Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Мартиненка О.В.

суддів - Стежко В.А., Уханенка С.А.,

при секретарі судового засідання - Хапатько А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2007 року у справі №2-1362/07 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення невиплаченого грошового забезпечення,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та просив стягнути з відповідача по справі в рахунок несплаченого грошового забезпечення з 10 липня 2003 року по 09 липня 2004 року 6868 гривень.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволенні повністю.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачеві у позовних вимогах повністю, оскільки вважає, що судом не правильно застосовані норми матеріального права. Відповідач посилається на те, що розміри та порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям миротворчих контингентів визначено у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року №963 (963-2002-п) "Про порядок матеріально-технічного і фінансового забезпечення миротворчих контингентів і персоналу України, який бере участь у міжнародних миротворчих операціях. Даною постановою встановлено, що за особами, що входять до складу миротворчих контингентів та персоналу України, зберігаються виплати в національній валюті в розмірі 100 відсотків окладу за військове (спеціальне) звання, посадового окладу або середньої заробітної плати за останнім місцем служби чи роботи, надбавки за вислугу років, інших додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру. Відповідач вважає, що премії, що виплачуються військовослужбовцям не мають постійного характеру і не можуть бути віднесені до грошового забезпечення військовослужбовців, яке зберігається за останнім місцем роботи.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи капітан медичної служби ОСОБА_1. з травня 2004 року проходить службу у військовій частині А4615 м. Дніпропетровськ на посаді ординатора відділення. Наказом Міністра оборони України №231 від 20.06.2003року позивача було призначено лікарем медичного пункту військової частини А2210. Наказом №231 від 20.06.2003 року позивача було звільнено від займаної посади з виключенням зі списків особового складу частини та зараховано на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України і призначено до складу 3 окремого інженерного батальйону українського миротворчого континенту Місії Організації Об'єднаних Націй у Лівані. Згідно витяга із наказу від 10.07.2003 року встановлено, що позивач перетнув кордон 10 липня 2003 року та до 09 липня 2004 року проходив службу у військовій частині А2210 м. Ель-Іззіє, Ліван.

Згідно грошового атестата серія НОМЕР_1, що був виданий Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України, в цей період щомісячне грошове забезпечення складало 760 грн. 88 коп., яке було сплачено позивачу щомісячно з 10 липня 2003 року до 09 липня 2004 року. За цей період позивач отримав грошове забезпечення у сумі 760,88х13=9891 грн. 44 коп.

В червні 2003 року позивач за своїм місцем служби у військовій частині А4615 до вибуття у закордонне відрядження отримав грошове забезпечення в розмірі 1014 гривень 25 копійок, що підтверджується довідкою №282 від 09.08.2006 року (а.с.9). Згідно довідки виданою Військовою частиною А4615 №282/2 від 09.08.2006 року позивачу повинно було бути виплачено грошове забезпечення за червень 2003 року у розмірі 1324 грн. 88 коп. Проте позивачу недоплачене грошове забезпечення за період з липня 2003 року по 09 липня 2004 року у сумі (1324,88-760,88)х12=6768 гривень.

Згідно п.1 п. "б" Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2000 року "Про забезпечення діяльності українських миротворчих контингентів і миротворчого персоналу в складі Місії ООН у Демократичній Республіці Конго та Тимчасових сил ООН у Лівані" (1596-2000-п) за офіцерами та прапорщиками українських миротворчих контингентів і миротворчого персоналу зберігається за останнім місцем служби виплата в гривнях 100 відсотків окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, інших видів грошового забезпечення.

Згідно ст. 9 ч.ч.1,2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було допущено порушень матеріального права, і доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому підстав для його скасування не вбачається.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 КАС України колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2007 року у справі №2-1362/07 залишити без змін.

Ухвала суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у місячний строк до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.