Суддя-доповідач: Гаврищук Т.Г.

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Сухарька М.Г.

суддів: Білак С.В.

Гаврищук Т.Г.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24 травня 2005 року по справі № 2/158а задоволено частково позов Закритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажна фірма "Азовстальбуд" м. Маріуполь до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі, в наслідок чого визнане частково недійсним податкове повідомлення-рішення від 24.02.05р. № 0000021730/0 щодо нарахування податку з доходів найманих працівників 41,40грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 82,80грн.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду Закрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажна фірма "Азовстальбуд" м. Маріуполь просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 24.02.05р. № 0021730/0 в частині донарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2630,59грн. (основний платіж) та суми штрафних санкцій в розмірі 5261,18грн.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду Державна податкова інспекція у м. Маріуполі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач у письмових запереченнях та під час апеляційного розгляду справи проти доводів апеляційних скарг заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.05р. по справі № 2/158а рішення господарського суду Донецької області від 24.05.05р. було скасоване в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.02.05р. № 0000021730/0 в частині донарахування податкового зобов'язання х податку з доходів найманих працівників в розмірі 2552,59грн., штрафних (фінансових) санкцій 5105,18грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.12.07р. постанова Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.05р. по справі № 2/158абула скасована та справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідачем було проведено комплексну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003р. по 30.09.2004р., за результатами якої складений акт № 2/23-2/01237193 від 21.02.05р. та прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.02.2005р. № 0000021730/0, яким згідно підпункту "б" п.п.4.2.2. п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 8015,97 грн., у тому числі основний платіж 2671,99 грн., штрафні (фінансові) санкції - 5343,98 грн. Штрафні (фінансові) санкції нараховані згідно п.п.17.1.9 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Із змісту акту перевірки вбачається, що однією із підстав для визначення суми податкового зобов'язання послужив встановлений актом перевірки висновок податкового органу про те, що позивачем в порушення ст. 2, ст. 9, та п. 2 ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (із змінами та доповненнями) та п. 9.3 ст. 9 Інструкції про прибутковий податок з громадян, яка затверджена наказом ГДПІ України від 21.04.93р. № 12 (z0064-93) (зі змінами та доповненнями) прибутковий податок, з нарахованих після звільнення громадян виплат, утримано згідно п. 7.1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України. Сума не утриманого прибуткового податку складає 31,08грн.

Частиною 3 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" встановлено, що із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи та громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20 процентів.

Враховуючи, що нарахування виплат колишнім працівникам здійснене після звільнення з попереднього місця роботи, в момент їх нарахування та отримання це не було основним місцем їх роботи, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що податок повинен нараховуватися за правилами п.3 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та правомірність донарахування відповідачем прибуткового податку у сумі 31 грн.08 коп. та застосування штрафних санкцій в сумі 62,16 грн.

Оспореним рішенням позивачеві було донараховано прибутковий податок в розмірі 2грн. внаслідок встановленого порушення пп. "г" ст. 5, п. 1 ст. 7, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92р. № 13-92 із змінами та доповненнями, пп. а п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.99р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (663-99-п) в частині не включення в оподаткований місячний доход працівника ОСОБА_1 зайво виданих сум на відрядження (виплата добових понад встановлених норм).

В акті перевірки зазначено, що згідно авансового звіту № 585 від 29.11.03р. (посвідчення та відрядження) від 24.11.03р. № 143) наданого ОСОБА_1 відрядження відбувалося у межах України протягом 4 діб. Добові відшкодування у розмірі 18,00грн. за добу, або 72,00грн. В рахунках мотелю від 25.11.03р. № 146841, від 26.11.03р. № 146860, від 27.11.03р. № 146913, включено сума за сніданок в сумі 50грн. Таким чином, сума добових згідно законодавства розраховується в сумі 14,4грн. за добу (14,40Ч3доби). Зайво відшкодовані витрати в сумі 10,80грн., які не було включено до складу оподаткованого доходу (978,02грн.)

З посвідчення на відрядження №143 від 24.11.2003р. вбачається, що ОСОБА_1 була у відряджені з 24.11.2003р. по 28.11.2003р., тобто 5 днів.

Згідно до авансового звіту № 585 від 29.11.03р. добові за період 24.11.2003р.- 28.11.2003р. складають 72 грн., тобто 14 грн.40 коп. за добу. Таким чином позивачем не було порушено вимоги пп. "а" п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.99р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (663-99-п) та п.п. 1.5., 1.6., 1.7. розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98р. № 59 (z0218-98) .

За таких обставин, колегія суддів не погоджує висновок суду першої інстанції щодо правомірності донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 2,00грн. та у відповідній частині штрафних санкцій.

Підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2418 грн.93 коп. послужило встановлене актом перевірки порушення позивачем п. 3.4, ст. 3, ст.. 4, ст.. 8, пп.. 9.10 ст. 9 ст. 16, ст.. 17 Закону України від 22.05.03р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) із змінами та доповненнями щодо не включення до загального оподоткованого доходу робітників позивача суми відшкодування витрат у відрядженні, яка не підтверджена розрахунковими документами. А саме, підприємством відшкодовані витрати на проживання у відрядженні, які підтверджені тільки рахунком без надання розрахункового документа.

Підпунктом 9.10.1 п.9.10 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" .

Згідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (663-99-п) ( в редакції, чинної у спірний період) витрати на наймання житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються у разі надання оригіналів підтвердних документів.

У розділі 5 Загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 13.03.98 N 59 (z0218-98) (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 10.06.99 N 146 (z0418-99) , зазначено, що підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до Законів України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) та "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Згідно до ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахунковий документ це - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову в цій частині виходив із того, що позивачем не надано до суду розрахункового документу встановленої форми та змісту, що підтверджує факт надання послуг на проживання робітників та отримання коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до суду апеляційної інстанції була надана копія контракту підряду № 17-03-027/2043 від 27.10.03р., підписаного між позивачем та ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", яким передбачено, що замовник (ВАТ "Алчевський металургійний комбінат") забезпечує житловими приміщеннями, придатними для проживання працівників підрядних підприємств, та відшкодовує генпідряднику (позивачу) витрати на відрядження (добові, проїзд, проживання).

Крім того, позивачем до суду апеляційної інстанції були надані рахунки, які свідчать, що за користування гуртожитком робітника позивача проводили розрахунки готівкою та звітували підприємству рахунками, на яких зазначено: "Отримано від гр.___" за послуги з проживання у відповідні дати та у відповідних сумах. Зазначені рахунки закріплені печаткою житлового відділу Комунарського металургійного комбінату.

За приписами ч.2 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Позивач, надаючи додаткові докази до суду апеляційної інстанції, жодним чином не обґрунтував неможливість їх надання до суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів не досліджує надані позивачем додаткові докази, які не були надані до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що оскільки при розгляді справи судом першої інстанції позивачем не було надано розрахункового документу встановленої форми та змісту, що підтверджує факт надання послуг на проживання робітників та отримання коштів, то суд дійшов правомірного висновку щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2418 грн.93 коп. та застосування штрафних санкцій в сумі 4837 грн.86 коп.

Підставою для донарахування прибуткового податку в розмірі 41 грн.40 коп. послужив висновок податкового органу про те, що позивач перерахував за свого працівника ОСОБА_2 прибутковий податок в сумі 207,42грн., який було донараховано на підставі акту перевірки № 12/23-111-01237193 від 16.07.03р., та не утримав з неї, зазначена сума повинна бути включена до складу оподаткованого доходу ОСОБА_2 з відповідним перерахуванням суми її прибуткового податку. У зв'язку з тим, що підприємством це зроблено не було, податковим органом донарахований прибутковий податок в сумі 41,40грн. з посиланням на статті 2, 8, 9, 20 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян".

Відповідно до абз. 4 ст. 20 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" при наявності фактів перерахування підприємством, установою, організацією і фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності сум податку за своїх працівників зазначені суми включаються до складу оподатковуваного доходу цих працівників з відповідним перерахунком суми прибуткового податку.

Враховуючи, що зазначена норма передбачає перерахунок суми прибуткового податку, а фактична його сплата до бюджету відбулася, судова колегія вважає, що підстави для визначення податкового зобов'язання у відповідача відсутні.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, щодо безпідставності донарахування податку в сумі 41,40грн. та застосування штрафної санкції в сумі 82,80грн.

Актом перевірки також було зафіксовано факт не включення до загального оподаткованого доходу особи, яка не є працівником підприємства, доходу, що утворився в результаті сплати за навчання вказаної особи. Позивач посилається на те, що згідно п. "ж" ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92р. № 13-92 до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються суми, одержувані в результаті дарування. Зазначена в акті перевірки операція зі сплати на фізичну особу коштів за її навчання підпадає під визначення дарування, наданого ст. 243 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Судова колегія не приймає ці доводи позивача та вважає, що донарахування податку в сумі 78грн., при перерахуванні 390грн. Донецькому медичному університету, здійснений правомірно з доходу, який утворився в результаті оплати навчання лікаря-кардіолога ОСОБА_3, який не є робітником підприємства, відповідно до п. 2 ст. 11, ст. 12, та п. 2 ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", оскільки оплата за навчання не підпадає під поняття дарування, тому відповідно до приписів ст. 2, 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" одержана робітником сума є об'єктом оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо правомірного донарахування позивачеві прибуткового податку в розмірі 78 грн.00 коп. та застосування відповідної частини штрафних санкцій.

Донарахування прибуткового податку в сумі 66,85грн. позивач спростовує відсутністю норм матеріального права, за якими здійснене таке донарахування. Однак, з матеріалів справи вбачається, що зазначені норми визначені відповідачем у розрахунку за спірними операціями безпосередньо в акті перевірки та у спірному податковому повідомленні-рішенні. За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо правомірності донарахування відповідачем прибуткового податку та недоведеність позивачем помилковості такого донарахування у відповідності до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

За приписами ч.2 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Позивач, надаючи додаткові докази до суду апеляційної інстанції, жодним чином не обґрунтував неможливість їх надання до суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів не досліджує надані позивачем додаткові докази, які не були надані до суду першої інстанції .

Підставою для донарахування прибуткового податку в розмірі 33 грн.73 коп. послужив висновок податкового органу про те, що позивачем у порушення ст. 2, пп. 3.4, пп.. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, ст. 8, ст. 16, ст. 17 Закону України від 22.05.03р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами та доповненнями не включено до загального оподатковуваного доходу робітника позивача доход, що утворився в результаті надання знижки з вартості товарів.

Згідно до п.п.4.2.9 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Тобто, за приписами наведеної норми обов'язковою умовою віднесення сум знижки до оподатковуваного доходу є перевищення розміру цієї знижки розміру звичайної ціни, розрахованої за правилами визначення звичайних цін.

Згідно до п. 1.21 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" терміни, не визначені цим законом, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів.

Правила визначення звичайних цін встановлено п. 1.20. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.97р. (283/97-ВР) , за приписами п.п.п.1.20.1 якої якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Наведена норма не містить в собі визначення звичайної ціни шляхом порівняння ціни фактичного продажу з балансовою вартістю проданого товару.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено порушення позивачем п.п.4.2.9 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", за таких обставин донарахування прибуткового податку в сумі 33 грн.73 коп. та штрафних санкцій у відповідній частині є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення прийнято з частковим порушенням норм матеріального права.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажна фірма "Азовстальбуд" м. Маріуполь, та Державної податкової інспекції у м. Маріуполі на рішення господарського суду Донецької області від 24 травня 2005 року по справі № 2/158а задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Донецької області від 24 травня 2005 року по справі № 2/158а.

Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажна фірма "Азовстальбуд" м. Маріуполь до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 24.02.2005р. №0000021730\0 задовольнити частково.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення від 24.02.2005р. №0000021730\0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 231 грн.39 коп., у тому числі основний платіж 77 грн.13 коп., штрафні (фінансові) санкції 154 грн. 26 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажна фірма "Азовстальбуд" м. Маріуполь витрати по сплаті судового збору у розмірі 01 грн. 00 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 02 липня 2008 року. Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 04 липня 2008 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.