Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріон-Альфа-Крим" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Алушта АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000151503 від 15.01.2013 на суму 403268,26 грн. з плати за землю (333785,06 грн. - основного платежу та 69483,2 грн. - фінансових санкцій).

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства. Позивач зазначає, що податковим органом невірно визначена сума грошових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб, оскільки договір оренди був зареєстрований 23.12.2005, отже визначення орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексу інфляції за 2005 р. є необґрунтованим, а тому загальна сума заниження грошових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб, нарахована контролюючим органом, розрахована податковим органом невірно. Крім того, позивач також вказує, що податковим органом невірно визначена сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), оскільки невраховані вимоги ст. 58 Конституції України, адже порушення були вчинені платником податків, в тому числі, до набрання чинності Податкового кодексу України (2755-17) , отже податковий орган, на думку позивача, повинен був при визначені розміру відповідальності виходити з того розміру, який був встановлений нормами податкового законодавства, діючого на час вчинення правопорушення. Позивач також зазначає, що до набрання чинності Податкового кодексу України (2755-17) була відсутня норма, яка встановлювала відповідальність за неподання податкової декларації платником податків, а відтак, вважає, що застосування норм Податкового кодексу України (2755-17) при визначенні розміру відповідальності за неподання податкової декларації, яке було допущено платником податків до 01.01.2011, суперечить загальним засадам права.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.02.2013 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.03.2013 за клопотанням сторін у зв'язку з необхідністю надання додаткових документів провадження у справі зупинено. Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.03.2013 поновлено провадження у справі.

Представник позивача у судових засіданнях наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість податкового повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував зазначивши, що податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень податкового органу, у зв'язку з порушеннями податкового законодавства з боку позивача, тому підстав для задоволення позову не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріон-Альфа-Крим" є юридичною особою, ідентифікаційний код 33131760, перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Алушта ДПС, є платником податків та зборів, зокрема платником орендної плати з юридичних осіб.

Таким чином, ТОВ "Оріон-Альфа-Крим" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що на підставі договору оренди землі від 27.11.2005 р. позивачу було передано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 7,0668 га.

Відповідно до п. 7 Договору орендна плата вноситься в грошової формі: 88165,40 грн. на рік; 7347,12 грн. в місяць. Обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції (п. 8 Договору).

Розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни грошової оцінки, збільшенням розмірів ставки земельного податку, зміни ставок орендної плати, індексації, в тому числі в наслідок інфляційних процесів. Перерахунок сум орендної плати проводиться Орендарем ( п. 10 Договору).

Згідно п. 38 Договору вказаний договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та його державної реєстрації.

Судом встановлено, що зазначений договір зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі №4 Приветненської сільської ради, про що зроблений запис від 23.12.2005 №0405002000011.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Оріон-Альфа-Крим" з питань неподання податкових декларацій з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності) та визначення показників декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності) за період 2010-2012 рр.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення вимог п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України і таким чином не нарахована згідно п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України сума податкових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2010, 2011, 2012 рр.

За результатами перевірки складено акт від 08.11.2013 №24/15-3/33131760.

На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013 №0000151503 про збільшення ТОВ "Оріон-Альфа-Крим" грошових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб на суму 403268,26 грн., в тому числі, за основним платежем - 333785,06 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 69483,20 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність донарахування податкових зобов'язань з орендної плати і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові зобов'язання з орендної плати були нараховані позивачу за 2010, 2011, 2012 рр., тобто як до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) , так й в період дії Податкового кодексу України (2755-17) , тому при вирішенні спору суд керується законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 №161 - XIV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) оренда землі - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частина 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" встановлює, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 №2535 - ХІІ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку чи орендної плати, що визначаються в залежності від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Статтею 13 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності -договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно ст. 15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Починаючи з 01.01.2011 плата за землю (орендна плата) нараховується у відповідності до розділу XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України, який встановлює аналогічні положення.

Податковим Кодексом України визначено поняття плати за землю, земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Так, відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності -обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статей 269-270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) право на землю може бути реалізовано шляхом права власності на землю та права користування землею (розділ ІІІ, глави 14 та 15 Земельного кодексу України (2768-14) ).

Право користування землею виникає у двох випадках -право постійного користування земельною ділянкою (стаття 92 Земельного кодексу України) та право оренди земельної ділянки (статті 93, 94 Земельного кодексу України).

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Таким чином, підставою для сплати орендної плати є наявність у суб'єкта орендної плати об'єкта орендної плати, що підтверджується даними земельного кадастру, тобто перебування у суб'єкта у власності чи користуванні земельної ділянки, що було передбачено як нормами законодавство, яким були врегульовані спірні правовідносини до 01.01.2011, так і нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його реєстрації (ч. 2 ст. 125 ЗКУ в редакції чинній на час укладення договору).

Отже, із набуттям права користування земельною ділянкою за договором оренди у орендатора виникає обов'язок зі сплати орендної плати (з моменту державної реєстрації договору оренди).

Суд зазначає, орендна плата є формою загальнодержавного податку "плата за землю", а відносини оподаткування регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не допускають диспозитивності.

При цьому платне користування землею є основоположним принципом користування земельними ділянками в Україні. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181 -ІІІ (2181-14) (надалі - Закон №2181).

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону №2181 податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 4.1 статті 4 даного Закону №2181 встановлено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку вказує у податковій декларації. Пунктом 1.11 статті 1 даного Закону визначено, що податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону №2181 встановлені базові податкові (звітні) періоди. Згідно пункту "в" пп.4.1.4 п.4.1 даної статті податкові декларації за податковий (звітний) період, що дорівнюється календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, подаються протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

З 01.01.2011 роки питання щодо декларування податкових зобов'язань визначені нормами Податкового кодексу України (2755-17)

Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 46. 1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Відповідно до п. 286.2. ст. 286 Податкового кодексу України 286.2. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже суд зазначає, що позивач, який є орендарем земельної ділянки згідно договору оренди землі від 27.11.2005, був зобов'язаний з моменту реєстрації договору оренди нараховувати та сплачувати орендну плату з юридичних осіб, а також подавати відповідні декларації до податкового органу.

Судом встановлено, що вказані зобов'язання щодо нарахування та сплати орендної плати та зобов'язання щодо подачі до контролюючого органу податкових декларацій позивачем не виконані. Зазначені обставини підтверджені у судовому засіданні представником позивача.

Отже, суд робить висновок про порушення вимог податкового законодавства в цій частині з боку позивача.

Водночас, при вирішенні питання щодо правомірності визначення контролюючим органом грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у сумі 333785,06 грн. за основним платежем та 69142,20 грн. - за штрафними фінансовими санкціями (штрафами), суд зважає на наступне.

Як вбачається з акту перевірки та розрахунку ШС (додаток до податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 №0000151503) вказані зобов'язання розраховані податковим органом виходячи з наступного:

за 2010 р - 114440,59 грн. (88165,40 х 1,035 х 1,028 х 1,152 х 1,059);

за 2011 р - 114440,59 грн. (88165,40 х 1,035 х 1,028 х 1,152 х 1,059);

за 2012 р - 114440,59 грн. (88165,40 х 1,035 х 1,028 х 1,152 х 1,059);

за січень - листопад 2012 р. 104903,87 грн. (88165,40 х 1,035 х 1,028 х 1,152 х 1,059: 12 х 11);

де 88165,40 - сума орендної плати на рік згідно договору оренди землі від 27.11.2005,

1,035 - коефіцієнт індексації на 2005 р.;

1,028 - коефіцієнт індексації на 2007 р.;

1,152 - коефіцієнт індексації на 2008 р.;

1,059 - коефіцієнт індексації на 2009 р.

Отже суд зазначає, що при визначенні грошових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб податковим органом був застосований коефіцієнт індексації в тому числі за 2005 р.

Разом з тим, судом встановлено, що договір оренди землі був укладений 27.11.2005 р. та зареєстрований 23.12.2005. Відповідно до умов п. 38 вказаного договору останній вважається укладеним з моменту підписання та державної реєстрації. На час передачі земельної ділянки в оренду на ділянки будівель і споруд не має (п. 3 Договору).

В свою чергу, право на оренду земельної ділянки відповідно до ч. 2 ст. 125 ЗКУ в редакції чинній на час укладення договору виникає після укладення договору оренди і його реєстрації.

Відтак, у позивача право користування земельної ділянки, а отже і зобов'язання щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб виникли з моменту реєстрації вказаного договору, тобто з 23.12.2005.

Суд зауважує, що розмір орендної плати визначений сторонами договору виходячи з нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. №783 "Про проведення індексації грошової оцінки земель" (783-2000-п) , який діяв до 31.01.2011 р. затверджений порядок проведення індексації грошової оцінки землі, відповідно до п. 1 якого грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що визначається за формулою: Кі=[І - 10] : 100, де І - середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

З 01.01.2011 дії норми ст. 289 Податкового кодексу України, відповідно до п. 289.2 ст. 289 якого 289.2. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi=[І - 10]:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 110 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 110. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Отже, виходячи з наведених норм діючого законодавства, коефіцієнт індексації розраховується один раз на рік станом на 01 січня поточного року та є сумарною величиною інфляційних втрат за рік нормативної грошової оцінки землі, яка визначена в абсолютній величині раніше.

Відтак, коефіцієнт індексації 1,035 на 2005 р. розрахований станом на 01.10.2005 р. та підлягає застосуванню при визначенні орендної плати, яка нараховуються, на протязі 2005 р.

Водночас, як встановлено судом, договір оренди землі був укладений 27.11.2005 та зареєстрований 23.12.2005 р., отже орендна плата, як істотна умова договору, станом на час його укладання, була визначена з урахуванням індексу інфляції на 2005 р.

Крім того, враховуючи, що вказаний договір був укладений 27.11.2005 та зареєстрований 23.12.2005 р., застосування індексу інфляції на 2005 р. свідчить про індексацію орендної плати на протязі всього 2005 р., тобто розповсюдження інфляційних втрат на суми орендної плати за січень-листопад 2005 р., які не були визначені сторонами договору, що суперечить наведеним нормам діючого законодавства та загальним засадам права.

Отже суд робить висновок, що визначення податкових зобов'язань з урахування індексу інфляції за 2005 р. (повторне) є необґрунтованим.

Разом з тим суд зазначає, що визначення розміру орендної плати з юридичних осіб, яка підлягає сплаті платником податків, відноситься до виключної компетенції податкового органу, тобто до дискреційних повноважень відповідача і суд не вправі перебирати на себе повноваження податкового органу, отже у суду відсутні повноваження самостійно визначати та нараховувати грошове зобов'язання з орендної плати за юридичних осіб.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення за податковий орган розміру орендної плати, яка підлягає перерахуванню платником податків до бюджету, було б формою втручання у дискреційні повноваження позивача, що суперечить меті і завданню адміністративного судочинства.

А відтак, суд вважає, протиправним нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб у сумі 333785,06 грн., визначених на підставі податкового повідомлення рішення №0000151503 від 15.01.2013.

Щодо позиції позивача про невірне визначення контролюючим органом суми штрафної (фінансової) санкції (штрафу) за спірним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Як встановлено пунктом 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (2755-17) , що набули чинності з 6 серпня 2011 року згідно Закону України від 7 липня 2011 року N 3609-VI (3609-17) "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" (надалі - Закон 3609-VI), штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Отже з дати набрання чинності Законом 3609-VI (3609-17) штрафні санкції за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) , але виявлені після 1 січня 2011 року, застосовуються згідно з приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України (2755-17) .

Зі змісту наведеної норми Перехідних положень Податкового кодексу України (2755-17) вбачається, що нею врегульовано розмір санкцій, що підлягає застосуванню за порушення, виявлені після набрання чинності Податковим кодексом України, у тому числі за вчинені раніше.

Виходячи з викладеного, починаючи з 6 серпня 2011 року до всіх порушень податкового законодавства, у тому числі вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) , застосовуються санкції в розмірі, що встановлений нормами Податкового кодексу України.

Фактично пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України (2755-17) було запроваджено зворотну дію норм Податкового кодексу України (2755-17) в частині визначення розміру штрафних санкцій за порушення, виявлені у 2011 році, у тому числі за вчинені до 1 січня 2011 року. Можливість установлення зворотної дії нормативно-правового акту шляхом прямого застереження в ньому про таке підтверджена Конституційним Судом України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року (v001p710-99) N 1/99-рп зазначено, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Однак застосування зворотної дії відповідних норм Податкового кодексу (2755-17) можливе лише з того моменту, з якого набрала чинність норма, що передбачає надання нормативному припису зворотної дії. У розглядуваному випадку пункт 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України (2755-17) набув чинності 6 серпня 2011 року. Тому саме із зазначеної дати може бути застосовано передбачену цією нормою зворотну дію Податкового кодексу України в частині визначення розміру штрафних санкцій за правопорушення, виявлені у 2011 році.

Зазначена позиція викладена у інформаційному листі ВАСУ від 24.11.2011 р. N 2198/11/13-11 (v2198760-11) .

Отже суд вважає безпідставними твердження представника позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 58 Конституції України та розмір відповідальності за вчинене правопорушення платником податків повинен бути визначений з урахуванням розміру відповідальності, встановленої законодавством, яке діяло на час його вчинення, тобто з урахування розміру відповідальності, встановленої ст. 17 Закону №2181.

Водночас, суд вважає неправомірним нарахування грошових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 66142,20 грн., оскільки, як було зазначено вище, враховуючи, що у суду відсутні повноваження самостійно визначати суму податкового зобов'язання з орендної плати за основним платежем, яка підлягає сплаті до бюджету, відповідно, відсутні також повноваження самостійно розраховувати суму штрафної (фінансової) санкції (штрафу) за вчинене правопорушення платником податків (заниження податкових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб).

А відтак, спірне податкове повідомлення рішення в частині визначення грошових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб у сумі 333785,06 грн. за основним платежем та 69142,20 грн. - за штрафними фінансовими санкціями (штрафами), прийнято з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд звертає увагу податкового органу, що останній не позбавлений права вірно визначити розмір грошових зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами та прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.

Щодо нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за спірним податковим повідомленням - рішенням у сумі 341,00 грн. за не подання декларації з орендної плати за землі державної або комунальної власності, то суд зважає на наступне.

Як було зазначено вище, нормами Закону України №2181 (2181-14) та нормами Податкового кодексу України передбачений обов'язок платника податків подавати до контролюючого органу податкові декларації з орендної плати за землі державної або комунальної власності.

В порушення п. "в" пп.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону №2181 та п. 286.2. ст. 286 Податкового кодексу України позивачем не надані до податкового органу податкові декларації з орендної плати за землі державної або комунальної власності за 2010, 2011, 2012 рр.

Зазначені обставини не заперечувалися представником позивача у судовому засіданні.

Відповідно до п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Як встановлено пунктом 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (2755-17) , що набули чинності з 6 серпня 2011 року, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Згідно з пунктом 7 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) встановлено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Таким чином, штрафні санкції в розмірі не більше 1 гривні встановлюються за порушення податкового законодавства, яке вчинене платником податків з 1 січня по 30 червня 2011 року.

Слід зазначити, що пунктом 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України (2755-17) встановлено, що цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2011 року, крім окремих положень цього Кодексу, визначених цим пунктом.

У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

А відтак, при визначені розміру відповідальності за неподання декларації з орендної плати за землі державної та/або комунальної власності за 2010р. (граничний строк подання 31.01.2010) податковий орган повинен виходити з вимог 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (2755-17) та п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України, оскільки склад правопорушення, передбаченого ст. 120 Податкового кодексу України є тотожним складу правопорушення, передбаченого пп 17.1.1. п. 17.1. ст. 17 Закону України №2181, відповідно до якого платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковим органом вірно застосована норма ст. 120 Податкового законодавства при визначені розміру відповідальності за неподання декларації з орендної плати за землі державної або комунальної власності за 2010р.

А відтак, суд вважає помилковою позицію позивача щодо невірного застосування розміру відповідальності за вказане правопорушення, оскільки, як було зазначено вище, склад правопорушення, передбаченого пп 17.1.1. п. 17.1. ст. 17 Закону України №2181, є тотожним зі складом правопорушення, передбаченого п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що за неподання декларації з орендної плати за землі державної або комунальної власності за 2011 рік (граничний строк подання 31.01.2011) податковим органом вірно визначений розмір відповідальності у сумі 1 грн., що передбачено пункту 7 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) , та узгоджується з приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (2755-17) .

Також податковим органом вірно визначений розмір відповідальності за неподання декларації з орендної плати за землі державної або комунальної власності за 2012 р (граничний строк подання 20.02.2012) у сумі 170 грн. відповідно до п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України.

А відтак, в цій частині спірне податкове повідомлення рішення прийнято з дотриманням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, отже підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0000151503 від 15.01.2013 на суму 341 грн. суд не вбачає.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушта Державної податкової служби №0000151503 від 15.01.2013 в частині збільшення грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за основним платежем у сумі 333785,06 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 69142,20 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (2542-14) у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати відповідно до задоволених позовних вимог із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 26.03.2013, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 01.04.2013.

Керуючись ст.ст. 160- 163, 167 КАС України, суд

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушта Державної податкової служби №0000151503 від 15.01.2013 в частині збільшення грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за основним платежем у сумі 333785,06 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 69142,20 грн.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-Альфа-Крим" (ідентифікаційний код 33131760) 2294,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.