розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою УМВС України в Полтавській області на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.10.2007 року по справі № 2а-57/07р.

за позовом ОСОБА_1

до УМВС України в Полтавській області, Комісії УМВС України в Полтавській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій

треті особи Кабінет Міністрів України, Державне казначейство України, Міністерство внутрішніх справ України

про визнання неправомірними дій, стягнення моральної шкоди,-

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовом до відповідачів, УМВС України в Полтавській області, Комісії УМВС України в Полтавській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, про визнання неправомірними дій Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при УМВС України в Полтавській області щодо відмови у встановленні статусу учасника бойових дій та відшкодуванню моральної шкоди сумі 100000,0 грн.

В своєму позові ОСОБА_1 зазначав, що 15 квітня 2005 року він звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при УМВС України в Полтавській області, щодо встановлення йому статусу учасника бойових дій згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) за наступних обставин.

Позивач зазначив також, що 28.02.02 року, перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, а саме в Автозаводському РВ КМУ УМВС України в Полтавській області на посаді старшого оперуповноваженого ВКМСН, ризикуючи своїм життям приймав участь в проведенні огляду, розмінуванні та вилученню боєприпасів, вибухових речовин з об'єкту народного господарства, розташованого за адресою: м. Кременчук, вул. Щорса, буд. 66/13. Тобто був залучений керівництвом Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області на виконання дій, що визначені в п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказаний факт був встановлений рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2002 року.

Так, 18.07.05 року відбулося засідання Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при УМВС України в Полтавській області, на якій було розглянута його заява. З наданої на його адресу письмової відповіді № 1/12-С73,73 П йому стало відомо, що в задоволені його заяви відмовлено, так як він не був фахівцем експертної служби МВС України, які можуть приймати участь у розмінуванні на підставі затвердженого переліку документів. Вважає, що комісія прийняла неправомірне рішення, чим були порушені його Конституційні права. Зазначені дії відповідача призвели до порушення його душевної рівноваги, глибокої психологічної травми та загострення хронічних хвороб, що в свою чергу призвело до звернення в медичні заклади та установи де він проходив курси стаціонарного лікування.

Позивач просив суд визнати неправомірними дії Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при УМВС України в Полтавській області, щодо відмови у встановленні йому статусу учасника бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Стягнути на його користь завдану моральну шкоду в сумі 100000,0 грн. та 5826,31 грн. судових витрат, підтверджених документально.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.10.07 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до УМВС України в Полтавській області, Комісії УМВС України в Полтавській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій про визнання неправомірними дій, стягнення моральної шкоди був задоволений частково. Визнано неправомірними дії Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при УМВС України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу учасника бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Стягнуто на користь позивача з УМВС України в Полтавській області в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 6000,0 грн. та в рахунок відшкодування судових витрат - 5826,31 грн.

В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

УМВС України в Полтавській області не погодилось з зазначеною постановою та подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.10.07 р. по справі № 2а-57/07р. та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені в скарзі.

Позивач надав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, постанову суду першої інстанції, вислухавши осіб, які прибули в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вирішено справу на підставі ст. 10 Закону України "Про міліцію", п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 2, п. 6 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1368-ХІІ від 29.07.91 р. (1368-12)

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що п. 2 Закону України № 3460-ІУ від 22.02.06 р. "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (3460-15) визнано таким, що втратив чинність Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.91 р. "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР" (1368-12) . Таким чином судом першої інстанції розглянуто справу на підставі нечинного нормативного акту.

Також, судом першої інстанції при задоволенні частини позовних вимог зроблено посилання на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.05.02 р. про встановлення факту, що має юридичне значення. Відповідно до вказаного рішення встановлено факт, що ОСОБА_1 приймав участь в проведенні огляду, розмінуванні та вилучені боєприпасів, вибухових речовин з об'єкту народного господарства за адресою м. Кременчук, вул. Щорса, 66/13.

Проте, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що заяви про встановлення фактів щодо участі у роботах при розмінуванні для вирішення питання про належність заявника до учасників війни розглядаються не судами, а відповідними комісіями, створеними відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 458 від 26.04.96 р. (458-96-п)

Крім того, наказами МВС України № 419 від 12.06.96 р. та № 764 від 06.11.00 р. визначено, що здійснення розмінування та будь-які дії з вибухонебезпечними предметами в системі внутрішніх справ України покладено на спеціалістів - вибухотехніків, які пройшли відповідну підготовку, склали залік, отримали посвідчення встановленого зразка на право самостійної роботи по пошуку, розрядженню, знешкодженню вибухових пристроїв і вибухових речовин.

Комісія УМВС з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій вивчала як всі надані ОСОБА_1 матеріали, так і матеріали особової і пенсійної справ, інші архівні матеріали та не знайшла доказів того, що ОСОБА_1 володіє певними знаннями, був працівником вибухо-технічного підрозділу, мав право виконувати роботи з розмінування та знешкодження вибухо-небезпечних речовин, наказом керівника, який має на те повноваження, був направлений на розмінування об'єкту народного господарства, що жиле приміщення, у якому як заявник вважає, проводилося розмінування, належить до об'єктів народного господарства.

Тому Комісія Управління цілком правомірно і у відповідності з вимогами чинного законодавства дійшла висновку про неможливість встановлення статусу учасника бойових дій ОСОБА_1.

Крім того, підпунктом в пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 458 від 26.04.96 р. (458-96-п) вирішення спірних питань віднесено до компетенції вищестоящої комісії, якою є відповідна комісія МВС України. А Рішення Комісії УМВС ОСОБА_1 до Комісії МВС України не оскаржував.

Вказане свідчить про необґрунтованість вимог позивача та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає невірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, а також стягнення на користь позивача судових витрат.

Позивачем необґрунтовано належним чином сам факт заподіяння йому діями або бездіяльністю УМВС моральної шкоди, а також її розмір. Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Факт завдання моральної шкоди та її суму позивач ґрунтував лише на своїх твердженнях про суттєві емоційні страждання, безсоння, головний біль, втрату ним авторитету юриста серед його знайомих і сусідів, але при цьому не навів ніяких доказів причинного зв'язку між твердженнями та завданням йому моральної шкоди.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. (v0004700-95) , у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової шкоди) крім інших вимог, передбачених ЦПК України (1618-15) , має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до правових позицій Судової колегії в цивільних справах ВСУ від 01.12.97 р. факт заподіяння моральної шкоди повинен доказати позивач. А для з'ясування обставин, що стосуються завданої моральної шкоди, може бути призначена відповідна судово-медична, психологічна чи інша експертиза.

Проте суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи моральну шкоду у розмірі 6000,0 грн. не навів жодних доказів в підтвердження свого висновку.

Також вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд першої інстанції не перевірив твердження позивача про те, що вказані витрати були здійснені позивачем, а він у свою чергу, не навів жодних доказів тому. Та ці твердження не знайшли свого обґрунтування в суді апеляційної інстанції.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.10.2007 року по справі № 2а-57/07р. прийнята з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права і підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 163, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

Апеляційну скаргу УМВС України в Полтавській області на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.10.07 р. по справі № 2а-57/07р. - задовольнити.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01.10.07 р. по справі № 2а-57/07р. за позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Полтавській області, Комісії УМВС України в Полтавській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій про визнання неправомірними дій, стягнення моральної шкоди - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає чинності негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 30 днів з моменту виготовлення повного тексту.