В грудні 2007 року суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернувся в Господарський суд Тернопільської області з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ, а саме: від 26.05.2006р. № 0000831704/1/31857 та від 31.07.2006р. № 0000831704/2/46468.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 14 березня 2008 року в позові відмовлено.

При винесенні постанови суд першої інстанції виходив з того, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, виписані не платником ПДВ, оскільки, як зазначається в інформаційній довідці ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, дані якої підверджені копією рішення суду, Свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Сейл" анульоване відповідно до пп. "б" п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі рішення господарського суду Запорізької області від 21.06.2002р., яким скасовано державну реєстрацію товариства.

Не погодившись із постановою суду її оскаржив суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1. Апелянт з вказаною постановою не згідний, вважає її незаконною і необгрунтованою, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права. Покликається, що господарським судом не були взяті до уваги заперечення позивача та його представника щодо відсутності в його діях фактів порушення податкового законодавства. Крім того, судомм першої інстанції при вирішенні спору не було застосовано вимог ст. 250 Господарського кодексу України. Щодо порушень, які були допущені апелянтом, як суб'єктом господарювання під час проведення господарських операцій з ТзОВ "Сейл", то вони були допущені під час здійснення циз операцій - 05 та 06 травня 2005 року, а рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за таке порушення Тернопільською ОДПІ прийняте після закінчення визначеного законодавством річного терміну для їх застосування. В апеляційній скарзі просить скасувати оскарожувану постанову і ухвалити нове рішення, яким визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ, а саме: від 26.05.2006р. № 0000831704/1/31857 та від 31.07.2006р. № 0000831704/2/46468.

В поданому письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу СПД - ФО ОСОБА_1. без задоволення, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2008р. без змін. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а відтак такими, що не підлягають до задоволення, а судове рішення по даній справі таким, що винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, представників відповідча, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено позапланову докуметальну виїзну перевірку СПД ОСОБА_1. на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати ним податків, зборів, (обов'язкових платежів) за період з 01.10.2004р. по 31.12.2005р. За результатами перевірки складено акт № 10100/17-426/1966316015 від 16.05.2006р. На підставі акту та відповідно до пп. б п. 4.2.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000831704/1/31857 від 26.05.2006р. та в процесі апеляційного оскарження № 0000831704/2/46468 від 31.07.2006р., якими суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання 9806,70 грн. по податку на додану вартість, з яких 6537,80грн. сума податку та 3268,90 грн. штрафних санкцій по даному податку.

В акті перевірки № /17-426/1966316015 від 16 травня 2006 року вказано, що позивач не мав права включати до податкового кредиту в декларацію з податку на додану за червень 2004р., листопад 2004р., лютий 2005р. та травень 2005р. суму податку на додану вартість від господарських операцій, проведенихт з ТОВ "Сейл", оскільки суми ПДВ не були сплачені вказаним товариством, з яким позивачем було проведено господарські операції.

Проте такі висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Так, відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (996-14) господарською операцією визнається дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідні положення визначає і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88 (z0168-95) , зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (z0168-95) ).

Відповідно до вказаних вище Закону (996-14) та положення факт здійснення господарської операції підтверджується первинним документом, яким визнається письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До числа таких первинних документів, відповідно до діючого законодавства, відносяться і видаткові накладні, які містять в собі обов'язкові реквізити, що визначені Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

В свою чергу, в акті перевірки №/17-426/1966316015 від 16 травня 2006 року зазначено перелік накладних, відповідно до яких такі господарські операції між позивачем та ТОВ "Сейл" були проведені, а також підтверджують факт проведення оплати в якості компенсацій за отримані товарно-матеріальні цінності.

Наявність вказаних документів - видаткових накладних вказує на факт здійснення між позивачем та ТОВ "Сейл" господарських операцій, що в свою чергу, надало позивачу право на включення сум податку на додану вартість по вказаних господарських операціях (які підтверджені як первинними документами, так і належним чином оформленими податковими накладними) до складу податкового кредиту,.

Крім того, в акті перевірки №/17-426/1966316015 від 16 травня 2006 року зазначено, що позивачем до складу податкового кредиту згідно податкових накладних ТОВ "Сейл" були включені суми податку, які у відповідному звітному періоді цим товариством не були задекларовані до сплати та не сплачені до бюджету. При цьому, відповідач покликається на те, що п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168, крім інших обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податків у звітному періоді відповідних сум.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачені) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1. ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбання (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається зі змісту Закону (168/97-ВР) , ним не передбачено обов'язкової наявності для отримання податкового кредиту платника податку такої підстави, як сплата в бюджет у звітному періоді відповідних сум податку на додану вартість його контрагентом.

В силу вимог п.п. 7.2.1, 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту достатньо таких підстав:

- здійснення операції з придбання товарів;

- наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість.

Щодо господарських операцій, які були проведені СПД ОСОБА_1. з ТОВ "Сейл", то в позивача були наявні всі підстави для включення сум ПДВ від вказаних господарських операцій до податкового кредиту, так як він здійснив операції з придбання товарів, що підтверджується видатковими накладними та розрахунковими документами та отримав від своїх контрагентів належним чином оформлені податкові накладні.

В свою чергу, і в актах перевірки, і в рішеннях Відповідач вказує, що позивач порушив п,п.7.2.1, 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, ст.7 Закону №168, якими передбачено наступне: відповідно до п.п.7.2.1. ст.7 Закону №168, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну; відповідно до п.п.7.4.1. ст.7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою ... ; відповідно до п.п.7.4.5. ст.7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними; відповідно до п.п.7.5.1 ст.7 Закону №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій.

При цьому, в актах немає жодного зауваження щодо виписки як виданих, так і отриманих позивачем податкових накладних.

Щодо ставки податку, то вона відповідає п.6.1 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", а придбані товари використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Всі суми, включені позивачем до складу податкового кредиту, підтверджені податковими накладними.

До складу податкового кредиту позивач включав суми по даті отримання податкової накладної, причому дата оплати за товар відповідає даті виписки податкової накладної.

З вищенаведеного випливає, що порушення Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року (168/97-ВР) № 168-ВР відсутні.

Окрім того, помилковим є висновок суду першої інстанції про непідтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагента позивача вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету контрагентом позивача.

Визнання недійсним установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Судом першої інстанції не спростовані доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій, обгрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинним на момент розгляду справи Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (755-15) було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. (ч. 1, 2 ст. 18 Закону).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у п.п. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при вактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та сум бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню.

На підставі наведеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1задовольнити.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 14 березня 2008 року у справі № 7а/235-5113 за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень: №0000831704/1/31857 від 26.05.2006 року та №0000831704/2/46468 від 31.07.2006. скасувати.