ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Співака В.I.
суддів Білуги С.В.
Гаманка О.I.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
при секретарі Мудрицькій Ю.В.
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу
приватного підприємства "Еміта" на рішення господарського суду м.
Севастополя від 10.10.2005 р. та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 14.12.2005 р. у справі за
позовом приватного підприємства "Еміта" до державної податкової
інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень, -
встановила:
Приватне підприємство "Еміта" (далі - ПП "Еміта") звернулось
до господарського суду м. Севастополя з позовною заявою до
Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.
Севастополя (далі - ДПI у Балаклавському районі м. Севастополя)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №
0000852310/0 від 22.11.2004 р. про донарахування податку на додану
вартість у сумі 8424,00 грн. та застосування штрафних (фінансових)
санкцій в розмірі 4212,00 грн., № 0000862310/1 від 01.02.2005 р.
про донарахування податку на прибуток в сумі 12780,00 грн. та
застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6390,00 грн.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 10.10.2005 р.
у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 14.12.2005 р. судове рішення залишено без змін.
На зазначені рішення надійшла касаційна скарга ПП "Еміта", в
якій ставиться питання про їх скасування та постановлення нового
рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та
заперечення на неї, рішення судів щодо правильності застосування
судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає
порушення судами норм матеріального та процесуального права при
прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційну скаргу слід
задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
звичайна ціна - ціна,
визначена звичайною за правилами, встановленими Законом України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Зазначеним пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено
звичайну ціну як ціну продажу товарів продавцем, включаючи суму
нарахованих процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути
отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем
при звичайних умовах ведення господарської діяльності.
Продукція придбавалась у пов'язаної особи, визначення якої
надається у пункті 1.26 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Зазначене має значення з огляду на підпункт 7.4.2 статті 7
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно якої витрати, понесені платником податку у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи
визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за
звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.
Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
для
визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується
інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи,
послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами,
послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови
договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної
партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних
для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть
вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у
разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг)
визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами
суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована.
При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між
непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не
виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими
коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою
товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням
дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації);
збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою
політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на
ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою
ознайомлення з ними споживачів.
Для визначення звичайної ціни податковим органом використані
дані листа Кримської аграрної біржі, яка видає офіційні документи
про середньозважені ціни на сільськогосподарську продукцію, однак
відповідачем не було проведено співставлення фактичних договірних
умов з іншими суб'єктами підприємницької діяльності в спірний
період та за аналогічними умовами, як то передбачено пп.1.20.2 п.
1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Таким чином, колегія суддів вважає, що віднесення ціни до
договірної або звичайної є питанням, що потребує спеціальних
знань, та звичайна ціна при вирішенні даного спору визначена
відповідачем у спосіб, не передбачений чинним законодавством, не
може вважатися обгрунтованою.
Також суди не звернули увагу на положення укладених між ПП
"Еміта" та суб'єктом підприємницької діяльності Кутузовим С.Ю.
договорів № 02/1-10-02 від 02.10.2002 р. та № 03/1-095-03 від
03.05.2003 р., якими передбачається, що у вартість продукції
включаються витрати на перевезення продукції в сумі 8 000 грн. та
10 000 грн. відповідно, поставка продукції здійснюється на умовах
СРТ Правил "Iнкотермс"-2000.
Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковим кредитом є сума, на яку
платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного
періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(у редакції, що діяла на
дату віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ) було
визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по
сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Судами першої та апеляційної інстанцій помилково зроблено
висновок про те, що позивачем в порушення підпункту 5.3.9 пункту
5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, якою встановлено, що не належать до
складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку, віднесено до складу валових витрат за
травень 2003 року суму у розмірі 5314 грн. по взаєморозрахунках із
суб'єктом підприємницької діяльності Кутузовим С.Ю., оскільки в
матеріалах справи містяться копії належним чином оформлених
податкових накладних, платіжних доручень на оплату товару, а також
відповідач не оспорює факт оплати позивачем вартості товару на
користь суб'єкта підприємницької діяльності Кутузова С.Ю.
Тому колегія суддів прийшла до висновку, що податкові
накладні, складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту
7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та наказу ДПА України "Про затвердження форм
податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку
продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" від
30.05.1997 р. № 165 ( z0233-97 ) (z0233-97)
, суб'єкт підприємницької
діяльності Кутузов С.Ю. на момент їх складання був зареєстрованим
органами державної податкової служби у встановленому
законодавством порядку як платник податку на додану вартість, що
вказує на правомірність видачі ним податкових накладних.
Таким чином, сума податкового кредиту позивача у розмірі 1063
грн. сформована на підставі належним чином оформлених податкових
накладних, отриманої від суб'єкта підприємницької діяльності
Кутузова С.Ю., зареєстрованого платником податку на додану
вартість, та що вартість придбаного товару, у складі ціни якого
позивачем сплачено ПДВ, правомірно віднесена до складу валових
витрат. А тому позивачем правомірно віднесено у травні 2003 року
до складу податкового кредиту зазначену суму.
Відповідно до положень статті 67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в
порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в
Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може
бути примушений робити те, що не передбачене законодавством
(частина 1 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
).
Що стосується невідкоригування ПП "Еміта" у бік збільшення
податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень
2002 року у розмірі 469 грн. та невідображення в податковій
декларації за грудень 2002 року суми податкового кредиту, то суди
дійшли вірного висновку про те, що позивач не скористався наданим
йому пунктом 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
правом включити сплачені суми податку на
додану вартість в податковий кредит з настанням певної події, про
що свідчить податкова декларація з податку на додану вартість за
грудень 2002 року.
Колегія суддів вважає, що обставини справи встановлені повно
і правильно, але судами першої і апеляційної інстанції допущено
грубі порушення норм процесуального і матеріального права, що
призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому судові
рішення слід скасувати та постановити нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги частково.
Керуючись ст.ст. 157, 212, 220, 222, 223, 229, 230, 232
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів -
постановила:
Касаційну скаргу приватного підприємства "Еміта" задовольнити
частково.
Рішення господарського суду м. Севастополя від 10.10.2005 р.
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 14.12.2005 р. скасувати.
Позов приватного підприємства "Еміта" до Державної податкової
інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000852310/0 від
22.11.2004 р. про донарахування податку на додану вартість у сумі
8424,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в
розмірі 4212,00 грн., № 0000862310/1 від 01.02.2005 р. про
донарахування податку на прибуток в сумі 12780,00 грн. та
застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6390,00 грн.
задовольнити частково.
Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №
0000852310/0 від 22.11.2004 р. про донарахування податку на додану
вартість у сумі 7955,00 грн. та застосування штрафних (фінансових)
санкцій в розмірі 3133,30 грн., № 0000862310/1 від 01.02.2005 р.
про донарахування податку на прибуток в сумі 12780,00 грн. та
застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6390,00 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова оскарженню не підлягає.
Головуючий (підпис) В.I. Співак
Судді (підписи) С.В. Білуга
О.I. Гаманко
А.Ф. Загородній
М.М. Заїка
З оригіналом згідно Суддя А.Ф. Загородній