Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Панченка О.Н.,

суддів: Бутенка В.I., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Смоковича М.I.,

при секретарі Пархоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній

інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України,

Міністерства Фінансів України, Міністерства юстиції України,

Донецького обласного управління юстиції, Територіального

управління державної судової адміністрації в Донецькій області про

стягнення грошової компенсації, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державного казначейства України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2004 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Донецького обласного управління юстиції, Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області про стягнення грошової компенсації за службове обмундирування.

Вимоги обгрунтовував тим, що з 1987 року працює суддею Красноармійського міського суду Донецької області. Відповідачі на порушення вимог статті 44 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) не забезпечували її службовим обмундируванням. Просила стягнути на її користь грошову компенсацію за невикористане обмундирування в розмірі 7797,50 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2004 року позов задоволено частково - з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію за не отримане службове обмундирування в розмірі 6458 грн.

У задоволенні позову в іншій частині та до Міністерства юстиції України, Донецького обласного управління юстиції відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2004 року зазначене рішення суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі Державне казначейство України, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просило скасувати рішення судів з направленням справи на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка з 1987 року працює суддею Красноармійського міського суду Донецької області та не була забезпечена службовим обмундируванням або грошовою компенсацією за нього.

Статтею 44 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) передбачене забезпечення суддів безплатним службовим обмундируванням за нормами, визначеними Урядом України.

На виконання цієї статті постановою Президії Верховної Ради України від 15 листопада 1993 року №3592-12 (3592-12) було затверджено описи зразків мантії та службового обмундирування суддів, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити виготовлення мантій та службового обмундирування суддів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №177 від 19 березня 1994 року (177-94-п) визначені норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України, а Міністерство фінансів України зобов'язано передбачити з 1994 року виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням.

На підставі вищевказаних нормативних документів Міністром юстиції України був виданий наказ №16/5 від 22 квітня 1994 року, яким затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України.

Отже, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачка має право на отримання грошової компенсації та службове обмундирування.

Також правильним є висновок судів щодо визначення розміру грошової компенсації за не отримане обмундирування.

Доводи, викладені Державним казначейством України у касаційній скарзі, не спростовують зазначених висновків судів.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2004 року по даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскарженою за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.