розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління в МВС України в Одеській області, Державного казначейства України, Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", третя особа ОСОБА_2, про стягнення грошового забезпечення, компенсації, моральної шкоди та страхового відшкодування,

07 травня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УМВС України в

Одеській області про стягнення грошового забезпечення, компенсації за невикористану

відпустку, моральної шкоди та інших грошових сум.

В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював і змінював свої позовні

вимоги і остаточно заявив вимоги до УМВС України в Одеській області, Державного

казначейства України та Національної страхової компанії (далі HACK) "Оранта".

Позивач просив стягнути: відповідно до ч.2 ст. 25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР", затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР 29.07.1991 року №114 (114-91-п) , витрати на лікування та протезування в розмірі 28038 грн., мотивуючи тим, що він в період служби на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах Слідчого управління УМВС України в Одеській області 03.11.2001 року при виконанні службових обов"язків отримав тілесні ушкодження, в зв"язку з чим протягом довгого часу лікувався, поніс витрати на лікування та протезування. В результаті отриманої травми визнаний інвалідом 2 групи.

Також позивач, просив стягнути з УМВС України в Одеській області заборгованість по грошовому забезпеченню та компенсацію втрати частини грошового доходу в зв"язку з несвоєчасною виплатою належних йому сум, виходячи з місячного грошового забезпечення за період з 01.01.2003 року до 01.05.2003 року 1665 грн., а з 01.05.2003 року до 01.07.2004 року - 2830 грн.50 коп. ( за мінусом виплаченої 30.06.2004 року суми) в загальній сумі 33158 грн.05 коп., а також компенсацію за невикористану відпустку з 01.12.2002 року по 10.10.2003 року в сумі 5661 грн.

При цьому позивач посилався на те, що його звільнено зі служби 10.10.2003 року наказом від 29.12.2003 року, нараховані кошти УМВС виплатило лише 30.06.2004 року, незважаючи на його багаточисленні звернення. Крім того, з 01.05.2003 року на підставі

Головуючий у першій інстанції Жигулін С. М. Справа № 22а - 277 / 07

Доповідач Миза Л.М. Категорія КАС: 38

Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям .." від 24.04.2003 року №370 (370/2003) він мав право на надбавку в розмірі 70 відсотків грошового утримання, яку йому не нарахували і не виплатили. В зв'язку з ненарахуванням зазначеної надбавки йому недоплачено 14 567 грн.25 коп. одноразової допомоги при звільненні, які позивач також просив стягнути.

Позивач посилався на неправильну виплату HACK "Оранта" страхового відшкодування і вважав, що розмір страхового відшкодування повинен визначатися відповідно до ч.6 ст. 23 Закону "Про міліцію" та п.2 "а" 25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР", затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР 29.07.199] року №114 (114-91-п) , і повинен складати 135864 грн, однак фактично йому виплачено лише 4800 грн., недоплачену частину страхового відшкодування в розмірі 131064 грн. просив стягнути на його користь.

Також позивач просив стягнути моральну шкоду в розмірі 100000 грн. з тих мотивів, що незважаючи на його більш ніж 25-річну службу в органах МВС та отримання тяжкого каліцтва при виконанні службового обов'язку, його було спочатку звільнено зі служби в період лікування у 2002 році, потім змінено наказ та звільнено з 10.10.2003 року, крім того, відповідачі проявили бездіяльність, не виконавши свої обов"язки та не виплативши йому своєчасно всі належні суми, чим поставили його в назвичайно скрутне матеріальне становище, він був вимушений брати у знайомих кошти в борг та через несвоєчасну невиплату коштів та недоплату відповідачами значних сум він не має змоги повернути борги, через що переносить душевні та фізичні страждання, порушені його нормальні життєві зв"язки і для організації життя вимагаються значні зусилля.

Представники відповідачів позов не визнали.

Постановою суду в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування постанови і ухвалення нової постанови з мотивів неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на них, перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, приходить до наступного висновку.

Встановлено, що підполковник міліції ОСОБА_1 наказом начальника УМВС України в Одеській області № 490 від 30.12.2002 року був звільнений з органів внутрішніх справ за ст. 65 "а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) ..", а наказом №416 від 29.12.2003 року змінена дата звільнення і його звільнено з 10.10.2003 року, вислуга на день звільнення склала 25 років 04 місяці 10 днів.

В зв"язку з отриманою під час служби 03.11.2001 року травмою при знаходженні у відрядженні та встановлення в результаті отриманої травми інвалідності 2 групи ОСОБА_1 з дня звільнення призначена пенсія по інвалідності.

Суд, відмовляючи в задоволенні позову, в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню та компенсації за несвоєчасну виплату нарахованих при звільненні сум виходив з того, що грошове забезпечення ОСОБА_1 на час звільнення складало 1665 грн., а надбавка, передбачена Указом Президента України від 24.04.03 №370 "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу" (370/2003) , йому не призначалася.

Такий висновок суду відповідає обставинам і матеріалам справи та діючому законодавству. Зазначеним Указом право встановлювати щомісячні надбавки за безперервну службу у відсотках до грошового забезпечення працівникам, які мають високі результаті у службовій діяльності, залежно від стажу роботи від 10 до 90 відсотків та визначати порядок і умови виплати зазначених надбавок надано Голові Служби безпеки України та Міністрові внутрішніх справ України.

На виконання зазначеного Указу (370/2003) наказом Міністра внутрішніх справ України від 07.05.2003 року № 468 право встановлювати надбавки делеговане керівникам

структурних підрозділів МВС України, начальникам головних управлінь МВС України в АР Крим, м. Києві, Київській області, управлінь МВС України в областях з правом делегування цього права керівникам нижчої ланки, яким надано право призначення та звільнення з посад працівників.

В зв"язку з зазначеним, начальником Слідчого управління УМВС України в Одеській області від 18.06.2003 року №27 о/с встановлено з 01.05.2003 року розмір надбавок за безперервну службу особовому складу слідчого управління та слідчих підрозділів УМВС України в області, але ОСОБА_1 цим наказом надбавка не встановлена. Оскільки зазначений наказ та відмова керівництва УМВС України в Одеській області від 16.02.2004 року на звернення ОСОБА_1 у встановленні такої надбавки ОСОБА_1, останнім не оспорені в передбаченому законом порядку, то проведений при звільненні розрахунок, виходячи з грошового утримання 1665 грн.12 коп., цілком правильний і обгрунтований, а тому підстави для задоволення позову у частині стягнення надбавки та з врахуванням надбавки недоплачених сум при звільненні відсутні, а тому доводи апеляційної скарги щодо незаконності судового рішення в цій частині є неспороможними.

Враховуючи, що позивач весь період 2003 року до дня звільнення перебував на лікуванні, то оскільки час знаходження на лікуванні не включається до стажу, який дає право на відпустку, позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку також є необгрунтованими і не основаними на законі.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то вони також не підлягають задоволенню за тими підставами, що відшкодуванню підлягає моральна шкода в тому разі, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, прямо передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а в даному випадку ні Законом України "Про міліцію" (565-12) , ні Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом, затвердженим постановою Кабінету (114-91-п) Міністрів України 29.07.1991 року №114, не передбачено відшкодування моральної шкоди працівникам міліції.

Стосовно позовних вимог про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування, то колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. 23 Закону України "Про міліцію" ОСОБА_1 підлягав в період служби обов"язковому державному страхуванню. Частиною 2 зазначеної норми Закону встановлено, що порядок і умови страхування працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України. Спірні правовідносини в цій частині регулюються Постановами Кабінету Міністрів України від 19.11.1992 року № 627 (627-92-п) та від 19.08.1992 року №488 (488-92-п) .

Відповідно до п. 6 "б" постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року №488 (488-92-п) страхова сума повинна вираховуватися, виходячи з ступеня втрати працездатності, що визначена у процентному відношенні, до загальної страхової суми на випадок загибелі або смерті, а саме суми 100-кратного мінімального прож иткового рівня.

При визначенні страхової суми HACK "Оранта" виходила з ст. 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік". Однак суд не може погодитися з таким розрахунком, оскільки в ст. 42 зазначеного Закону ( аналогічно в ст. 48 Закону України " Про Державний бюджет України на 2003 рік") встановлено не мінімальний прожитковий рівень населення, а рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум). До того ж у вказаній нормі Закону (2905-14) конкретно визначено, при призначенні яких видів допомоги та зазначено конкретні нормативні акти, якими передбачено ці види допомоги, має застосовуватися цей рівень. Одночасно, в зазначеній нормі Закону відсутня вказівка на застосування рівня забезпечення прожиткового мінімуму при виплаті страхових платежів.

В той же час з ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" витікає, що прожитковий мінімум визначений також для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов"язковому державному страхуванню.

За таких обставин, застосування ст. 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" при нарахуванні страхової виплати ОСОБА_1 є необгрунтованим.

Таким чином, страхове відшкодування повинне нараховуватися, виходячи з встановленого Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік" від 15.11.2001 року (2780-14) , дію якого продовжено на 2003 рік Законом України "Про прожитковий мінімум на 2003 рік" від 28.11.2002 року (247-15) , розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб 268 грн., а також з ступеня втрати ОСОБА_1 працездатності, яка за висновком МСЕК складає 60 відсотків, тобто страхова сума складатиме 16 080 грн. (268 х 100 : 60%), а з вирахуванням фактично виплаченої суми 4800 грн., недоплачена частина страхової суми складає 11 280 грн. (16080 - 4800), яка підлягає стягненню з HACK "Оранта" на користь позивача.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження здоров"я, а саме відшкодування понесених ним витрат на лікування та протезування, яка підтверджена належними та допустимими доказами і розмір якої складає 27 972 грн.60 коп. (а.с. 28-37, 94-106 )

Відповідно до ст. 25 Положення про проходження служби..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 29.07.1991 року №114 (114-91-п) , шкода, заподіяна особі рядового або начальницького складу внаслідок пошкодження здоров "я під час виконання службових обов'язків, відшкодовується в певному обсязі незалежно від розміру пенсії, призначеної на даній підставі, за рахунок коштів відповідного бюджету або коштів міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій, які уклали договори з органами внутрішніх справ.

Як слідує з Законів України "Про державний Бюджет України на 2002 рік" (2905-14) та послідуючі роки, щорічно на стаціонарне та амбулаторне лікування ("медичне забезпечення" на 2007 рік) працівників міліції Державним бюджетом виділяються певні кошти.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що завдана ОСОБА_1 внаслідок пошкодження здоров"я шкода в розмірі 27 972 грн.60 коп., підлягає відшкодуванню з державного бюджету шляхом стягнення з Державного казначейства України, оскільки згідно з пп.4 п.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1232 (1232-2005-п) саме на Державне казначейство України покладено обов'язок по безспірному списанню коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Таким чином, висновки суду не відповідають обставинам справи та судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування постанови суду і ухвалення нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 198 п.3, 202 п.4, 207 КАС України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року скасувати.

Позов ОСОБА_1задовольнити частково.

Стягнути з Національної страхової компанії "Оранта" на користь ОСОБА_1 11 280 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят) гривень.

Стягнути з Державного казначейства України - рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 27972 ( двадцять сім тисяч дев'ятсот сімдесят дві) гривні 60 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили.