Обставини справи. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС від 05.02.2013 року № 0000241701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89 648,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 72 662,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 986,75 грн. та податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Ялта АР Крим ДПС від 05.02.2013 року № 0000251701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 17 050,79 грн., у т.ч. за основним платежем - 13 640,63 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 410,16 грн.

Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову з підстав, наведених у запереченнях на нього.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази по справі у їх сукупності, суд,-

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець 22.02.2010 року Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2 (а.с. 11).

Позивач знаходиться на податковому обліку як платник податків у ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС та зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Таким чином, позивач є суб'єктом господарювання, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

З 10.10.2012 року по 16.10.2012 року ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС проведена документальна позапланова невиїзна перевірка дотримання вимог податкового та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 24.02.2010 року по 30.09.2012 року.

Перевіркою встановлені порушення:

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України в частині відсутності документів, які можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку, а саме на підставі яких можуть формуватись валові витрати, у результаті чого підлягає донарахуванню податок з доходів фізичних осіб, отриманий від здійснення підприємницької діяльності всього в сумі 12 511,50 грн., у т.ч. за 2011 рік у сумі 12 511,50 грн.;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ, нарахований за податковими накладними, наданими постачальниками ПП "Укрторгпартнер", ПП "Габарит-Груп", ПП "Гранд Продукт" та ПП "Кримторг", у зв'язку з відсутністю у ПП "Укрторгпартнер", ПП "Габарит-Груп", ПП "Гранд Продукт" та ПП "Кримторг" об'єкта оподаткування податком на додану вартість операцій з контрагентами - покупцями в розумінні ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст. 185 Податкового кодексу України та відповідно відсутністю первинних документів, які б свідчили про реальність здійснення фінансово - господарських операцій з придбання ТМЦ у ПП "Укрторгпартнер", ПП "Габарит-Груп", ПП "Гранд Продукт" та ПП "Кримторг", а ті документи, що надані до перевірки з урахуванням викладеного не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за період з 24.02.2010 року по 27.06.2012 року всього в сумі 78 810,00 грн., з урахуванням даних попередньої перевірки (акт № 563/17-1/НОМЕР_3/84 від 23.03.2011 року) занижено податку на додану вартість за період з 24.02.2010 року по 27.06.2012 року на 72 662,00 грн., за квітень 2010 року - 6 662,00 грн., травень 2010 року - 3 970,00 грн., червень 2010 року - 14 588,00 грн., липень 2010 року - 9 210,00 грн., серпень 2010 року - 7 400,00 грн., вересень 2010 року - 4 360,00 грн., жовтень 2010 року - 2 388,00 грн., листопад 2010 року - 5 528,00 грн., грудень 2010 року - 1 874,00 грн., червень 2011 року - 4 719,00 грн., липень 2011 року - 4 316,00 грн., серпень 2011 року - 4 455,00 грн., вересень 2011 року - 3 192,00 грн.

За результатами перевірки складений акт від 23.10.2012 року № 2097/17-02/НОМЕР_3/326 (а.с. 26-51).

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС від 05.02.2013 року № 0000241701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89 648,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 72 662,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 986,75 грн. та податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Ялта АР Крим ДПС від 05.02.2013 року № 0000251701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 17 050,79 грн., у т.ч. за основним платежем - 13 640,63 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 410,16 грн. (а.с. 75-78).

Вирішуючи питання про правомірність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Оцінюючи правомірність прийнятих рішень суд керується критеріями, закріпленими частиною 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури та яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації своїх дискреційних владних функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (2755-17) , який набрав чинності 01.01.2011 року.

Приписами Податкового кодексу України (2755-17) передбачено порядок проведення перевірок платників податків та оформлення їх результатів.

Відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 2 ст. 3 Закону № 996 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (z0168-95) (далі - Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 (z0168-95) первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо заниження податку на додану вартість за період з 24.02.2010 року по 31.12.2010 року, суд зазначає наступне.

До набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) , тобто до 01.01.2011 року відносини щодо справляння податку на додану вартість регулювались Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі - Закон № 168).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що представником відповідача у судовому засіданні визнаний факт укладення позивачем у 2010 році договорів з ПП "Грандпродукт", ПП "Кримторг", ПП "Габарит - Груп", ПП "Укрторгпартнер" та підтвердження їх виконання первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Суд зазначає, що про наявність у позивача на час проведення перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за 2010 рік по операціям з контрагентами ПП "Укрторгпартнер", ПП "Габарит - Груп", ПП "Гранд Продукт", ПП "Кримторг" свідчать акти про неможливість проведення зустрічних звірок від 06.04.2012 року № 24/22/34946788, 9/22/35941644, 19/22/36693415.

Судом також встановлено, що з 09.03.2011 року тривалістю 10 робочих днів відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період з 24.02.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складений акт від 10.03.2011 року № 563/17-1/НОМЕР_3/84 (а.с. 12-23).

В ході перевірки, яка проводилась у приміщенні ДПІ у м. Ялті суцільним порядком перевірені оригінали податкових накладних, товарних накладних, фіскальних чеків, отриманих від постачальників, договори з контрагентами - постачальниками ПП "Укрторгпартнер", ПП "Габарит - Груп", ПП "Гранд Продукт" та ПП "Кримторг", банківські виписки та інші документи.

Згідно з актом перевірки не виявлено взаємовідносин із суб'єктами господарювання, які припинили діяльність на підставі рішення суду, або договори, первинні та інші документи, які визнані судом недійсними (п. 1.15).

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.06.2011 року по 30.09.2011 року, суд зазначає наступне.

З 01.01.2011 року порядок формування податкового кредиту визначений у статті 198 Податкового кодексу.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що 19.09.2010 року між ПП "Укрторгпартнер" (Продавець) та позивачем (Покупець) укладений договір купівлі - продажу № 88, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця майно (продукти харчування і товари господарського призначення), що належить продавцю, а покупець зобов'язується прийняти вказане майно та оплатити його. Найменування, комплектність та якість згідно заявок покупця та видаткових накладних на товар (а.с. 79).

Постачання здійснюється за рахунок та силами покупця. Ціна договору становить 500 000,00 грн. Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Форма оплати - безготівковий розрахунок. Строк дії договору з моменту підписання до 31.12.2011 року (п.п. 1.3, 2.1, 3.1-3.2, 4.3 Договору).

Судом встановлено, що за 2011 рік позивач отримав від ПП "Укрторгпартнер" товар на загальну суму 100 092,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 16 682,00 грн.

Фактичне виконання зазначеного договору підтверджується наданими ПП "Укрторгпартнер" первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: податковими накладними від 14.06.2011 року № 199 на загальну суму 10 434,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 739,00 грн., 20.06.2011 року № 290 на загальну суму 17 880,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 2 980,00 грн., 01.07.2011 року № 28 на загальну суму 4 200,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 700,00 грн., 11.07.2011 року № 167 на загальну суму 10 776,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 796,00 грн., 18.07.2011 року № 266 на загальну суму 10 920,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 820,00 грн., 10.08.2011 року № 158 на загальну суму 7 896,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 316,00 грн., 10.08.2011 року № 159 на загальну суму 8 244,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 374,00 грн., 15.08.2011 року № 225 на загальну суму 7 500,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 250,00 грн., 29.08.2011 року № 418 на загальну суму 3 090,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 515,00 грн., 06.09.2011 року № 68 на загальну суму 4 992,00 грн., у т.ч. ПДВ всумі 832,00 грн., 13.09.2011 року № 125 на загальну суму 14 160,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 2 360,00 грн.; видатковими накладними від 14.06.2011 року № 1253 на загальну суму 10 434,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 739,00 грн., 20.06.2011 року № 1300 на загальну суму 17 880,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 2 980,00 грн., 01.07.2011 року № 01561 на загальну суму 4 200,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 700,00 грн., 11.07.2011 року № 1616 на загальну суму 10 776,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 796,00 грн., 18.07.2011 року № 1681 на загальну суму 10 920,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 820,00 грн., 10.08.2011 року № 2090 на загальну суму 7 896,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 316,00 грн., 10.08.2011 року № 2091 на загальну суму 8 244,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 374,00 грн., 15.08.2011 року № 2161 на загальну суму 7 500,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1 250,00 грн., 29.08.2011 року № 2321 на загальну суму 3 090,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 515,00 грн., 06.09.2011 року № 2291 на загальну суму 4 992,00 грн., у т.ч. ПДВ всумі 832,00 грн., 13.09.2011 року № 2688 на загальну суму 14 160,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 2 360,00 грн. (а.с. 82-114).

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи документи відповідають нормативним вимогам до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому є належним підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій з отримання позивачем товарів за договором з ПП "Укрторгпартнер".

Отримавши від ПП "Укрторгпартнер" податкові накладні позивач включив відображені в них суми ПДВ до складу податкового кредиту на суму 16 682,00 грн., що відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Таким чином, дослідженими документами бухгалтерського обліку позивача підтверджується реальне здійснення господарських операцій по виконанню договору, укладеного з ПП "Укрторпартнер".

Суд зазначає, що актом перевірки також не встановлено відсутність будь - яких первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинам між позивачем та її контрагентів.

Судом встановлено, що придбаний позивачем за договорами з ПП "Грандпродукт", ПП "Кримторг", ПП "Габарит - Груп" товар реалізований ТОВ "Керуюча компанія "Красотель", що підтверджується наявними в матеріалах справи договором від 01.03.2010 року № 88, укладеним між позивачем та ТОВ "Керуюча компанія "Красотель" та наданими у зв'язку з його виконанням податковими та видатковими накладними.

Перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених у акті перевірки від 23.10.2012 року № 2097/17-02/НОМЕР_3/326 щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб, отриманого від здійснення підприємницької діяльності в сумі 12 511,50 грн., у т.ч. за 2011 рік у сумі 12 511,50 грн., суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що у 2011 році вартість закуплених товарів на суму без урахування ПДВ 83 410,00 грн. по постачальнику ПП "Укрторгпартнер" віднесена до валових витрат ФОП ОСОБА_1 Але у зв'язку з викладеним у ФОП ОСОБА_1 відсутнє право на формування валових витрат по операціях з підприємством - постачальником ПП "Укрторгпартнер", а саме у 2011 році в сумі 83 410,00 грн. в розумінні п. 177.2 ст. 177 ПК України відсутність первинних документів, які б свідчили про реальність здійснення фінансово - господарських операцій з придбання ТМЦ у ПП "Укрторгпартнер", а ті документи, що надані до перевірки з урахуванням викладеного не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку.

Таким чином, перевіркою правильності визначення валових витрат, відображених у декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки встановлено їх завищення на суму 83 410,00 грн., в результаті допущеного порушення, що відображено вище.

Відповідно до даних додатку 7 до декларації про майновий стан та доходи за 2011 рік та результатів камеральної перевірки сума податку на доходи фізичних осіб складає 1 602,97 грн. Нараховано та сплачено авансових платежів з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2 500,00 грн., сума податку, що підлягає поверненню з бюджету складає 897,03 грн.

Перевіркою повноти нарахування податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік встановлено його заниження в сумі 12 511,50 грн.

Судом встановлено, що у 2011 році позивач знаходилась на загальній системі оподаткування та зареєстрована як платник податку на додану на доходи фізичних осіб осіб - підприємців.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем за 2011 рік позивачем самостійно задекларовано доходи в сумі 96 032,78 грн., витрати в сумі 85 346,32 грн. Чистий дохід становить 10 686,46 грн. Сума авансових платежів з податку, сплачених платником податку протягом звітного (податкового) періоду становить 2 500,00 грн.

Судом встановлено, що витрати позивача, які формували собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг у сумі 85 346,32 грн. (у т.ч. з ПП "Укрторгпартнер" в сумі 83 410,00 грн.) є витратами за період з 01.06.2011 року по 30.09.2011 року, в якому позивач отримав дохід від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг ТОВ "Керуюча компанія "Красотель" в сумі 96 032,78 грн. без урахування ПДВ.

Крім того, наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку встановлено реальність здійснення господарських операцій з ПП "Укрторгпартнер".

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно задекларований чистий дохід за період роботи з 01.06.2011 року по 30.09.2011 року.

В акті перевірки відповідач посилався на акти проведених перевірок платників податків ПП "Укрторгпартнер" (акт від 06.04.2012 року № 19/22/36693415), ПП "Габарит - Груп" (акт від 06.04.2012 року № 9/22/35941644), ПП "Гранд Продукт" (акт від 06.04.2012 року № 24/22/34946788), ПП "Кримторг" (акт від 06.04.2012 року № 22/22/32271261), відповідно до яких встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання, а також не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами - покупцями та постачальниками. Крім того, встановлено, що сумнівний податковий кредит, отриманий ПП "Укрторпартнер", ПП "Габарит - Груп", ПП "Гранд Продукт" та ПП "Кримторг" від контрагентів - постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Враховуючи дані факти, відповідач дійшов висновку, що податкова вигода сформована від сумнівних постачальників та підлягає коригуванню по ланцюгу постачання.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень відповідача щодо нікчемності операцій, суд зазначає наступне.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1-5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини без посередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаного правочину недійсними.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків вироків суду не прийнято, за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо -складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на отриману постанову слідчого від 02.04.2012р., винесену в рамках кримінальної справи, яка порушена за фактом умисного ухилення від сплати податків за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету України коштів в особливо великих розмірах за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України та за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні мінімізації податкових зобов'язань, скоєного за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах. Для функціонування злочинною схеми, як зазначає відповідач в акті перевірки, використовувалися реквізити та банківські рахунки створених або придбаних для цих цілей суб'єктів підприємницької діяльності, до складу яких увійшли ПП "Укрторгпартнер", ПП" Габарит-Груп", ПП "Гранд-продукт", ПП "Кримторг" тощо.

Зазначене було покладено в основу висновків щодо відсутності фактичного здійснення операції.

У зв'язку з чим суд вважає за необхідне зауважити, що за фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків обвинувальних вироків суду не прийнято, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані.

Відповідно до частини 1 статті 66 Кримінально-процесуального кодексу України особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків.

Матеріали перевірки з висновками про порушення платником податків податкового законодавства та визначеною сумою податкового зобов'язання приєднуються до матеріалів кримінальної справи як відповідний доказ наявності об'єктивної сторони злочину.

Остаточне рішення за результатами такої перевірки приймається судом у кримінальній справі шляхом ухвалення обвинувального або виправдувального вироку підсудним. Отже, результати перевірки приєднуються до матеріалів кримінальної справи як доказ наявності факту злочину з боку посадових осіб платника податків.

Таким чином, відомості щодо документальних перевірок проведених щодо підозрюваних, стосовно яких порушені кримінальні справи, протоколи допитів свідків та інші докази, зібрані в рамках кримінальних справ, є носіями доказової бази виключно в межах порушеної кримінальної справи та можуть мати статус доказів виключно в кримінальному процесі.

Статус доказової бази така інформація отримує лише у випадку постановлення судом обвинувального вироку по кримінальній справі, якщо таки докази будуть покладені в основу постановлення такого вироку й відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути використані у якості доказів в адміністративному процесі щодо осіб та обставин, яких таки докази стосуються.

Враховуючи фактичну неналежність та недопустимість доказів по справі, якими відповідач обґрунтовує висновки, викладені в акті перевірки щодо безтоварності правочинів, укладених позивачем з третіми особами, суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей, викладених в акті перевірки контрагентів позивача.

Згідно з актом перевірки, відповідачем неправомірно та безпідставно зроблений висновок що угоди, укладені позивачем з контрагентами, суперечать інтересам держави та суспільства, не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Як було зазначено, висновки щодо фіктивності підприємницької діяльності, фінансово-господарської діяльності з метою надання податкової вигоди третім особам мають ознаки діяльності, за яку передбачена відповідальність Господарським кодексом України (436-15) , Податковим кодексом України (2755-17) та Кримінальним кодексом України (2341-14) .

Разом з тим, ніхто не може бути обвинувачений в скоєні злочину до набрання обвинувальним вироком законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав.

Таким чином позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС від 05.02.2013 року №№ 0000241701, 0000251701суд знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує питання розподілу судових витрат (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (2456-17) у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає за необхідне стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

У судовому засіданні 29.03.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено 01.04.2013 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158- 163, 167 КАС України, суд,-

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 05.02.2013 року № 0000241701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89 648,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 72 662,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 986,75 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 05.02.2013 року № 0000251701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 17 050,79 грн., у т.ч. за основним платежем - 13 640,63 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 410,16 грн.

4. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1067,00 грн. шляхом безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.