Строки в адміністративному судочинстві


Однією з позитивних ознак адміністративного судочинства вважається його уклін у бік захисту прав осіб, що не є суб'єктами владних повноважень, у публічно-правових відносинах. Не погодитися з цим не можна, тим більше, що про це красномовно свідчать такі положення Кодексу адміністративного судочинства України, як можливість суду самостійно витребувати докази, у необхідних випадках виходити за межі позовних вимог, покладення обов'язку доведення законності своїх дій та рішень на суб'єкта владних повноважень тощо. Однак деякі норми КАС України або абсолютно не враховують не тільки інтереси учасника публічно-правового спору у суді, який не є суб'єктом владних повноважень (зобов'язаного суб'єкта), та саму сутність публічно-правових відносин, або не враховують реалії та специфіку системи адміністративного судочинства України, створюючи негативні наслідки для можливості захисту порушених прав та інтересів зобов'язаного суб'єкта.


Так, ч.2 ст.99 КАС України встановлений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи. При цьому суд може відмовити на підставі пропуску строку звернення до суду тільки у разі, якщо відповідно до ч.1 ст.100 КАС України на цьому наполягає одна із сторін.

Подібна новела (відмова у задоволенні позову на підставі застосування положень про позовну давність за заявою сторони у справі) була включена до Цивільного кодексу України. Але якщо під час розгляду приватного спору це є достатньо природним проявом невтручання держави у приватні ж проблеми, то пов'язаність відмови у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду із заявою сторони під час розгляду публічно-правового спору видається таким, що не відповідає змісту публічно-правових відносин.

Звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до зобов'язаного суб'єкта з пропуском строку звернення до суду означає, що позивач як уповноважена державою на виконання певних управлінських функцій особа ці функції не виконує або виконує неналежним чином, оскільки своєчасно не прийняла необхідні заходи для виконання зобов'язаним суб'єктом свого обов'язку. Незважаючи на це, зобов'язаний суб'єкт, що є відповідачем у справі, чомусь не захищений державою від невиконання або неналежного виконання своїх прав, які є одночасно його обов'язками, уповноваженим органом держави.

Так, 5 березня 2004 року працівниками ДПІ у м. Сєвєродонецьку була проведена перевірка приватного підприємця Д. На підстав цієї перевірки, законність проведення якої є темою окремого дослідження, начальник РУ ДААК ДПА в Луганській області 28 травня 2004 року виніс рішення про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про обіг тютюнових виробів та алкоголю. Оскільки Д. не сплатила незаконно застосовані санкції, ДПІ у м. Сєвєродонецьку у липні 2006 року звернулася до неї з позовом про стягнення санкцій. Позов був розглянутий господарським судом Луганської області у порядку адміністративного судочинства та задоволений. При цьому суд формально виконав приписи ч.5 ст.107 КАС України, згідно з якою суд надсилає сторонам у справі інформацію про їх права та обов'язки. Але у даному випадку відповідачці були надіслані тільки ті права та обов'язки, які передбачені статтями 49,51 КАС України. Незважаючи на те, що позов був поданий через два роки після прийняття рішення про застосування санкцій, право заявити про необхідність відмови у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду Д. не роз'яснювалося, тому вона про це і не заявила. Аналогічна ситуація склалася і у приватного підприємця Т., яку теж перевірили 5 березня 2004 року .з винесенням того ж 28 травня 2004 року рішення про застосування санкцій (позов був поданий у серпні 2006 року). Єдина відмінність у тому, що ухвалою апеляційного господарського суду Луганської області постанова суду про стягнення з Т. санкцій була скасована, у позові відмовлено (про підстави нижче).

Ні Д., ні Т. не брали участь у судовому засіданні, бо живуть за 100 км від обласного центру. До того ж, і це головне, КАС України прямо не передбачає обов'язку суду роз'яснювати сторонам положення статей 99, 100 КАС України. Принаймні, залишаючи без змін постанову у справі Д., апеляційний суд жодним словом не обмовився про те, що відповідачці не були роз'ясненні усі її права (з огляду на те, що грубе порушення процесуального законодавства є підставою для скасування рішення у справі, апеляційний суд повинен був уважніше підійти до цієї обставини).

На мою думку, вказане становище не відповідає задекларованим цілям адміністративного судочинства, а тому відмова у задоволенні позову до зобов'язаного суб'єкта у разі пропуску строку звернення до суду повинна бути обов'язком суду без усяких заяв з боку такого суб'єкта. В іншому варіанті обов'язок роз'яснити положення статей 99, 100 КАС України треба передбачити одразу у ст.107 КАС України з конкретним посиланням на ці норми.

Також вважаю, що, оскільки наслідки спору між двома суб'єктами владних повноважень можуть стосуватися прав та обов'язків зобов'язаних суб'єктів, вони, у разі притягнення до участі у справі як третіх осіб, також повинні мати, щонайменше, право зробити передбачену ч.1 ст.100 КАС України заяву.

Інше питання стосується строків касаційного оскарження рішень апеляційної інстанції. Вочевидь, законодавець, встановлюючи ст.212 КАС України місячний строк для такого оскарження, виходив з вимог терміновості розгляду адміністративних справ. Але разом з цим, законодавці забули, що апеляційні суди розташовані не в кожній області, а тому сторони або їх представники не завжди можуть прибути до судового засідання. Отримання поштою копії рішення апеляційної інстанції не може змінити ту обставину, що, наприклад, до Лисичанського міського суду справи з Донецького апеляційного адміністративного суду повертаються за 5—6 днів до закінчення строку на оскарження. І це цілком нормально, враховуючи завантаженість цього суду. Чи можна за цей строк підготувати касаційну скаргу? Звісно, можна, якщо немає потреби знайомитися з матеріалами справи, а копія рішення апеляційної інстанції була взята з поштової скриньки до сусідських хлопців. А якщо необхідність ознайомлення зі справою є? Якщо рішення апеляційного суду було прийняте на підставі доказів, наданих вже до цього суду?

Проблема поглиблюється з огляду на створення окружних адміністративних судів, які розглядають усі справи, де стороною виступають органи державної влади та їх службові особи (ст.18 КАС України). А це дуже велика кількість справ. Одне діло, коли про повернення справи можна дізнатися у канцелярії суду свого міста. Інше, якщо треба додзвонитися по міжміському зв'язку, а потім їхати до обласного центру, ризикуючи, що відповідь по телефону була помилковою, або з тих чи інших причин суб'єктивно-об'єктивного характеру справу тобі просто не видадуть.

Окрім того, встановлення місячного строку оскарження для скорочення загального строку розгляду адміністративних справ елементарно не спрацьовує в українських реаліях. Так, згадана Д. надіслала свою касаційну скаргу до ВАС України ще у грудні 2006 року, тоді як ухвала про залишення її скарги без руху для усунення недоліків була винесена майже через рік — 17 грудня 2007 року (знову ж таки причини банальні, порядковий номер ухвали 37 тисяч з чимось). На цьому тлі місячний строк для касаційного оскарження виглядає швидше обмеженням для можливості касаційного оскарження, ніж намаганням скоротити час розгляду адміністративних справ.

І наостанок. Наведені мною приклади розгляду справ Д. і Т. можливо здадуться не зовсім коректними, тим більш, що у задоволенні позову до Т. було відмовлено на підставі пропуску ДПІ строку звернення до суду, передбаченого ст.250 ГК України, — пропуск 6-місячного строку для застосування адміністративно-правової санкції. Таку ж позицію в іншій справі зайняв і Верховний Суд України (постанова від 26 вересня 2006 року. Вісник ВСУ, №1 за 2007 рік. Єдиний державний реєстр судових рішень №233674).

Але, як на мене, під застосуванням адміністративно-правової санкції треба розуміти саме прийняття відповідного рішення уповноваженим суб'єктом, а не звернення до суду за стягненням цих санкцій. Особливо з огляду на те, що законодавство саме так і вживає це поняття, наприклад, ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Окрім того, деякі адміністративно-правові санкції стягуються не на підставі рішення суду, а як санкції, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів", — шляхом направлення рішення про застосування санкцій до органів ДВС у разі відмови у їх добровільній сплаті.

Тому не факт, що наведена практика тлумачення ст.250 ГК України одного разу не буде визнана хибною в результаті перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Віталій ФАСТОВЕЦЬ, суддя Лисичанського міського суду

Юридичний вісник України №6 ( 9-15 лютого 2008 року)