розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 2 липня 2007 року в адміністративній справі №21/666-25/8-11/152-А за позовом Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніон", Державного підприємства "Київський ремонтно-механічний завод", за участю військового прокурора Дарницького гарнізону про визнання угод недійсними,

У серпні 2003 року Державна податкова інспекція у Дарницькому районі міста Києва звернулася до Господарського суду міста Києва суду з позовною заявою, у якій позивач, посилаючись на порушення відповідачами Конституції України (254к/96-ВР) , норм податкового законодавства, положень Цивільного кодексу України (435-15) просив, з урахування подальших уточнень, доповнень та змін, визнати недійсними: договори №02/3/69 від 20.01.2001р. на суму 432840,00 грн.; №б/н від 25.06.2001р. на суму 4638851,50 грн.; №154 від 20.09.2001р. на суму 1444800,00 грн.; №4.12/2 від 25.12.2000р. на суму 675381,62 грн., усні угоди на загальну суму 2436148,10 грн., а також зобов’язати ТОВ "Юніон" повернути КП "Київський ремонтно-механічний завод" одержані за угодами грошові кошти в сумі 9628021,20 грн. і стягнути з КП "Київський ремонтно-механічний завод" в доход держави все одержане за договорами на суму 9628021,20 грн.

Справа розглядалася неодноразово.

Постановою Господарського суду міста Києва від 2 липня 2007 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, вказуючи на порушення судом першої інстанції вимог ст. 86 КАС України, що на його думку, призвело до невірної оцінки доказів, а також на невикористання при прийнятті рішення постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002р. №1056 (v1056600-02) , просить скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 2 липня 2007 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач – ДП "Київський ремонтно-механічний завод" не погоджується з твердженням апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 86 КАС України і зазначає, що на час укладення спірних угод установчі документи ТОВ "Юніон" не були визнані недійсними, при укладенні та виконанні цих угод відсутнім був і умисел на їх укладення з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, пояснення представників позивача в підтримку вимог апеляційної скарги, заперечення представника відповідача і прокурора та, перевіривши доводи апеляції і заперечень наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на час укладення і виконання спірних договорів ТОВ "Юніон" та військова частина А1777 (правонаступник - ДП "Київський ремонтно-механічний завод") були зареєстровані у ЄДРПОУ і на час розгляду справи не виключені з реєстру, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Також підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами і факт реального виконання укладених між ними угод.

Вказані угоди були укладені та виконані під час дії Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , за змістом ст.49 якого визначалося, що недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу – у обох сторін чи однієї, від виконання угоди – обома сторонами.

Згідно п.п.1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (надалі – ЦК України (435-15) ), цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року, а Цивільний кодекс УРСР (1540-06) (надалі – ЦК УРСР (1540-06) ) від 18 липня 1963 року – втратив чинність. Цивільним кодексом України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР, а саме, стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави і суспільства. Згідно ст. 228 ЦК України, наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

За змістом ч.2 ст. 5 ЦК України, цей Кодекс (435-15) має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування публічно-правових санкцій, які були встановлені Законом, чинним на момент укладення і виконання угод, але не були передбачені ЦК України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, не передбачено.

Водночас у цьому випадку, не можуть застосовуватися й санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) (надалі – ГК України (436-15) ).

Згідно вимог ч.1 ст. 207 ГК України, який також набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст.ст. 207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215, ч.2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990р. №509-ХІІ, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

З аналізу наведених вище норм права, можна зробити висновок про те, що у разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Отже, санкції застосовуються за лише за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Відповідно до ч.1 ст. 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, за змістом якої, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягнення за порушення правил здійснення господарської діяльності здійснюється виключно за рішенням суду, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч.1 ст. 238 ГК України. Тому вказані санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 цього Кодексу.

Крім цього, як вірно було встановлено судом першої інстанції, спірні угоди мали реальний товарний характер і умислу на їхнє укладення з метою ухилитися від сплати податків у сторін не було. Докази, які б спростовували даний факт у матеріалах справи відсутні і всі можливі засоби, спрямованні на їх здобуття, як судом, так і позивачем вичерпані.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2003р., яким угоди між ТОВ "Юніон", ПП "Злагода" та ТОВ "ПК-Сервісінвест" визнані такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки умисел на їх укладення з такою метою був з боку ПП "Злагода" та ТОВ "ПК-Сервісінвест" і не встановлено наявність умислу з боку ТОВ "Юніон". У зв’язку з цим визнання зазначених угод недійсними не має значення для вирішення даної справи і тому правила ч.1 ст. 72 КАС України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Також безпідставними є твердження апеляційної скарги щодо невикористання судом першої інстанції постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002р. №1056 (v1056600-02) , оскільки дані роз’яснення не є нормативно-правовим актом, вони мають рекомендаційний характер і тому не обов’язкові для виконання судами.

Отже, всупереч доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 86 КАС України, інших норм права, Господарський суд міста Києва повно, всебічно і об’єктивно дослідив зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку, а тому правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Господарський суд міста Києва правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд,

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду міста Києва від 2 липня 2007 року в адміністративній справі №21/666-25/8-11/152-А – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї ухвали у повному обсязі.