розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат", с. Новоанбріївка, Васильківський район, Дніпропетровська область та Покровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, смт. Покровка, Дніпропетровська область

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27 березня 2007 року

у справі № А36/136-07

за позовом ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат", с. Новоанбріївка, Васильківський район, Дніпропетровська область

до Покровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, смт. Покровка, Дніпропетровська область

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 р. у справі № А36/136-07частково задоволено позов ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі TOB "Демурінський ГЗК") до Покровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області (далі Покровська МДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001442340/3, № 0001452340/3, № 0001462340/3 та № 0001472340/3.Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001442340/3 в частині визначення суми податкового зобов’язання за основним платежем 60108,04 грн. та 10724,68 грн. штрафними (фінансовими) санкціями.В решті позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано наступним.

Суд першої інстанції встановив, що між позивачем та ТОВ "ТВН" було укладено договір доручення на купівлю товарів № 17/06 від 17.06.2005 р. Із змісту договору суд не вбачає, що предметом цього договору є фінансова допомога.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочинну.

Вказаний договір (правочин) в установленому порядку не визнано недійсним або удаваним. На підставі цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем безпідставно визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток, зазначене у податковому повідомленні-рішенні № 0001442340/3, в частині суми податкового зобов’язання 60180,04 грн. та 10724,68 штрафних санкцій.

У задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції позивачу відмовив, на підставі того, що позивач не надав суду доказів, які б вказували на незаконність винесення податкових повідомлень-рішень № 000145234/3, № 0001462340/3 та № 0001472340/3. Суд також зазначив, що порушення відповідачем порядку здійснення перевірки, за відсутності заперечень позивача щодо наявності фактів, на які посилається податкова інспекція, не є підставою для визнання оспорюваних рішень незаконними.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Покровська МДПІ вважає, що постанова господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 р. винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Судом не в повному обсязі досліджені обставини, які мають суттєве значення у даній справі, а саме:

На думку відповідача, суд не дослідив та не надав оцінки тим обставинам, що позивач, уклавши договір доручення на купівлю товарів № 17/06 від 17.06.2005 р., не виконував зобов’язань за договором, не контролював виконання зобов’язань за договором повіреним, який витрачав одержані від довірителя кошти на власні потреби, що є порушенням норм ст. 104 ЦК України та ст. 44 ГК України.

Також, на думку відповідача, позивач порушив ст. ст. 5, 134, 139, 140 ГК України.

Так як ТОВ "ТВН" будь-яких дій, направлених на розірвання договору доручення не вчинило, то відповідач доходить висновку, що договір доручення на купівлю товарів № 17/06 від 17.06.2005 р. укладено з метою приховування іншого правочину – договору позики, а гроші, отримані позивачем від ТОВ "ТВН", є поворотною фінансовою допомогою, яка, у разі несвоєчасного повернення, повинна включатися платником податків до валового доходу.

Також відповідач у апеляційній скарзі зазначає про порушення позивачем вимог п.п 4.1.1 п. 4.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , на підставі чого позивачу було донараховано податок на прибуток у сумі 25962,50 грн.

На підставі викладеного, відповідач просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 р. у справі № А36/136-07 та прийняти нову, якою відмовити позивачу у визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001442340/3 від 11.01.2007 р. в частині визначення суми податкового зобов’язання за основним платежем 60108,04 грн. та 10724,68 грн. за штрафними санкціями.

Позивач також оскаржив постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 р. у справі № А36/136-07, вказує наступне.

Суд першої інстанції порушив вимоги, встановлені ч. 3 ст. 159 КАС України, не вжив заходів для з’ясування всіх обставин справи, а саме: не врахував пояснення та клопотання позивача про надання документів у вигляді акту звірки з податковою інспекцією за сумами, що не були включені до податкової звітності позивача.

На думку позивача, суд не врахував процесуальні порушення законодавства та перевищення службових повноважень з боку державного органу під час проведення перевірки.

Суд першої інстанції, як вказує позивач, не застосував п.п. 1, 3 ст. 161, п. 3 ст. 3, ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 151 КАС України.

З названих вище підстав позивач просить постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 р. у справі №А36/136-07 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 000145234/3, № 0001462340/3, № 0001472340/3 та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги позивача повністю.

У судовому засіданні представники сторін доводи, заявлені в апеляційних скаргах, підтримали повністю.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг та заперечень до них, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та поясненнями сторін, відповідачем - Покровською МДПІ здійснено перевірку ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат", на підставі якої складено акт. Відповідно до акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення № 0001442340/3 від 11.01.2007 р. про визначення позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 107111,93 грн., в тому числі за основним платежем 86070,50грн., штрафні (фінансові) санкції 21041,43грн.; №0001452340/3 від 11.01.2007р. про визначення позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 110368,00 грн., в тому числі за основним платежем 71808,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 38560,00грн.; №0001462340/3 від 11.01.2007р. про визначення позивачу суму податкового зобов'язання з комунального податку на загальну суму 185,30 грн., в тому числі за основним платежем 15,30 грн., штрафні (фінансові) санкції 170,00 грн.; №0001472340/3 від 11.01.2007р. про визначення позивачу суму податкового зобов'язання по збору за забруднення навколишнього середовища на загальну суму 263,12 грн., в тому числі за основним платежем 93,12 грн., штрафні (фінансові) санкції 170,00грн.

Визначення податкових зобов'язань, рішення щодо яких оспорює податкова інспекція, пов'язується з наступним.

Перевіркою встановлено, що Договір доручення № 17/06 від 17.06.2005р. укладено ТOB "Демурінський ГЗК" та TOB "ТВН" з метою приховати інший правочин (реальний), а саме, договір позики (поворотну фінансову допомогу).

Кошти, отримані за Договором доручення на придбання товару, TOB "Демурінський ГЗК" у перевіряємому періоді до податкового обліку (податку на прибуток, ПДВ) не включалися.

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили (п.2 ст. 235 ЦК України).

Наявні обставини і факти (тобто докази) свідчать на спрямованість наміру і умислу у TOB "Демурінський ГЗК" та TOB "ТВН" на укладення договору доручення з метою приховування фактичного (дійсного) договору позики (поворотної фінансової допомоги).

Таким чином, кошти отримані TOB "Демурінський ГЗК" по договору доручення № 17/06 від 17.06.2005 року від TOB "ТВН" є поворотною фінансовою допомогою.

Згідно абзацу шостого п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94 р. в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (283/97-ВР) (далі Закон 283/97) безповоротна фінансова допомога - це сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно абзацу другого п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону 283/97 валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді

TOB "Демурінський ГЗК" проценти на суму поворотної фінансової допомоги, що залишалась неповерненою на кінець звітного періоду, розрахованої за кожний день фактичного використання поворотної фінансової допомоги, не розраховувало та до складу валового догоду не відносило.

Таким чином, в порушення абзацу другого п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону 283/97 підприємством занижено валовий дохід за період, що перевіряється, на суму 240432,17 грн. та донараховано податок на прибуток в сумі 60108,00 грн.

Суд обґрунтовано не погодився із вказаними висновками відповідача з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, встановлено, що TOB "Демурінський ГЗК" укладено договір доручення на купівлю товарів № 17/06 від 17.06.2005 р. з TOB "ТВН". ТС ТВН" (Довіритель) доручає, а TOB "Демурінський ГЗК" (Повірений) зобов'язується від імені та за рахунок TOB "ТВН" за дорученням та винагороду вчиняти юридично значимі дії по придбанню товару.

Із змісту вказаного договору не вбачається, що відповідно до його умов ТОВ "Демурінський ГЗК" отримує від TOB "ТВН" на умовах повернення грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками.

Посилаючись на невиконання сторонами умов договору, податкова інспекція дійшла висновку, що угода є удаваною. Посилається на норми ст. 235 ЦК України.

З зазначеною позицією не можна погодитись, виходячи з наступного.

Приймаючи доводи податкової інспекції, будь-яку угоду, пов’язану із отриманням грошових коштів, та не виконану стороною – отримувачем, слід віднести до категорії удаваних.

Однак, поняття удаваної угоди визначено ЦК України (435-15) , який згідно ч. 2 ст. 1 названого кодексу, до податкових відносин не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Діюче законодавство України не передбачає права податкової інспекції визнавати угоди удаваними або звертатися до суду з цього приводу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що на момент проведення перевірки строк виконання зобов’язань повіреного, визначений п. 1.4 додаткової угоди № 2 від 20.02.2006 р., не настав.

Оскільки з положень договору доручення № 17/06 від 17.06.2005 р. не вбачається, що цей договір є договором позики, то застосування відповідачем до цього договору норм п.п 4.1.6 п. 4.6 Закону № 283/97 (283/97-ВР) є незаконним, у зв’язку з чим, донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 86070,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 21041,43 грн., є протиправним. Тому податкове повідомлення-рішення від 11.01.2007 р. № 0001442340/3 в частині зазначених сум скасовано судом першої інстанції правомірно.

Інших вимог, щодо скасування постанови господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 р. у справі № А36/136-07 відповідач у апеляційній скарзі не виклав.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача щодо скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Позивач у апеляційній скарзі вказав, що суд не здійснив усіх дій, які повинен був вчинити для повного та об’єктивного з’ясування усіх справи, зокрема, не витребував доказів за клопотаннями позивача.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що необхідними для розгляду справи доказами є акт ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська № 42/ДСК від 27.01.2005 р., податкові декларації та уточнюючі розрахунки ТОВ "Демурінський ГЗК" за перевіряємий період.

Зазначені докази надані суду апеляційної інстанції позивачем та відповідачем.

Згідно ч. 2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу (2747-15) .

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши названі докази, колегія суддів встановила наступне.

Позивач зазначив, що під час проведення відповідачем перевірки посадові особи Покровської МДПІ не прийняли до уваги показники позивача з ПДВ, зазначені у податковій звітності, яку позивач надав до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, де перебував на обліку, зокрема, посилався на акт перевірки № 42/ДСК від 27.01.2005 р. та документи податкової звітності з ПДВ.

Дослідивши названі докази, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені в них показники не могли вплинути на визначення податкових зобов’язань під час перевірки, що підтверджується наступним.

Декларацією з ПДВ за квітень 2005 р. платником було визначено ПДВ до сплати в сумі 4788,00 грн., декларацією з ПДВ за травень 2005 р. було визначено ПДВ до сплати в сумі 36012,00 грн., а також декларацією з ПДВ за листопад 2005 р. було визначено ПДВ до сплати в сумі 28763,00 грн. Всього було нараховано до сплати податку на додану вартість в сумі 69563,00 грн. Вищевказані суми ТОВ "Демурінський ГЗК" було погашено за рахунок підтвердженого бюджетного відшкодування.

Підтвердженням вищезазначеного є декларація підприємства з ПДВ за листопад 2004 р. № 65059 від 20.12.2004 р., в якій платник (р. 25) самостійно визначив, що сума 60250,00грн. підлягає відшкодуванню шляхом зарахування в рахунок майбутніх платежів, а також зазначені вище декларації позивача з ПДВ.

Крім того, листом ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 12.06.2008 р. № 12289/7/15-224 підтверджено, що станом на 01.01.2006 р., на момент переходу ТОВ "Демурінський ГЗК" на податковий облік до Покровської МДПІ, залишок підтвердженої суми ПДВ складав 9579,67 грн., а також повідомлено, що підприємству на розрахунковий рахунок ПДВ не відшкодовувався.

Таким чином, додаткові докази не спростовують правомірність податкового повідомлення-рішення № 0001452340/3 від 11.01.2007 р.

Що стосується податкових повідомлень-рішень № 0001462340/3 від 11.01.2007 р. про визначення позивачу суму податкового зобов’язання з комунального податку та № 0001472340/3 від 11.01.2007 р. про визначення позивачу суми податкового зобов’язання по збору за забруднення навколишнього середовища, то єдиною підставою для їх скасування позивач зазначає порушення, допущені під час проведення перевірки – участь посадових осіб податкової міліції при опитуванні громадян та неприйняття документів податкової звітності платника.

Зазначені обставини не можуть бути визнані судом підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, виходячи з такого.

Позивач не зазначив у якості відхилених інших документів, крім акту перевірки № 42/ДСК від 27.01.2005 р. та документів податкової звітності, перевірених ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська.

Однак дії посадових осіб відповідача щодо зазначених документів були правомірними, оскільки податкові показники періоду, що був перевірений ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, не входили в об’єкт перевірки відповідача.

Відомості, отримані за участі співробітників податкової міліції та зазначені на сторінках 16, 17, 106 акту перевірки, не вплинули на визначення податкових зобов’язань платника, визначених у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Крім того, порушення відповідачем порядку здійснення перевірки, за відсутності заперечень позивача щодо наявності фактів, на які посилається податкова інспекція, не є підставою для визнання оспорюваних рішень незаконними, виходячи з норм ч. 3 ст. 72 КАС України.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Оскільки порушень, зазначених у ст. 202 КАС України, при розгляді справи у суді першої інстанції допущено не було, колегія суддів вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, а постанову суду першої інстанції такою, що не підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат", с. Новоанбріївка, Васильківський район, Дніпропетровська область та Покровської міжрайонної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області, смт. Покровка, Дніпропетровська область залишити без задоволення. Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2007 р. – без змін.