Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" звернулося до суду з адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0001652301 від 24.09.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність висновків результатів перевірки, внаслідок чого було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, з огляду на відсутність з боку позивача порушень Податкового Кодексу України при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин ТОВ "Національне правниче бюро".

Позивач вказує, що операції з даним контрагентом мали реальний характер, в результаті них були придбані послуги, які були використані у господарській діяльності позивача.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. Вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що прийнято з додержанням норм діючого законодавства та таким, що не підлягає скасуванню. Правова позиція відповідача ґрунтується на даних акту позапланової виїзної перевірки ТОВ "Кримтеплопостачання" з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при наданні уточнюючих розрахунків за період з 01.12.2011 року по 31.03.2012 року, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

В період з 28.08.2012 року по 31.08.2012 року Сімферопольською міжрайонною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим Державної податкової служби було проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при наданні уточнюючих розрахунків за період з 01.12.2011 року по 31.03.2012 року.

За результатом перевірки був складений Акт перевірки від 06 вересня 2012 року №1381/22-0/36138454 (далі акт перевірки) (а.с.13-21), яким були встановлені порушення ТОВ "Кримтеплопостачання" п.198.3 ст. 198, п.185.1 ст.185, п.п. 197.1.28. п.197.1 ст. 197, п.п.196.1.6. ст.196, п. 187.10 ст.187, п. 198.4 ст.198, п. 199.1, п.199.2 ст. 199 Податкового кодексу України, встановлено завищення від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за березень 2012 року у сумі 106740 грн.00 коп.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0001652301 від 24.09.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

З акту перевірки вбачається, що висновки про зазначені порушення зроблені відповідачем в результаті встановлення нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом ТОВ "Національне правниче бюро", відсутності реального постачання контрагентом позивачу послуг і відсутності у позивача підстав для формування податкового кредиту.

В акті перевірки вказано, що позивач у перевіреному періоді придбав у ТОВ "Національне правниче бюро" юридичні та консультаційні послуги, на виконання яких складено акти виконаних робіт та наданих послуг.

Разом з тим, відповідно до штатного розкладу, в апараті управління ТОВ "Кримтеплопостачання" передбачена штатна одиниця начальника юридичного відділу, у Керченському та Сакському відділах збиту є по одній штатній одиниці юрисконсульта, посадова інструкція яких зобов'язує юрисконсультів відділу збиту аналізувати діюче законодавство, надавати правову допомогу співробітникам підприємства (п. 4.1.6 Інструкції), розробляти, складати, узгоджувати та супроводжувати договори внутрішнього характеру (п. 4.1.5 Інструкції), здійснювати претензійну роботу та підготовку відповідей на звернення/скарги громадян, органів місцевого самоврядування, влади, прокуратури тощо.

До того ж, у наданих до перевірки ухвалах Господарського суду м. Севастополя по справі № 5020-676/11, Господарського суду м. Києва по справі № 37/106, запереченнях на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України по справі № 2а-2779/09/2770 представником ТОВ "Кримтеплопостачання" зазначено Рачук О.О. за довіреністю, однак відсутня конкретизація його як підприємця чи як представника юридичної фірми ТОВ "Національне правниче бюро". Журнал реєстрації довіреностей до перевірки не надано. Вказано, що до перевірки не були надані документи, які підтверджують факт виконання робіт, зазначених в актах, розрахунки (калькуляції) робіт/послуг.

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ "Кримтеплопостачання" та ТОВ "Національне правниче бюро" був укладений договір про надання юридичних послуг №01/11 від 09.01.2011 року (а.с.63-65).

Відповідно до предмету вказаного договору ТОВ "Національне правниче бюро" зобов'язується за дорученням ТОВ "Кримтеплопостачання" надати юридичні та консультаційні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та додатковими угодами.

Договір підписаний сторонами, підписи скріплені печатками юридичних осіб. З боку ТОВ "Кримтеплопостачання" договір підписаний в.о. генерального директора Герасимовою В.С., з боку ТОВ "Національне правниче бюро" договір підписаний генеральним директором Рачуком О.О.

Матеріали справи свідчать, що в результаті виконання умов договору сторонами складені акти виконання наданих послуг, в яких конкретно вказано види послуг які надавалися позивачу, визначено вартість послуг (а.с.41-48).

ТОВ "Національне правниче бюро" в результаті виконання договору та постачання послуг були виписані позивачу податкові накладні на загальну суму ПДВ 106740грн. У податкових накладних вказана номенклатура: "юридичні та консультаційні послуги".

Оплата товару відбувалась шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок виконавця.

Вказані документи вивчалися відповідачем у ході проведення перевірки, що вбачається з акту перевірки.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПК України (2755-17) виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704 (z0168-95) ) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З аналізу створених у результаті документів вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, містять всі необхідні реквізити та є належним підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся, податкового кредиту з ПДВ.

Акт перевірки в свою чергу не містить даних щодо недоліків в оформленні вказаних вище документів.

Документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Таким чином, про здійснення господарських операцій та про правомірність формування позивачем податкового кредиту свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України (435-15) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, призвели до зміни структури активів позивача, а також, що придбані послуги використовувалися ним у господарській діяльності.

Отже, надані суду документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентом і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту з ПДВ, а встановлені судом обставини спростовують виявлені перевіркою факти про відсутність реальності господарських операцій.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені в акті перевірки обґрунтування порушень податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що угода між позивачем та контрагентом була виконана.

Як зазначалося, відповідачем не було взято до уваги надані позивачем під час перевірки ухвала Господарського суду м. Севастополя по справі № 5020-676/11, ухвала Господарського суду м. Києва по справі з 37/106, заперечення на касаційну скаргу по справі 2а-2779/09/2770, оскільки в графі "представник від відповідача" вказано прізвище Рачук О.О. без конкретизації його як представника юридичної фірми чи як фізичної особи-підприємця. Такі висновки Відповідача є безпідставними, тому що з огляду на положення ст.ст. 210 та 215 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 84 та 86 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому рішенні зазначається лише прізвище (ім'я, найменування) представника сторони, а вимог щодо конкретизації їх статусу "представника" нормами процесуальних законів не встановлено.

Також нормами процесуальних законів не передбачено зазначення у рішеннях судів документів, на підставі яких такий представник бере участь у справі і представляє в суді інтереси сторони.

Більш того, рішення судів є актами правосуддя, ухвалені згідно з нормами матеріального та процесуального права, і згідно до вказаних вище норм не можуть вважатися первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, зміст яких вказував би на виконання або невиконання господарських операції між позивачем та контрагентом, та на підставі яких у платника податку виникало б право на формування податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином дані про учасників які беруть учать у справі вказані в судових рішеннях не можуть свідчити про відсутність виконання господарської операції з надання юридичних послуг.

Як вказує позивач, необхідність укладення договору між ТОВ "Кримтеплопостачання" та ТОВ "Національне правниче бюро" виникла у зв'язку з завантаженістю працівників позивача та необхідністю залучення спеціалістів сторонніх організацій в галузях корпоративного, податкового, енергетичного та господарського права, що підтверджується службовими записками начальника юридичного відділу ТОВ "Кримтеплопостачання" та замовленнями ТОВ "Кримтеплопостачання" на надання ТОВ "Національне правниче бюро" юридичних послуг відповідно до Договору №01/11 від 09.01.2011 року.

Як було вказано, згідно до положень частин 2 ст. 67 Господарського кодексу України, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Наявність у штаті юридичної особи посад юристів не забороняє такій юридичній особі та не обмежує її права на отримання від сторонніх осіб юридичних послуг, у тому числі від юридичних осіб, які надають такі послуги за плату.

Дані про наявність посад юристів не можуть вказувати на відсутність реальності надання юридичних послуг придбаних за договором у юридичної особи, отже встановлення відповідачем таких фактів не вказує на невиконання зобов'язань за договором контрагентом позивача.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання послуг контрагентами позивача документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання на замовлення позивача товарів, робіт (послуг) контрагентами.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

Зареєстровані у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання юридичних послуг.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагент позивача на момент укладення угоди був виключений з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим був не наділений цивільною дієздатністю та правоздатністю або був не зареєстрований платником ПДВ.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст. 228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст. 228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Господарські відносини між позивачем та контрагентом, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу послуг покупцю і отримання за це коштів постачальником.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладалися та виконувалися за вільним волевиявленням його учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про виконання вказаних правочинів.

Крім того є такою, що набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.11.2012р. по справі №2а-8968/12/0170/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якою позовні вимоги були задоволені.

З вказаної постанови суду вбачається, що підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень стали висновки зроблені за результатом перевірки ДПІ, проведеної відносно позивача, щодо відсутності реальності господарських операцій між ТОВ "Кримтеплопостачання" та ТОВ "Національне правниче бюро", у тому числі щодо відсутності реальності господарської операції за договором про надання юридичних послуг №01/11 від 09.01.2011 року.

З постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.11.2012р. по справі №2а-8968/12/0170/19 вбачається, що суд, стосовно відносини сторін по договору про надання юридичних послуг №01/11 від 09.01.2011 року, встановив реальність господарської операції та встановив необґрунтованість висновків ДПІ про нікчемність угоди.

Таким чином, в силу ч.1 ст. 72 КАС України обставини щодо реальності господарської операції між позивачем та ТОВ "Національне правниче бюро" за договором про надання юридичних послуг №01/11 від 09.01.2011 року встановлені рішенням суду, яке набрало законної і не потребують доказування.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства та встановлення завищення від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за березень 2012 року у сумі 106740 грн.00 коп. є необґрунтованим, а прийняте на підставі такого висновку податкове повідомлення - рішення №0001652301 від 24.09.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він простить відмовити у задоволенні позову.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 25.04.2013р.

Керуючись ст.ст. 160- 163 КАС України, суд

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0001652301 від 24.09.2012р., яким товариству з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" судові витрати у розмірі 1067,40грн. судових витрат шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.