ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про визнання незаконними і скасування пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року №1097 "Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" (1097-2010-п) та пунктів 11, 17, 19, 20 затвердженого цією постановою Переліку - в частині, що стосується пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) із змінами, внесеними до цього пункту постановами Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року №19 (19-2008-п) , від 21 травня 2008 року №487 (487-2008-п) , від 11 червня 2008 року №545 (545-2008-п) , тобто щодо припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям, які набули право на його призначення та виплату до 01 січня 2012 року.

Позов мотивований тим, зокрема, що на підставі частини четвертої статті 43 Закону України "Про статус суддів", частини третьої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) позивач, з 27 листопада 2010 року, набув право на одержання щомісячного грошового утримання в розмірі 90% заробітної плати, виплата якого була припинена на підставі наказу голови апеляційного суду Хмельницької області від 27 січня 2012 року №8/05-03/ з 01 січня 2012 року в зв'язку з втратою чинності постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 (865-2005-п) . На думку позивача, визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 (865-2005-п) оскаржуваними положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року №1097 "Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" (1097-2010-п) щодо права працюючих суддів на отримання довічного грошового утримання суперечить, зокрема, статтям 8, 21, 22, пункту 14 частини першої статті 92, частинам першій та другій статті 126, частині першій статті 130 Конституції України. У позовній заяві зазначено, що за змістом пункту 11 Розділу XIІI "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (2453-17) , Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) з урахуванням вказаних положень Конституції України (254к/96-ВР) , а також рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 (v018p710-11) , яким надано тлумачення поняттю "щомісячне грошове утримання", є неприпустимим скасування або применшення наданих раніше прав і свобод, у тому числі гарантій незалежності суддів у вигляді призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям, які набули це право до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року (2453-17) №2453-IV. Позивач вважає, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , в якому не передбачена така гарантія як отримання працюючими суддями щомісячного грошового утримання, розповсюджується лише на тих суддів, які були призначені після набрання цим Законом чинності.

Позивач до судового засідання не прибув, про місце, дату та час його проведення повідомлявся належним чином. До суду надійшла заява позивача про здійснення розгляду справи на підставі наявних в матеріалах адміністративної справі доказів та про здійснення розгляду справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні, 30 травня 2013 року, проти адміністративного позову заперечив, зазначивши, що постанова Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року №1097 "Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" (1097-2010-п) видана на підставі, в межах та у спосіб, що встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України. Представник відповідача пояснив, що відповідно до абзаців другого, третього підпункту 2 пункту 14 розділу XII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) Кабінетом Міністрів України приведено у відповідність власні нормативно-правові акти, в тому числі й до статті 129 цього Закону, за якою суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) відповідачем опубліковано оголошення в Офіційному віснику України, 2012р., №39.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи, судом встановлено наступне.

Кабінетом Міністрів України видано постанову від 1 грудня 2010 року №1097 (1097-2010-п) "Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" (Офіційний вісник України, 2010 р., №92 (10.12.2010), (частина 2), ст. 3273, Урядовий кур'єр, 15.12.2010, №235, далі - постанова №1097 (1097-2010-п) ), пунктом 2 якої визнано такими, що втратили чинність, акти Кабінету Міністрів України згідно з переліком. Пунктом 3 Постанови №1097 встановлено, що вона набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім абзацу третього пункту 1, пункту 5 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів, пунктів 7-9, 11-15, 17, 19, 20, 22-24 переліку актів Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, які набирають чинності одночасно із статтями 129 і 130 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення.

Згідно з "Переліком актів Кабінету Міністрів України, що втратили чинність", затвердженого Постановою №1097 (1097-2010-п) втратили чинність, зокрема: постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) (пункт 11); постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року №19 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865" (19-2008-п) (пункт 17); постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2008 року №487 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865" (487-2008-п) (пункт 19); постанова Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865" (545-2008-п) (пункт 20).

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 26 грудня 2002 року №413-IV (413-15) ОСОБА_1 обрано суддею апеляційного суду Хмельницької області.

Наказом голови апеляційного суду від 12 лютого 2003 року №26 ОСОБА_1 зараховано в штат апеляційного суду.

Позивачем долучено до адміністративного позову постанову Хмельницького міськрайонного суду від 21 серпня 2006 року, якою зобов'язано апеляційний суд Хмельницької області та Державну судову адміністрацію України призначити та виплачувати ОСОБА_1 довічне грошове утримання, починаючи з 27 листопада 2005 року з урахуванням проходження служби та участі в бойових діях на території Демократичної республіки Афганістан з 26 квітня 1980 року по 21 листопада 1981 року, зарахувавши один місяць за три. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2009 року.

Наказом голови апеляційного суду від 26 лютого 2009 року №9/04-3/ судді апеляційного суду Ващенку С.Є. призначено з 13 січня 2009 року виплату 100 відсотків передбаченого Законом України "Про статус суддів" (2862-12) щомісячного грошового утримання, належного йому в разі виходу у відставку (станом на 13 січня 2009 року стаж роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання становить 20 років).

Наказом голови апеляційного суду від 27 січня 2012 року №8/05-03/ ОСОБА_1 припинено з 01 січня 2012 року виплату щомісячного грошового утримання на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) та у зв'язку з втратою чинності постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) .

Наведені докази свідчать, що позивач є учасником відносин, врегульованих оскаржуваними положеннями Постанови №1097 щодо визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 (865-2005-п) , а також особою, щодо якої були застосовані відповідні положення Постанови №1097, відтак він має право на оскарження цих положень нормативно-правового акта в суді.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 7 жовтня 2010 року №2591-VI Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (частина перша). Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина друга).

"Регламентом Кабінету Міністрів України", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (950-2007-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 липня 2009 року №712 (712-2009-п) , з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов (пункт 1 параграфу 39).

Відповідно до параграфу 43 "Регламенту Кабінету Міністрів України" головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який здійснює його підготовку (пункт 1). Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів здійснюють відповідно до своєї компетенції міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації (пункт 2). Головний розробник зобов'язаний погодити проект акта Кабінету Міністрів з усіма заінтересованими органами, а також з Мінфіном та Мінекономіки (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань). Проект акта Кабінету Міністрів щодо використання бюджетних коштів, інших фінансових ресурсів держави та державного майна погоджується з ГоловКРУ (пункт 5).

До матеріалів справи долучено супровідний лист Міністерства юстиції України від 17 листопада 2010 року №14888-0-4-10-22 про внесення проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України".

Згідно з пояснювальною запискою до проекту постанови обґрунтуванням необхідності прийняття нормативно-правового акта є абзаци другий, третій підпункту 2 пункт 14 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , доручення Президента України від 6 серпня 2010 року №1-1/1719 щодо приведення у відповідність з цим Законом постанов Кабінету Міністрів України, забезпечення перегляду, скасування нормативно-правових актів, які суперечать вказаному Закону. Також у записці зазначено, що проект постанови відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини.

Як убачається з довідки про погодження, проект постанови погоджено Міністром оборони України, першим заступником Міністра економіки України, Міністром праці та соціальної політики, Міністром фінансів України, першим заступником начальника Головдержслужби, першим заступником Голови Держфінпослуг.

Отже, за висновком колегії суддів, відповідачем дотримано вимог вказаних правових актів щодо порядку видання та форми Постанови №1097.

Згідно з частиною першою статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною другою статті 129 цього Закону встановлено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (пункти 1-4).

Зміст наведеного положення Закону дає підстави дійти висновку, що до складових суддівської винагороди не відноситься щомісячне грошове утримання, яке на підставі пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) одержували судді, які мали право на відставку та продовжували працювати на посаді судді.

Підпунктом 2 пункт 14 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом (абзац другий); забезпечити в межах своїх повноважень перегляд чи скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону (абзац третій).

Як уже зазначалось, з метою приведення у відповідність до статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" нормативно-правових актів, якими до набрання чинності цими положеннями Закону врегульовувались питання оплати праці, Кабінет Міністрів України Постановою №1097 (1097-2010-п) визнав нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) (з наступними змінами та доповненнями), в тому числі й пункт 3-1, яким передбачалась виплата працюючим суддям щомісячного грошового утримання, що не передбачено статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані положення Постанови №1097 (1097-2010-п) видано Урядом України відповідно до повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (2591-17) та відповідають Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , відповідно є необґрунтованими твердження позивача про незаконність оскаржуваних положень Постанови №1097 (1097-2010-п) .

За змістом частин восьмої, одинадцятої статті 171 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, нечинним. Позивач просить скасувати окремі положення Постанови №1097 (1097-2010-п) , тобто обрано спосіб захисту, який не передбачений статтею 171 КАС України, якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.

Водночас, оскільки суд дійшов висновку про відповідність оскаржуваних положень Постанови №1097 (1097-2010-п) законам України, видання відповідачем нормативно-правового акта відповідно до наданих йому Конституцією та законами України повноважень, відсутні підстави для визнання такого акта нечинним.

Щодо посилання позивача на невідповідність оскаржуваних положень Постанови №1097 (1097-2010-п) Конституції України (254к/96-ВР) , то суд зазначає, що відповідно до статті 150 Конституції України перевірка актів Кабінету Міністрів України на їх конституційність є виключною компетенцією Конституційного Суду України. З огляду на те, що позивач у прохальній частині позову не просив визнати Постанову №1097 (1097-2010-п) неконституційною, суд не знайшов підстав для закриття провадження у справі на підставі статті 157 КАС України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач серед іншого вказав, що припинення виплати довічного грошового утримання призвело до звуження його прав та інтересів. Однак доказів, які б свідчили про те, що виплата позивачу суддівської винагороди згідно зі статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призвела до зниження розміру такої винагороди в порівнянні з винагородою, яка йому виплачувалась раніше, позивач не надав.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог, відповідно в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Щодо строків звернення до адміністративного суду, то слід зазначити, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 26 березня 2013 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2012 року про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду. При цьому, апеляційним судом зроблено висновок про звернення позивача до суду в межах шестимісячного строку, перебіг якого слід обраховувати з дати набрання оскаржуваними положеннями нормативно-правового акта чинності, з 01 січня 2012 року, водночас до суду позивач звернувся 12 квітня 2012 року (відбиток поштового штемпеля, в якому надійшов адміністративний позов), тобто в межах шестимісячного строку.

Відповідно до частини другої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 33,00 грн. (квитанція 2740.51.2 від 03.05.2012 ПАТ "Акцент-банк").

Оскільки відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, відсутні підстави для присудження на користь відповідача судових витрат.

Керуючись статтями 9, 69- 71, 94, 97, 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.