Позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення відповідача №71/6287 від 22 вересня 2011 року (ra_071023-11) "Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 30.05.2012 року №07/2-409-вих-11 на рішення Київської міської ради від 28.08.2008 №95/95 (ra0095023-08) "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва".

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого законодавства України, перевищуючи надані йому повноваження, було прийняте протиправне рішення, яким порушено право позивача на власність.

Відповідач просив суд прийняти рішення на свій розсуд на підставі наявних матеріалів

Третя особа-1 просила суд прийняти рішення на власний розсуд на підставі наявних матеріалів.

Третя особа-2 проти позову заперечувала та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

01.11.2012 р. через канцелярію суду надійшло клопотання представника третьої особи - 3 щодо розгляду справи за його відсутності за наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Рішенням відповідача від 28 серпня 2008 року № 95/95 (ra0095023-08) "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва" позивачу, за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості зазначених приміщень, під реконструкцію були передані відповідні нежилі будинки комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Враховуючи виконання позивачем умов рішення відповідача від 28 серпня 2008 року № 95/95 (ra0095023-08) , Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.11.2009 р. були видані позивачу свідоцтва про право власності (приватної) на нежилі будинки на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва.

Незважаючи на існування права власності, яке згідно діючого законодавства України є непорушним, рішенням відповідача від 22 вересня 2011 року "Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 30.05.2012 року №07/2-409-вих-11 на рішення Київської міської ради від 28.08.2008 №95/95 (ra0095023-08) "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва" було задоволено відповідний протест та скасовано рішення відповідача від 28.08.2008 N 95/95 (ra0095023-08) .

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Відповідно до п.5 ст.16 Закону, від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Сільські, селищі, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання (ст.25 Закону).

Згідно п.30 ст.26 Закону до виключної компетенції ради належить прийняття рішення щодо відчуження, відповідно до закону, комунального майна.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно ч.5 ст.60 Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 1 ст.59 Закону визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст.59 Закону, ст. 144 Конституції України).

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Акт державного або іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту протиправним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту протиправним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про те, що у зв’язку з набуттям позивачем права приватної власності на відповідні нежилі будівлі, визначені оскаржуваним рішенням, а за Конституцією України (254к/96-ВР) право приватної власності є непорушним, то таке рішення не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) та підлягаю скасуванню.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (v007p710-09) у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України.

Так, відповідно до п.5 зазначеного рішення, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Конституційний суд України також зазначив, що в Конституції України (254к/96-ВР) закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, оскільки рішення відповідача від 28.08.2008 року №95/95 (ra0095023-08) виникли правовідносини, пов’язані з галізацією суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів позивача, зокрема, його права приватної власності, то відповідач не мав права своїм оскаржуваним рішенням №71/6287 від 22.09.2011 (ra_071023-11) відміняти попереднє рішення, оскільки цим суттєво погіршив становище позивача щодо реалізації свого права приватної власності, що є недопустимим за нормами Конституції України (254к/96-ВР) .

Більше того, у клопотанні Прокуратури міста Києва від 15.11.2011 р. зазначено, що протест заступника прокурора міста Києва на рішення Київської міської ради від 28.08.2008 № 95/95 (ra0095023-08) було внесено помилково.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов’язок щодо доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69- 71, 94, 160- 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Позов Малого приватного підприємства "Аквадон" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради №71/6287 від 22 вересня 2011 року (ra_071023-11) "Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 30.05.2012 року №07/2-409-вих-11 на рішення Київської міської ради від 28.08.2008 №95/95 (ra0095023-08) "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва".

Судові витрати в сумі 32,19 грн. присудити на користь Малого приватного підприємства "Аквадон" за рахунок Державного бюджету України.

постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.