розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської області від 27 червня 2007 року у справі № 14/59-1746 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СендС" до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, –

Товариство з обмеженою відповідальністю "СендС" (далі – ТзОВ "СендС") звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – Тернопільська ОДПІ) № 0000023500/0 від 11.10.2006 року, № 0000023500/1 від 08.11.2006 року, № 0000023500/2 від 16.01.2007 року, № 0000023500/3 від 26.03.2007 року, якими визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ на загальну суму 25602 грн. ( 17068 грн. – за основним платежем, 8534 грн. – за штрафними санкціями).

Постановою господарського суду Тернопільської області від 27 червня 2007 року позов було задоволено повністю.

Вказану постанову суду в апеляційному порядку оскаржено Тернопільською ОДПІ, яка у поданій апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. У обґрунтування своїх вимог покликається на те, що однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум постачальником до Державного бюджету України. Ненадходження податку на додану вартість до бюджету від постачальника продавця, якому контрагент позивача ПП "Глобо" перерахувало отримані від позивача ТзОВ "СендС" суми податку на додану вартість, не надає право позивачу на включення таких сум до податкового кредиту. Окрім того, ПП "Глобо" було виписано податкову накладну від 21 липня 2005 року № 021 на суму 102408 грн., у тому числі 17068 грн. ПДВ, що була включена ТзОВ "СендС" до податкового кредиту, у якій у графі 5 ("кількість, об’єм, обсяг") проставлено вартість робіт – 85340 грн., а графа 6 ("ціна продажу одиниці продукції без ПДВ") не заповнена. Таким чином, відсутність у податковій накладній обов’язкових реквізитів не давало позивачу права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати ПДВ на підставі такої накладної, оскільки вона не відповідає вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

ТзОВ "СендС" подало апеляційному суду письмові заперечення, у яких не погоджується із апеляційною скаргою Тернопільської ОДПІ, вважає її необґрунтованою та навело у підтвердження своєї позиції аргументи, тотожні з тими, які викладені у постанові суду першої інстанції.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта Тернопільської ОДПІ вимоги за апеляційною скаргою підтримав повністю, давши пояснення, аналогічні до викладеного у самій скарзі.

Представник ТзОВ "СендС" вимоги апелянта заперечив, давши пояснення, аналогічні до викладеного у письмовому запереченні на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ТзОВ "СендС", суд першої інстанції виходив із того, що Тернопільською ОДПІ до матеріалів справи не долучено доказів порушення у липні 2005 року ПП "Глобо" вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) при оформленні своїх податкових зобов’язань по спірній операції з позивачем. При розгляді господарським судом м. Києва адміністративної справи № 11/313-А були досліджені взаємовідносини ПП "Глобо" із ТзОВ "Дарт-Мекс-Нью" щодо їх відповідності вимогам закону. При цьому, відмовляючи контролюючому органу у задоволенні вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним, суд констатував, що у ПП "Глобо" відповідно до законодавства виникло право на включення сплаченої у ціні послуги суми ПДВ до складу податкового кредиту. Закон (168/97-ВР) не ставить у залежність право на отримання податкового кредиту платником податків від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Крім того, відомості податкової накладної, на яку покликається контролюючий орган, дають можливість ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, а також містить дані про номенклатуру придбаних робіт, їх вартість, обсяг продажу з врахуванням та без врахування ПДВ, відповідну суму податку на додану вартість, що вказує на відсутність підстав для виключення із складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем своєму контрагенту у складі ціни придбання товару навіть при незначних недоліках при заповненні такої. При встановленні описок ПП "Глобо" надано податкову накладну за тим же номером з виправленням допущеної механічної помилки. Документи, використані контролюючим органом у процесі проведеної невиїздної перевірки здобуті поза межами його повноважень у спосіб та у порядку, які законом не передбачені.

Аналізуючи та даючи правову оцінку оскаржуваній постанові суду першої інстанції у контексті доводів апелянтів, викладених у поданих апеляційних скаргах, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім того, згідно із положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Положеннями п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетним відшкодуванням вважається сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із положеннями п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

На підставі аналізу відповідних положень Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) колегія суддів вважає, що підставою для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, та отримання передбаченого законом відшкодування є дані податкової декларації за звітний період, оскільки зазначений Закон (168/97-ВР) не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податку та не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків.

При цьому колегія враховує, що право на включення сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту виникає за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу), а дана обставинами у межах, що підлягають дослідженню у рамках розгляду даної справи, апелянтом під сумнів не ставиться.

На підставі системного аналізу положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) колегія суддів приходить до висновку, що покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями і якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість і застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування і застосування штрафних санкцій.

Згідно із положеннями пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи із положень п. 1.7. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

На підставі системного аналізу наведених правових норм колегія суддів приходить до переконання, що безпосереднім завданням податкової накладної є підтвердження суми податкового кредиту, а отже вона є звітним та розрахунковим документом щодо суми розрахунків та податку на додану вартість. Тому недоліки у оформленні податкової накладної не роблять її недійсною і не свідчать про неможливість використання, якщо достовірно підтверджено здійснення господарської операції (поставку товару), ідентифіковано особу, яка видала податкову накладну, сплачено суми до бюджету.

Оскільки Тернопільською ОДПІ зазначені обставини не оспорюються і правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень обґрунтовується лише неналежним оформленням податкової накладної з невірним вказанням у графі 5 ("кількість, об’єм, обсяг)" вартості робіт – 85340 грн. та незаповнення графи 6 ("ціна продажу одиниці продукції без ПДВ"), то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що лише самі недоліки у оформленні вказаної податкової накладної не можуть бути підставою для неврахування даних, що містяться у ній.