розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2007 року

по справі № А 37/105-07

за позовом: ЗАТ з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", м. Дніпропетровськ

до відповідача 1 – Головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

відповідача 2 – Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ

за участю Прокурора м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

про стягнення у сумі 581 491 грн., -

У лютому 2007 року ЗАТ з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", м. Дніпропетровськ звернулося з позовною заявою до Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області та до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі – СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську), у якій просило стягнути на користь позивача проценти, нараховані на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за податковий період грудень 2003 р. в сумі 581 419, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним відшкодуванням надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Заявою від 10.04.2007 р. про зміну розміру позовних вимог позивач відповідно до ст. 137 КАС України просить стягнути з державного бюджету України (через Управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ) проценти в сумі 580 972, 00 грн.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2007 по справі № А37/105-07 позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України (через Управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ) на користь позивача суму процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за податковий період грудень 2003 р. в сумі 580 972, 00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ з ІІ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", м. Дніпропетровськ 1700 грн. судових витрат.

Не погодившись із зазначеною постановою, СДПІ по роботі з ВПП у м Дніпропетровську звернулася до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, що містить вимоги про скасування постанови господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2007 по справі № А37/105-07, прийняття нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У своїй апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВППпосилається на те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги розрахунок процентів, здійснений позивачем та не застосував строки позовної давності, визначені ст. 99 КАС України.

Відповідно до п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено обов’язок держави відшкодовувати платникам податків податок на додану вартість, яким за результатами звітного періоду має від’ємне значення, визначено терміни і шляхи відшкодування податку, а також передбачено відповідальність держави за несвоєчасне повернення податку, яка полягає у нарахуванні відсотків (процентів) у встановлених законом розмірах.

Порядком відшкодування ПДВ, який затверджено наказом ДПА України та Державного Казначейства України № 209/72 від 02.07.1997 р (z0263-97) ., визначено порядок нарахування та перерахування на користь платників податків відсотків (процентів) за бюджетною заборгованістю з ПДВ.

Законом цей порядок не встановлений.

П. 6.3 Порядку відшкодування ПДВ (z0263-97) визначено конкретний суб’єкт, на якого покладено обов’язок нараховувати відсотки – органи податкової служби. Оскільки позивач не є органом податкової служби, доданий ним до позовної заяви Розрахунок відсотків по декларації з ПДВ за серпень, вересень 2003 р. не є таким, що відповідає законодавству.

Згідно з п. 3.4 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України та Державного казначейства України від 02.07.1997 р. № 209/72 (z0263-97) по операціях, оподатковуваємих за ставкою 20%, сума відшкодування, що належить платнику податку зараховується у зменшення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Залишок непогашеної суми підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від’ємного значення податку.

Таким чином, без врахування вищевказаного Наказу (z0263-97) суд визнав правомірним розрахунок відсотків позивача не прийнявши до уваги розрахунок наданий відповідачем 2 зроблений з врахуванням вказаного Наказу.

Відносно того, що позивачем пропущено строк позовної давності, СДПІ по роботі з ВПП зазначає, що п. п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було передбачено наступне:

"Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків."

Вказана норма передбачала те, що платник податків міг звернутись з позовом про стягнення саме простроченої суми заборгованості тобто суми основного боргу, а не відсотків нарахованих на таку суму. Крім того, позивач звернувся до суду з позовом 12.02.2007 р. і строки позовної давності якими він міг керуватись визначались законами та кодексами, що діяли на момент звернення до суду, а станом на 12.02.2007 р. п. п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зовсім не містить будь-яких строків щодо звернення до суду з заявою про стягнення відсотків нарахованих на суму бюджетної заборгованості з ПДВ.

Виходячи з викладеного, відповідач 2 зазначає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач просить залишити їх без задоволення, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2007 - без змін, ґрунтуючи свої доводи на наступному. Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) чітко визначені строки проведення відшкодування від’ємного значення ПДВ. Оскільки відповідачами названі строки не було дотримано, що підтверджено рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 36/155, то платник податків має законне право на отримання процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з ПДВ за період, у якому діючим законодавством передбачалось нарахування зазначених процентів. В обґрунтування своєї позиції посилається на судову практику касаційних інстанцій

Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що доводи, викладені в апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП підтримує повністю, просив апеляційну скаргу задовольнити.

У судове засідання представник відповідача 1 не прибув, про час та місце судового розгляду справи відповідач 1 повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представники позивача та відповідача 2 доводи апеляційної скарги та заперечень на неї підтримали. Прокурором підтримано доводи апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши заперечення та пояснення на неї, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2 та представника прокуратури, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга СДПІ по роботі з ВПП, м. Дніпропетровськ не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Податковою декларацією з ПДВ за грудень 2003 р. позивач задекларував до бюджетного відшкодування з бюджету суму ПДВ в розмірі 168 151 67, 00 грн., у т. ч. експортне відшкодування – 3 846 691, 00 грн. Решта суми – 12 968 476, 00 грн. задекларована до відшкодування з бюджету на розрахунковий рахунок в установі банку після погашення податкових зобов’язань платника протягом трьох наступних звітних періодів. Вказані суми відшкодовані позивачу:

- експортне відшкодування – 30.03.2004 р. згідно з висновками СДПІ від 29.03.2004 р. та від 30.03.2004 р.

- решта суми – 29.02.2004 р. шляхом отримання відповідних цінних паперів.

Наведене підтверджується платіжними дорученнями, висновками СДПІ та виписками про стан рахунку в цінних паперах позивача станом на 25.08.2004 р.

Відповідно до п. п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону від 23.10.2003 р. (1239-15) , що була чинна у грудні 2003 р.) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов’язання чи ні.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 % від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Заборгованість з податку на додану вартість згідно з приписами Закону (168/97-ВР) виникає незалежно від способу відшкодування податку.

Як свідчать матеріали справи, доказів своєчасного відшкодування позивачу сум ПДВ податкова не надала.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Посилання податкової на ту обставину, що розрахунок суми бюджетного відшкодування здійснено позивачем всупереч діючому законодавству, оскільки відповідно до Порядку відшкодування ПДВ, затвердженого наказом ДПА України та Державного казначейства України № 209/72 від 02.07.1997 р (z0263-97) . в редакції наказу ДПА України та Державного казначейства України № 200/86 від 21.05.2001 р (z0489-01) . визначено конкретний суб’єкт, на якого покладено обов’язок нараховувати відсотки – органи податкової служби, не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з того, що податкові органи не виконали вимоги п. п. 6.3-6.5 названого Порядку (z0263-97) , а саме своєчасно не нарахували та не повідомили платника про належні йому суми відсотків за бюджетною заборгованістю у встановленій формі.

Крім того, звертаючись із позовом майнового характеру, сторона не позбавлена права надати відповідний розрахунок позовних вимог.

Посилання податкової на ту обставину, що розрахунок позивача не відповідає нормам п. 3.4 названого Порядку (z0263-97) , не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки приписи Порядку (z0263-97) не можуть змінювати, доповнювати чи розширено тлумачити норми Закону (168/97-ВР) .

Посилання податкової відносно того, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачає права платника податків на отримання із бюджету сум нарахованих відсотків, оскільки його право обмежено лише можливістю вимагати нарахування зазначених відсотків, не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з норм п. п. 7.7.3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , у редакції, що діяла у період, за який нараховані відсотки, які передбачали право платника звернутися до суду з приводу стягнення грошових коштів з бюджету, що в свою чергу свідчило про обов’язок компетентних державних органів здійснювати таке перерахування.

Посилання податкової на пропуск позивачем строку звернення до суду не приймаються колегію суддів, виходячи з наступного.

Законодавством не встановлено терміну, протягом якого позивач повинен був звернутися до відповідачів з заявою про перерахування відсотків.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

У відповідності до п. 15.3 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 днів, наступного за днем такої переплати або на отримання прав на таке відшкодування.

Беручи до уваги норми ст. 9 КАС України та ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право на подання до податкової відповідної заяви протягом 1095 днів з дати отримання права на нарахування відсотків 03.07.2006 р., тобто в межах зазначеного строку позивач звернувся до податкової, що підтверджується відповідною заявою (а. с. 11).

Отже обчислення процесуального строку, передбаченого ст. 99 КАС України, у даному випадку не може починатися раніше, ніж з 03.07.2006 р., оскільки позовну заяву було подано 13.02.2007 р., річний строк, передбачений ч 2 ст. 99 КАС України, слід вважати дотриманим.

Таким чином, постанова суду першої інстанції відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, що відповідно до ст. 200 КАС України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови господарського суду – без змін.

Виходячи з того, що господарський суд правильно встановив обставини справи та прийняв рішення без порушення вимог процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає необхідним постанову суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206

Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.