розглянула апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Господарського суду Луганської області від 21 червня 2005 року у справі №4/68 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Антрацит"м.Антрацит Луганської області про стягнення 331100,99 гривень, і

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача 331100 грн. 99 коп. штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на протязі 2000-2003 років.

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.06.2005р. у задоволені позову відмовлено, з тих мотивів, що санкції, нараховані за період з 01.01.2000 до 01.08.2001 не підлягають стягненню з відповідача, оскільки відповідач не залучався місцевими органами влади до визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; рішення про встановлення нормативу робочих місць у зазначені роки прийняті некомпетентним органом; суд дійшов до висновку, що специфіка підприємства відповідача - відокремленого підрозділу "Шахта "Імені 50-річчя Радянської України" вимагає врахування чисельності місць зі шкідливими та важкими умовами праці для визначення нормативу для працевлаштування інвалідів; оскільки позивачем не доведено суду обґрунтованості виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій.

Позивач не погодився з рішенням суду і подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати в повному обсязі через порушення норм матеріального права та задовольнити його позовні вимоги в сумі 331100,99 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначив, що суд безпідставно визначив, що рішення виконавчого комітету Антрацитівської міської ради №127 від 22.02.2001 р., №130 від 23.03.2000 р. є такими, що не відповідають законодавству і одночасно є дійсними; апелянт вважає безпідставним висновок суду про те, що першими ініціативу по працевлаштуванню інвалідів повинні виявляти не державні органи, а підприємство, оскільки чинне законодавство покладає на нього обов'язок зі створення робочих місць шляхом фактичного працевлаштування інвалідів, а також обов'язок по інформуванню інвалідів і відповідних державних установ про створені робочі місця; відсутність прибутку у підприємства не є підставою для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій.

Відповідач своїми запереченнями від 29.08.2005р. №600 на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Сторони в судове засідання не з’явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, вивчила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, перевірила юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідила правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права і дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням виконавчого комітету Антрацитівської міської ради від 23.03.00 № 130 на 2000 рік відособленому підрозділу відповідача -"Шахта "Імені 50-річчя Радянської України" визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 40 чоловік.

Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (Поштова-річна) за 2000 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 763 чоловіка, тому норматив склав 31 особу, з яких фактично працювало 19; за 12 незайнятих робочих місць нарахований штраф у сумі 38082 грн. 24 коп. (з врахуванням середньорічної заробітної плати у сумі 3173 грн. 52 коп.).

На 2001 рік відповідачу визначено норматив за рішенням виконавчого комітету від 22.03.01 № 127 у кількості 30 осіб; за відповідним звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 787 чоловік, тому норматив склав 31 особу, з яких фактично працювало 17; за 14 незайнятих робочих місць нарахований штраф у сумі 82236 грн. 98 коп. (з врахуванням середньорічної заробітної плати у сумі 5874 грн. 07 коп.).

Стаття 19 Закону України №875-ХІІ від 21.03.1991р. "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (у редакції до 05 липня 2001 року) (далі Закон № 875-ХІІ (875-12) ) передбачає, що місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємствами, установами, організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду соціального захисту інвалідів України, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Зазначений закон, встановлюючи порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, передбачив, як обов'язкову умову, що такий норматив має бути встановлений спільно з підприємством.

Із матеріалів справи вбачається, що структурний підрозділ ДП "Антрацит" -"Шахта "Імені 50-річчя Радянської України" не одержував пропозиції і не залучався місцевими органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Главою 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) в Україні до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження.

Пунктом 13 ст. 34 цього закону встановлено, що до делегованих повноважень належить бронювання в порядку встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту, не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць.

Нормативи робочих місць у 2000-2001 роках, призначених для працевлаштування інвалідів, для відповідача були визначені рішеннями виконавчого комітету Антрацитівської міської ради №130 від 23.03.00, №127 від 22.03.01.

Але стаття 19 Закону №875-ХІІ(в редакції до 05 липня 2001 року) передбачає, що нормативи робочих місць визначаються на сесіях місцевих рад.

Отже, виконкомом Антрацитівської міської ради, встановлюючи нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів порушив вимоги Закону №875-ХII (875-12) .

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.3 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує інші нормативно-правові акти (за винятком перелічених в частинах 1 і 2 цієї ж статті), прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що за період з 01.01.2000р. до 01.08.2001р. відсутні докази встановлення нормативу працевлаштування інвалідів вимог чинного на той час законодавства, а тому й необґрунтованими є вимоги позивача про застосування відповідальності за недотримання нормативу.

Доводи скаржника про обов'язкове застосування рішень виконкому, оскільки вони не були визнані недійсними, не можуть бути прийняті до уваги, як такі, що суперечать ст. 9 КАС України, оскільки законом суд наділений правом щодо незастосування актів державних та інших органів, якщо ці акти суперечать законодавству.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо неможливості задоволення позовних вимог позивача за період з 01.01.2000р. по 01.08.2001р.

Стосовно решти санкцій на суму 283129 грн. 43 коп. слід зауважити наступне.

Статтею 19 Закону №875-ХІІ в редакції Закону від 05.07.01 № 2606-ХІІ (2606-14) встановлено для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст. 19 даного Закону також встановлено, що відповідальність за незабезпечення вказаних нормативів несуть керівники підприємств.

Згідно з ч. 1 ст. 20 зазначеного вище Закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, яке не зайняте інвалідом.

На 2002 рік відповідачеві визначено 4 % норматив у кількості 34 чоловіка; за відповідним звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ середиьооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 842 особи, фактично працювало 27 осіб; за 15 незайнятих робочих місць нарахований штраф у сумі 114593 грн. 25 коп. (з врахуванням середньорічної заробітної плати у сумі 7639 грн. 00 коп.).

На 2003 рік відповідачеві визначено 4 % норматив у кількості 34 осіб; за відповідним звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 859 чоловік, фактично працювало ЗО чоловік; за 12 незайнятих робочих місць нарахований штраф у сумі 96188 грн. 52 коп. (з врахуванням середньорічної заробітної плати у сумі 8015 грн. 71 коп.).

Згідно до п. 5 "Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (314-95-п) підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем передбачених законом органів про створення робочих місць для інвалідів у кількості передбаченій законом. Даний факт підтверджується листом Антрацитівського міського центру зайнятості від 21.01.05 №9/03-203 (а.с. 54), листом управління праці і соціального захисту населення Антрацитівської міської ради від 17.01.05 №1-86 (а.с. 56).

Отже відповідач не виконав своїх обов'язків щодо створення робочих місць у межах передбаченого законом нормативу і не повідомляв органи, визначені законом, про їх створення.

Доводи відповідача про те, що штрафні санкції не можуть бути з нього стягнуті через відсутність прибутку не відповідають змісту ст. 20 Закону №875 (в редакції закону № 2606-ХІІ від 05.07.01р. (2606-14) ), оскільки в абзаці IV даної статті передбачено, що у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом стягнення на майно підприємства в порядку, передбаченому законом, тобто закон в будь-якому разі не звільняє підприємство від відповідальності.

Доводи відповідача та суду першої інстанції про необхідність врахування при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів специфіки його відокремленого підрозділу "Шахта "Імені 50-річчя Радянської України" - як підприємства з важкими та шкідливим умовами праці не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції як такі, що не відповідають вимогам Закону України № 875-ХІІ (875-12) (в редакції закону № 2606-ХІІ від 05.07.01р.), спеціальний закон, який врегулював би зменшення нормативу робочих місць для інвалідів для категорії підприємств, до яких відносить відповідач - також відсутній.

За таких обставин позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за період з 01.08.01. до 31.12.2003р. є обгрунтованим. Але позовні вимоги за цей період не можуть бути задоволені з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції вважає, що до спірних відносин сторін необхідно застосувати приписи статті 250 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 розділу IX "Прикінцеві положення" цей Кодекс (436-15) набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до припису пункту 4 Порядку № 1767 (1767-2001-п) , суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

З викладених приписів чинного законодавства та встановлених судовою інстанцією обставин справи випливає, що оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 1999 рік по 2003 рік, то штрафні санкції повинні бути сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2004 року. А отже, припис статті 250 Господарського кодексу України має бути застосовано до спірних відносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Попередньою судовою інстанцією встановлено, що позов про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду пізніше як через рік після подання відповідачем звіту за формою державної статистичної звітності № 10-ІІІ за 2003 рік і попередні роки.

Позивач звернувся до суду 28.01.05. На час звернення з позовом до суду закінчився річний термін, протягом якого можливе було застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Штрафні санкції за не створення робочих місць для інвалідів є адміністративно-господарськими санкціями за своєю правовою природою. Таке визначення знайшло відображення і в законодавстві, зокрема, Господарському Кодексі України (436-15) . Пізніше в часі відображення правової природи цих санкцій у спеціальному Законі № 875 (875-12) не зумовлює невизнання їх такими.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції, застосувавши частково помилкову мотивацію прийшов до правильного висновку щодо відмови у позові, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 195- 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 21 червня 2005 року у справі №4/68 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Антрацит"м.Антрацит Луганської області про стягнення 331100,99 гривень залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.