметилдихлорсилану на експорт.

В І кварталі 2006р. в межах вищевказаних договорів ЗДП "Кремнійполімер" було відвантажено в адресу "Покупця" готову продукцію власного виробництва гідролізату диметилдихлорсилану.

Загальна кількість відвантаженої продукції на експорт в межах вищевказаних договорів за І квартал 2006р. складає 169750кг на загальну суму... 1543027,5грн., по ціні 9,09грн./кг, яка визначена підприємством в накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей та рахунках, виставлених "Покупцю", та співпадає з вантажно-митними деклараціями, які підтверджують факт відвантаження готової продукції на експорт... .

Згідно наданої в період перевірки ЗДП "Кремнійполімер" відомості, складеної на виконання вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 10.12.2002р. за №989 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.12.2002р. за №962/7250 (z0962-02) (із змінами та доповненнями), звітної фактичної калькуляції за І квартал 2006р. звітна фактична собівартість 1 тони готової продукції - гідролізат диметилдихлорсилану (експорт) складає 12648,29грн. Згідно наданого перерахунку гідролізату ДМДХС на первинну сировину (по звітній фактичній калькуляції за 1 квартал 2006р.) собівартість сировини, яка була витрачена на виробництво 1 кг продукту складає 8,11грн./кг (без урахування витрат на електроенергію), з урахуванням витрат на електроенергію собівартість сировини складає 8,14грн./кг.

...ЗДП "Кремнійполімер" при реалізації гідролізату диметилдихлорсилану на експорт в межах договорів, укладених з ВАТ "Казанський завод СК" м.Казань, Росія (від 11.11.04р. №ПП-1323/68-2004-014-643 та договору від 15.12.05р. №ПП-1323/68-2005-025-643) отримано виручку за продукцію, що є нижчою за фактичну собівартість, яка була розрахована та складена підприємством із витрат, віднесених підприємством до складу валових витрат за І квартал 2006р.

Податкова вважає, що реалізація Позивачем за зовнішньоекономічним контрактом продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості такої продукції, не є господарською діяльністю в розумінні норми п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та, як наслідок, не включається до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, внаслідок чого, в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України про ПДВ, підприємством завищено суму податкового кредиту у січні – березні 2006р. в розмірі 166886,15 грн.

З зазначеним висновком не можна погодитись, виходячи з такого.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли у безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно із п. 4.1 ст. 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход- загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно із ст. 3 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону (334/94-ВР) на: .

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Таким чином, Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) відрізняє доход, як

складову частину валового доходу, і прибуток, як об'єкт оподаткування

Відповідач у акті перевірки та апеляційній скарзі посилається на терміни "доходи" та "збиток" із П(С) БО № 3. В обґрунтування цього ним наводиться норма п. 1.43 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Але цим пунктом дозволяється використовувати інші терміни у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку за наявності двох умов:

- у випадках, визначених цим Законом (334/94-ВР) ;

- та якщо ці терміни не суперечать цьому Закону (334/94-ВР) та іншим законам з питань

оподаткування у частині визначення термінів.

В Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) є лише одне посилання (у пп. 1.20.5-і п. 1.20 ст. 1) на можливість використання термінів, вказаних у П(С)БО, а саме у цілях обґрунтування звичайної ціни. Будь-яких зауважень щодо застосування звичайних цін відповідачем в акті перевірки не наводиться. Відсутність законодавчого обґрунтування можливості застосування П(С)БО означає неправомірне використання відповідачем норм П(С)БО, що призводить до необґрунтованих висновків.

Доход від продажу виготовленої хімічної продукції позивач отримує у вигляді коштів на поточний рахунок, що підтверджується і даними акту перевірки.

Виробництво хімічної продукції і оптова торгівля є основними видами діяльності позивача відповідно до довідки ЄДРПРУ від 19.12.2006 р. № 451 та п. 2.2 Статуту. В зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що твердження відповідача про те, що операції із закупівлі сировини та матеріалів не можна вважати господарською діяльністю позивача, оскільки виготовлена з них продукція була реалізована за ціною, нижчою її собівартості, є безпідставними.

Висновки податкової, на думку колегії суддів, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки податковим органом не враховано пояснення позивача, що договір з ВАТ "Казанський завод синтетичного каучуку" № ПП-1323/68-2004-014-643 був укладений 11.11.2004р. у той час, коли курс долара США (валюта контракту) становив 5,3 грн\долар, а в 1 кварталі 2006р. курс був 5,05 грн./долар. А також про те, що при виробництві продукції, що поставляється ВАТ "Казанський завод синтетичного каучуку", основною складовою витрат є хлорметил, що поставлявся на ЗДП "Кремнійполімер" двома постачальниками: ВАТ "Каустик" (м. Волгоград, Росія) за ціною 520 доларів за тонну й ВАТ "Казанський завод синтетичного каучуку" за ціною 290 доларів за тонну. Більш низька ціна сировини, що поставлялася ВАТ "Казанський завод синтетичного каучуку", визначала й ціну продукції, що продавалася йому ЗДП "Кремнійполімер".

Як свідчать матеріали справи та пояснення сторін, перевіркою також встановлено відсутність розрахункових документів (касових чеків) встановленої форми, які б підтверджували право платника податку на нарахування суми податкового кредиту з податку на додану вартість у складі витрат на придбання пального у відрядженні фізичними особами – працівниками підприємства.

Податкова вважає, що в порушення норми п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платником податку безпідставно нарахована сума податкового кредиту на підставі розрахункових документів,які не містять обов’язкових реквізитів.

Податкова зазначила, що єдиним актом, який затверджує форму фіскального касового чека, є "Положення про форму та зміст розрахункових документів", затверджене наказом ДПА України від 01 грудня №614 (z0105-01) , п.п.3.2 п.3 якого визначено перелік реквізитів, обов’язковим серед яких є фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій.

Згідно Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995р. №265/95-ВР (265/95-ВР) , розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїздний документ тощо), що підтверджує факт продажу товарів.

Отже, в силу Закону (265/95-ВР) , документ, при складенні якого недодержано встановленої форми та змісту, не є розрахунковим документом в розумінні Закону про РРО (265/95-ВР) , та не є таким, що надає право на нарахування податкового кредиту, в порядку передбаченому п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ.

Висновки СДПІ не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне:

Відповідач в обґрунтування порушення позивачем вимог Закону (265/95-ВР) посилається на норму права, яка регулює порядок проведення розрахункових операцій ("Положення про форму та зміст розрахункових документів", затвердженого наказом ДПА України "Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.12.00р. №614 (z0105-01) (із змінами і доповненнями). Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) і вказане Положення (z0105-01) регулюють порядок здійснення розрахункових операцій, в тому числі і наявність обов'язкових реквізитів касового чеку, а також інші вимоги які ставляться до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), а саме - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видачу готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу)..., тобто до суб'єктів підприємницької діяльності - продавців товарів (послуг), а також відповідальність цих суб'єктів підприємницької діяльності за порушення цих правил.

Закон (265/95-ВР) і Положення (z0105-01) не містять вимог до покупця товарів (послуг) щодо касового чеку.

При таких обставинах посилання відповідача на норми Положення (z0105-01) безпідставні.

Крім того, згідної п. 8 наказу ДПАУ від 01.12.2000 № 614 "Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (z0105-01) , вимоги до форми і змісту фіскальних касових чеків не поширюються на розрахункові документи, що друкуються реєстраторами розрахункових операцій, включеними до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів та комп'ютерних систем до моменту набрання чинності даним наказом.

Згідно із п. 5 Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою КМ України від 29.08.2002 № 1315 (1315-2002-п) , ведення | Державного реєстру забезпечує Державна податкова адміністрація. Тобто, отримання інформації про включення реєстраторів розрахункових операція до Державного реєстру ЕККА знаходиться у межах компетенції податкових органів.

В акті перевірки і матеріалах справи відсутні відомості про те, коли реєстратор розрахункових операцій, який використовується ПП "ОККО", чеки якого надав до перевірки позивач, включено до Державного реєстру ЕККА.

Від вирішення цього питання залежить, чи зобов'язане було ПП "ОККО" дотримуватися вимог наказу № 614 від 01.12.2000 (z0105-01) щодо форми і змісту фіскальних касових чеків.

Згідно із ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У зв'язку з відсутністю у акті перевірки даних про дату включення до Державно го реєстру ЕККА реєстратора розрахункових операцій, який використовувався особою, що реалізувала пальне працівникам позивача, висновок про обов'язковість наявності фіскального номеру РРО у касових чеках, виданих підприємством - продавцем і, відповідно, зменшення податкового кредиту є безпідставним.

В апеляційній скарзі та акті перевірки податкова зазначає, що в порушення норм п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, в лютому 2005р., позивач включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 3827,6 грн. за податковою накладною від 15.02.2005 р. №7, виданою ТОВ "Стимул-95", на загальну суму 22965,6 грн. в якій відсутні кількість (об’єм, обсяг) товару, ціна продажу одиниці продукції без урахування ПДВ. До податкового кредиту в листопаді 2005р. підприємством віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 31218,17 грн., за податковою накладною №161 виданою ДП "Лужанський експериментальний завод", серед обов’язкових реквізитів якої відсутні дата податкової накладної, одиниця виміру товару, кількість (об’єм, обсяг).

Таким чином, ЗДП "Кремнійполімер", незаконно включено до складу податкового кредиту в лютому та листопаді 2005р. суми ПДВ, за накладними,які не мають обов’язкових реквізитів.

Однак, як свідчать акт перевірки, інші матеріали справи та пояснення сторін, про фіктивність контрагентів позивача ТОВ "Стимул-95" та ДП "Лужанський експериментальний завод", а також про безтоварність податкових накладних №7 від 15.02.2005р. та №161, виданої у листопаді 2005р., у даній справі не йдеться.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що самі лише недоліки у оформленні податкових накладних не можуть бути підставою для зменшення сум податкового кредиту суб’єкта підприємницької діяльності.

Висновки суду апеляційної інстанції базуються на нормах чинного законодавства та судовій практиці касаційних інстанцій /а.с. 126-139, т.1/

Так, відповідно до п.1.6, п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому абз. 2 п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені д складу податкового кредиту, залишаються на підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку – це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон (168/97-ВР) не передбачає.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що податкове повідомлення – рішення №0000131315/0 від 28.09.2006 року винесено податковим органом внаслідок помилкового застосування норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) а рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального права та КАС України (2747-15) , що виключає підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суду вважає, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя на постанову господарського суду Запорізької області від 16.05.2007 року у справі №9/176/07-АП задоволенню не підлагає; постанову суду слід залишити без змін.