ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
02.02.2006 N 1-1244/05
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Цуркана М.І., суддів Карася О.В. (доповідач),
Степашка О.І., Пилипчук Н.Г., Весельської Т.Ф., при секретарі
Клименко О.В., за участю представників: від позивача - гр. С від
відповідача - гр. Л, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському
районі м. Севастополя на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 02.11.2005 по справі N 20-12/252 за
позовом Державного підприємства "Садовод" до Державної податкової
інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визнання
частково недійсними податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
27.07.2005 Позивач (ДП "Садовод") звернувся до суду із
позовними вимогами про визнання частково недійсними податкових
повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Нахімовському
районі м. Севастополя від 03.06.2005 N 0000551710/0 та
N 0002032310/0.
16.09.2005 рішенням господарського суду м. Севастополя в
позові відмовлено. Не погодившись із прийнятим судовим рішенням,
Позивач подав апеляційну скаргу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 02.11.2005 апеляційна скарга Позивача задоволена, рішення
господарського суду м. Севастополя від 16.09.2005 скасовано.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Нахімовському районі м. Севастополя від 03.06.2005 N 0000551710/0
про визначення ДП "Садовод" податкового зобов'язання з податку з
доходів фізичних осіб визнано недійсним у частині визначення
податку у сумі 1453,17 грн. і штрафних санкцій у сумі 2906,34 грн.
В іншій частині позову про визнання недійсним цього податкового
повідомлення-рішення відмовлено. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Нахімовському районі м. Севастополя від 03.06.2005 N 0002032310/0
про визначення ДП "Садовод" податкового зобов'язання по штрафним
санкціям у частині визначення штрафних санкцій у сумі 9728,63 грн.
Стягнуто із Відповідача на користь Позивача судові витрати.
06.12.2005 Відповідач (далі - ДПІ) звернувся із касаційною
скаргою до Вищого адміністративного суду України, посилаючись на
порушення апеляційним судом норм матеріального права, а саме:
невірно застосовано положення п. 1.4 розділу II Інструкції про
службові відрядження в межах України та за кордоном ( z0218-98 ) (z0218-98)
та п. 2.15, п. 2.17, пп. 5.8.4 п. 5.8 Положення про ведення
касових операцій у національній валюті в Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
,
п. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій
за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
. ДПІ
зазначає, що в акті документальної перевірки від 01.06.2005
N 4563/410/23-123/128, встановлено, що авансовий звіт про сплату
за проїзд за квиток на літак в сумі 9728,63 грн., проведений на
підставі довідки про вартість квитка при відсутності самого
квитка, що і є порушенням Інструкції і що потягло за собою
порушення Положення.
І оскільки відсутність квитка не оспорюється, то порушення
законодавства мало місце, тому Скаржник просить постанову
апеляційного суду скасувати, рішення місцевого суду залишити в
силі.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому
засіданні представник Позивача просить залишити без змін постанову
апеляційного господарського суду, касаційну скаргу залишити без
задоволення.
Перевіривши доводи касаційної скарги, пояснення сторін,
рішення судів першої та апеляційної інстанції, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Згідно п. 1.4 розділу II наказу Міністерства фінансів України
від 13.03.98 N 59 ( z0218-98 ) (z0218-98)
"Про затвердження Інструкції про
службові відрядження в межах України та за кордон" указані в цьому
пункті витрати можуть бути відшкодовані лише за наявності
документів (в оригіналі), що підтверджують вартість цих витрат, у
вигляді рахунків готелів (мотелів) або інших суб'єктів, що надають
послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника,
транспортних квитків або рахунків (багажних квитанцій), страхових
полісів тощо.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції посилався на те,
що за відсутності документів в оригіналі, що підтверджують
вартість витрат, такі витрати не можуть бути відшкодовані.
Відповідно відшкодування вартості квитка за його відсутності є
порушенням законодавства. Також суд першої інстанції вказав на
порушення при проведенні готівкових розрахунків без надання
одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового
чека, квитанції або прибуткового ордера, іншого письмового
документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових
коштів, за що встановлено штраф у розмірі сплачених коштів.
Апеляційний суд, скасовуючи зазначене рішення суду першої
інстанції, послався на те, що суд першої інстанції дійшов
неправильного висновку про те, що відсутність оригіналу авіаквитка
є порушенням Інструкції ( z0218-98 ) (z0218-98)
та Положення ( z0040-05 ) (z0040-05)
,
оскільки саме авіаквиток не містить відомості про вартість
транспортних авіапослуг. При цьому в судове засідання Позивач
надав оригінал авіаквитка, чим підтвердив зазначене.
В силу п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у
національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 15.12.2004 N 637 ( z0040-05 ) (z0040-05)
,
касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими
відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями
із застосуванням платіжних карток тощо, які згідно із
законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення)
товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.
Суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду
другої інстанції, звертає увагу на помилковість міркувань
Скаржника щодо порушення Позивачем розрахункових операцій,
оскільки 10.12.2004 директор Позивача не здійснював розрахункову
операцію за готівку. Тобто звіт про відрядження не є розрахунковою
операцією, так як і не є розрахунковою операцією видача Позивачем
директору авансом коштів на відрядження.
Відповідно у ДПІ не було підстав для застосування штрафних
санкцій в сумі 9728,63 грн. за порушення, відповідальність за яке
передбачена абз. 6 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.95
N 436 ( 436/95 ) (436/95)
"Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" (за проведення готівкових
розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа
(товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера,
іншого письмового документа), який би підтверджував сплату
покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів), так як
визначення вказаної суми штрафу не є податковим зобов'язанням,
тому що передбачені цією статтею штрафи в повному обсязі
стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому
законодавством, тобто постановою про накладення штрафу.
Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено
неправомірність податкових повідомлень рішень ДПІ щодо податкового
зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та податкового
зобов'язання по штрафним санкціям.
Відповідно посилання Скаржника на необхідність застосування
п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній
валюті в Україні ( z0040-05 ) (z0040-05)
та п. 1.4 розділу II наказу
Міністерства фінансів України від 13.03.98 N 59 ( z0218-98 ) (z0218-98)
"Про
затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України
та за кордон" в обґрунтування своїх дій є помилковим.
За таких обставин рішення суду другої інстанції відповідає
вимогам матеріального та процесуального права і не підлягає
скасуванню, касаційна скарга Державної податкової інспекції у
Нахімовському районі м. Севастополя не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Нахімовському районі м. Севастополя залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 02.11.2005 по справі N 20-12/252 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.