ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
25.05.2006
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі: головуючого - судді Бутенка В.І., суддів: Гончар Л.Я.,
Мироненка В.О., Сороки М.О., Панченка О.І., при секретарі
Липі В.А., за участю представника позивача гр. С та представника
відповідача ТОВ "ВАД-Сервіс" гр. Х, розглянувши у відкритому
судовому засіданні в порядку касаційного провадження
адміністративну справу N 46/419 за позовом Державної податкової
інспекції у Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою
відповідальністю "ВАД-Сервіс" та Товариства з обмеженою
відповідальністю "Марко-Плюс" про визнання договору недійсним,
В С Т А Н О В И Л А:
ДПІ у Подільському районі м. Києва звернулась до
господарського суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначила наступне.
7 березня 2003 року між ТОВ "Марко-Плюс" та ТОВ "ВАД-Сервіс"
було укладено договір підряду N 17, згідно якого ТОВ "ВАД-Сервіс"
зобов'язалось здати та перерахувати після завершення робіт та
підписання акту прийому виконаних робіт по ремонту майданчику за
адресою: ____________, кошти у розмірі 7440 грн., а перший
відповідач - прийняти виконання цих робіт.
На виконання цієї угоди перший відповідач виписав на користь
другого відповідача податкову накладну N 353 від 16.04.2003 на
суму 7440 грн., в тому числі 1240 грн. податку на додану вартість,
оформлення якої відповідало вимогам п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а
другий відповідач перерахував на рахунок першого відповідача кошти
в сумі 7440 грн., що підтверджується платіжним дорученням N 54 від
16.04.2003.
Факт виконання угоди також підтверджується актом приймання
виконаних робіт N 1 за квітень 2003 року.
Позивач звернувся із позовом про визнання даної угоди
недійсної на підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки вважав
угоду такою, що була укладена ТОВ "Марко-Плюс" з метою, яка
суперечить інтересам держави і суспільства.
Такий висновок позивач мотивував тим, що ТОВ "Марко-Плюс"
уклало оспорювану угоду з метою приховати доходи від
оподаткування, оскільки відповідач ухиляється від подання в
установленому порядку податкової звітності та фактично не сплачує
податки.
Рішенням господарського суду м. Києва від 1 серпня 2005 року
позов ДПІ у Подільському районі м. Києва було задоволено, визнано
недійсним укладений між відповідачами договір на виконання
ремонтних робіт N 17 від 07.03.2003 з моменту його укладення з
підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та стягнуто з ТОВ
"Марко-Плюс" на користь ТОВ "ВАД-Сервіс" отримані за спірним
договором грошові кошти у розмірі 7440 грн., а з останнього
зазначені кошти стягнуто в доход держави.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
28 листопада 2005 року це рішення частково змінено, зобов'язано
ТОВ "Марко-Плюс" повернути ТОВ "ВАД-Сервіс" грошові кошти в сумі
7440 грн., в інший частині рішення залишено без змін.
На зазначені судові рішення ТОВ "ВАД-Сервіс" подало касаційну
скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення
про відмову позивачу в задоволенні його вимог.
При цьому в скарзі касатор посилається на неправильне
застосування судами норм матеріального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає,
що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, а апеляційний суд
обґрунтовано погодився з тим, що рішенням Святошинського районного
суду м. Києва від 12.03.2004 у справі N 2-1391/2004 було визнано
недійсними установчі документи, протоколи загальних зборів
учасників ТОВ "Марко Плюс" та свідоцтво про реєстрацію платника
ПДВ з моменту внесення в реєстр платників ПДВ.
Крім того, встановлено, що ДПІ у Подільському районі м. Києва
було проведено позапланову документальну перевірку з питання
дотримання податкового законодавства ТОВ "ВАД-Сервіс" при
взаємовідносинах з ТОВ "Марко-Плюс" за період з 01.10.2002 по
30.06.2003, за результатами якої було складено Акт за
N 472/23-504-30677178 від 16.11.2004.
На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському
районі м. Києва було видане податкове повідомлення-рішення
N 0001202305/0 від 18.11.2004, яким другому Відповідачу було
податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 25570,73 грн., в т.ч.
17047,15 грн. основного платежу та 8523,58 грн. - штрафних
(фінансових) санкцій.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, датою виникнення
податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану
вартість для ТОВ "Марко-Плюс" вважається 16.04.2003, тобто дата
складення вказаної податкової накладної N 353.
Таким чином, сума податкових зобов'язань по податку на
прибуток та податку на додану вартість складає 3100,00 грн.,
в т. ч. 1240,80 грн. - ПДВ та 1860,00 грн. - податок на прибуток,
однак вказана суму податкового зобов'язання ТОВ "Марко-Плюс" до
бюджету сплачена не була.
Враховуючи те, що ТОВ "Марко-Плюс" не подає в установленому
порядку податкової звітності до податкового органу та фактично не
сплачує податки, позивач звернувся із позовом про визнання
вищевказаної угоди недійсної на підставі ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки вважав угоду такою, що була укладена ТОВ
"Марко-Плюс" з метою, яка суперечить інтересам держави і
суспільства.
Задовольняючи позов, господарський суд обґрунтовано виходив з
наступного.
Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави
і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі
виконання угоди обома сторонами, в доход держави стягується все
одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною
з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане
нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного, стягується в
доход держави.
Тобто, згідно вказаної ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
необхідними умовами для визнання недійсною угоди, є укладання її з
метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та
наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання
відповідних наслідків.
До таких угод, укладених з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства належать, зокрема, угоди
спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами,
доходів від оподаткування.
З таким висновком погодився і апеляційний суд, зазначивши, що
згідно ч. 3 п. 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України
"Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з
визнанням угод недійсними" N 02-5/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
від
12.03.99, наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що
вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні
були усвідомлювати протиправність угоди, яка укладалася, і
суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули
або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Згідно п. 7.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду
України N 1056 ( v1056600-02 ) (v1056600-02)
від 25.07.2002 "Про заходи щодо
забезпечення однакового і правильного застосування законодавства
про податки" до угод, які можуть визнаватися недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зокрема, належать угоди,
спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від
оподаткування прибутків та доходів.
Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на
приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути,
зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність
підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та
фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним
законодавством порядку установчих (статутних) документів, про
неподання податкової звітності до органів державної податкової
служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта
підприємницької діяльності та інше.
Крім того, відповідно до абз. 2 п. 19 роз'яснень Вищого
арбітражного суду України N 02-5/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
від 12.03.99
"Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з
визнанням угод недійсними", у разі визнання у встановленому
порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької
діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із
здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого
документу, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника
суб'єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб'єктом
підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними
згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
незалежно від часу їх
укладання.
Суд як першої, так і апеляційної інстанції прийшли до
правильного висновку, що наявність умислу першого відповідача -
ТОВ "Марко-Плюс" при укладанні спірного договору, підтверджується,
зокрема: неподанням податкових звітів до податкового органу та
несплатою відповідних податків, при тому, що дохід отримувався, що
підтверджується спірним договором N 17 від 07.03.2003 і
податковими накладними.
Таким чином, судами з дотриманням вимог матеріального закону
визнано, що спірний договір N 17 від 07.03.2003 було укладено саме
з метою завідомо суперечною інтересам держави, за наявності умислу
з боку першого відповідача на ухилення від сплати податків.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, при наявності
умислу лише у однієї з сторін, все одержане за угодою повинно бути
повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.78 р. "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними", у випадках, коли сторона діяла умисно в
угоді, що укладалася з метою, завідомо суперечною інтересам
держави і суспільства, суд застосовує до сторін угоди наслідки у
вигляді звернення в доход держави отриманого за угодою.
При неможливості передати майно в доход держави в натурі суд
постановляє рішення про стягнення його вартості.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами при
розгляді даної справи було повно встановлено всі обставини, які
мають значення у справі, застосовано закон, який підлягає
застосуванню в даному випадку та не допущено порушень
матеріального чи процесуального права.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не
спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних
судових рішень не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 230 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"ВАД-Сервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського
суду м. Києва від 1 серпня 2005 року і ухвалу Київського
апеляційного господарського суду від 28 листопада 2005 року без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.