Постановою господарського суду Волинської області від 05.10.2007р. позов ПП "Торговий дім "Укр-Петроль" задоволено. Податкове повідомлення-рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції № 000582399/0/5344/10/23-1 від 26.02.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1646136 грн., в т.ч. 1097424 грн. основний платіж, 548712 грн. штрафні (фінансові санкції, визнано нечинним.

Постанова суду першої інстанцій, мотивована тим, що відповідачем при оформленні результатів, проведеної у позивача планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2005р. по 30.09.2006р. недотримані вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. № 327 (z0925-05) . Також, при прийняти оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем, з урахуванням положень п.п.4.4.1 п.4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", невірно застосовані положення ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та недоведеність висновків суду обставинам

Головуючий у 1-й інст.суддя Бондарєв С.В. ряд. ст. зв. № 36

Господарський суд Волинської області, справа № 05/58-2А

Доповідач у 2-й інст.суддя Любашевський В.П

справи, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог позивач зокрема зазначає, що суд першої інстанції, в порушення положень ст.4.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , прийшов до висновку, що розрахунок по оспорюваних операціях шляхом видачі позивачем простого векселя є цілком законним та надає можливість віднести суми вказані у векселі до податкового кредиту. Також судом першої інстанції порушені вимоги ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" згідно якої податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги і погоджуючись з висновками суду першої інстанції просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

З’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заслухавши представників сторін колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить з наступного:

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , п..п 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено єдину підставу для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг)- це коли ці суми "не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому, саме тільки податкова накладна, відповідно до п.7.2.6 цього ж Закону (168/97-ВР) є підставою для нарахування податкового кредиту".

Як вбачається з обставин справи, як на момент нарахування податкового кредиту, так і на момент здійснення перевірки позивача, в останнього були податкові накладні, №746938 від 11.08.06р., №746941 від 21.08.06р., № 12598 від 28.04.2006р., №746948 від 31.06.06р.,№1458/04 від 28.04.2006р.,№746959 від 30.09.2006р., №74688 від 31.07.2006р., №74588 від 31.05.06р., №74587 від 17.05.06р., виданні МКФ "Єдність" на загальну суму ПДВ 1097424 грн., що підтверджує правомірність віднесення позивачем вказаної суми до податкового кредиту. Законами України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , іншим чинним законодавством України податковим органам не надано право встановлювати умови недійсності документів (податкових накладних), а також визнавати їх недійсними. Одночасно, пункт 10.3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) надає податковим органам право встановлювити правила податкового обліку, а не визначати, які податкові накладні являються недійсними.

Отже право на податковий кредит, зокрема по податковій накладній, наданій продавцем, існує до тих пір, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Жодні підстави, зазначені в п.3.1.5 Акта, не являються підставами визнання податкових накладних недійсними. Також при цьому слід виходити із того, що Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) для платників податків не передбачено обов’язок (ст.9) і не надано право (ст.10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (у тому числі щодо реєстрації платником податку, платником ПДВ, ведення останнім бухгалтерських документів, подання звітності). Також Закон України "Про ПДВ" (168/97-ВР) не передбачає обов’язку або права котролювати показники податкової звітності щодо ПДВ іншого платника податків. Відповідно до ст. 19 Конституції України "правовий порядок в Україні" ґрунтується на засадах, відповідно до якого ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено чинним законодавством. Можливі порушення контрагента щодо податкового та іншого законодавства, не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника ПДВ, який мав відносини з ним і відніс видані ним податкові накладні до податкового кредиту, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, в разі наявності підстав до відповідальності має бути притягнутий саме особа, яка допустила це порушення.

Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств. Цьому передує ліквідаційна процедура, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Отже підприємство існує (діє) до моменту виключення його з ЄДРПОУ.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб", якщо відомості, які підлягають внесенню до державного реєстру є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа, в даному випадку ПП. "ТД "Укр.- Петроль", може посилатися на них у спорі як на достовірні. Жодних підтверджень ні посилань на них в Акті, щодо виключення з державного реєстру МКФ "Єдність", податковим органом не зазначено, що є підтвердженням безпідставності висновків відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість, відображеному в п.3.1.5 акту перевірки №01951 від 19.02.2007р.

Відповідно до п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними або митними деклараціями. У разі, якщо на момент перевірки платника податків податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податків несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством. Відповідно до п.п 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону "Про ПДВ" датою виникнення платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Закон України "Про ПДВ" (168/97-ВР) визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку – відсутність податкової накладної. Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки ПП "ТД "Укр.- Петроль" мав усі необхідні податкові накладні, на підтвердження сум податкового кредиту. При цьому законодавець визначає, що якщо по податковим накладних податкова може ідентифікувати контрагентів, то така податкова накладна не може нести за собою наслідком її недійсність. Податкові накладні видані МКФ "Єдність" містять крім номера свідоцтва платника ПДВ, індивідуальний податковий номер, назву підприємства, код ЄДРПОУ, до яких в податкової не виникає претензій і сумнівів, що дає всі можливості ідентифікувати даного контрагента.

Наведене позивачем не взято вищевказане до уваги, тим самим порушено положення ч.2 ст. 19 Конституції України, в відповідності з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, що мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Апелянт посилається на те, що згідно рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.04.2006р. визнано припинити юридичну особу Підприємство "Єдність", в цьму ж рішенні призначено ліквідатора даної юридичної особи.

З середини 2004р. було введено в дію Закон України від 15.05.2003р. №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців" (755-15) . Відповідно до ч.1 ст.33 вказаного Закону, ч.1 ст.104 ЦКУ, юридична особа може бути припинена двома способами : за допомогою реорганізації або ліквідації . Ст.38 Закону про держреєстрацію визначено процедуру ліквідації юрособи на підставі судового рішення, не пов’язаного з банкрутством, за результатом якого є виключно перспектива ліквідації, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Вказані положення закріплені в ст. 58, 59 Господарського Кодексу України, і ст. 105, 110, 111, 112 Цивільного Кодексу України. Законом про держреєстрацію (755-15) передбачені обмеження на здійснення низки юридично значущих дій після набрання чинності рішення про припинення особи. Так, згідно з частиною друг ою ст.35 і частиною четвертою ст.38 Закону про держреєстрацію з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юрособи, такій особі забороняється вчиняти певні дії. Даним переліком не заборонено суб’єкту господарювання укладати договори і видавати податкові накладні. Отже, такі дії будуть правомірними

Відповідно до п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлені дати виникнення права платника податку на податковий кредит.

Позивач, отримавши податкові накладні, у відповідності з п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" відніс суми по цим податковим накладним до податкового кредиту. Безпідставним є посилання податкового органу, при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення – рішення на п.п 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", як встановлене порушення зі сторони ПП "ТД"Укр.- Петроль", оскільки цей підпункт визначає обов’язки для того, хто виписує податкову накладну, яким в даному випадку позивач не є і як наслідок відповідальності за порушення даного пункту нести не може.

Також, актом перевірки не встановлена недостовірність фактичності здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами. Отже, висновок податкового органу про недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", щодо неправомірність віднесення позивачем понесених витрат до податкового кредиту є упередженим і не доведеним.

Підставою для винесення будь-якого податкового повідомлення – рішення має бути належним чином оформлений Акт перевірки. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неналежного оформлення відповідачем акту перевірки № 01951 від 19.02.2007р., який став підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №№000582399/0/5344/10/23-1 від 26.02.2007р.

В апеляційній скарзі, відповідач по справі, як додаткову підставу для відмови у позові ПП "ТД "Укр.-Петроль" із посиланням на ч.3 ст.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", зазначає, що для цілей оподаткування згідно з цим положенням закону, векселі (крім податкових), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суми податкового кредиту або податкового зобов’язання з цього податку.

Таке твердження апелянта є необґрунтованим та безпідставним, оскільки в Акті №01951 від 19.02.2007р., який є підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення – рішення так і в самому податковому повідомленні рішенні чітко визначенні порушення, які стали підставою для нарахування податкового зобов’язання. В зазначених документах посилання на ч.3 ст.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" відсутнє., тобто порушення вказаної норми права відповідачем при проведені перевірки у позивача виявлені не були.

Щодо надання судом першої інстанції правової оцінки застосування до даних правовідносин положень ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" то колегія суддів зазначає, що підприємсто "Єдність" при виникнення першої події (в даному випадку відвантаженні товару) мала право складати податкові накладні, які являються підставою для віднесенні ПП "ТД "Укр.-Петроль" сум, зазначених в них до податкового кредиту. Стосовно вексельної форми розрахунку, що мало місце в даному випадку, то слід відмітити, що ч.4 п.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", визначає для цілей оподаткування згідно з цим законом векселі ( крім податкових векселів), видані або отримані, не вважають засобами платежу та не змінюють суми податкового кредиту або податкового зобов’язання з цього податку. В даному випадку законодавець визначає, що розрахунок векселем не може бути першою подією в розумінні п.п 7.3.1 п. 7.3 і п.п 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про ПДВ" і не може бути підставою ні для виникнення податкового зобов’язання ні податкового кредиту. При наявності вже сформованого податкового зобов’язання або податкового кредиту по операції, подальші розрахунки векселем не впливає на них ( не змінює їх ).

Поряд із цим, дату виникнення права платника податку на податковий кредит регулюють лише положення п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тобто датою виникнення права ПП "ТД "Укр.- Петроль" є дата здійснення першої з подій визначеної в п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Одночасно п.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" вказує на те, що векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються і фактично не регулюють момент виникнення права платника податку на податковий кредит та припускає неоднозначне (множинне ) трактування прав та обов’язків платника податків щодо порядку формування податкового кредиту. Відповідно до п.п 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" - коли у разі норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Стосовно недоліків податкових накладних, то як в Акті так і оскаржуваному рішенні податкового органу зроблено посилання на порушення п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону "Про ПДВ", "в податкових накладних проставлено свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (продавця) за №17284874 замість №17315124..". Вказане посилання, є необґрунтованим, оскільки в п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону "Про ПДВ", де зазначено вичерпний перелік обов’язкових реквізитів податкових накладних, відсутній як обов’язковий реквізит № свідоцтва, тому відсутні умови застосування п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону "Про ПДВ". Отже наявність в податкових накладних окремих недоліків, не передбачених законодавством, не є підставою для відмови у визнанні податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та з додержанням норм матеріального та процесуального права ухвалив оскаржувану постанову, натомість чого доводи апеляційної скарги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.