розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Кіровоградської області від 06 грудня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року в справі за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Знам’янського районного споживчого товариства про стягнення коштів, -

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Знам’янського районного споживчого товариства про стягнення коштів.

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 06 грудня 2007 року в задоволенні позову Кіровоградському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення, а постанову господарського суду Кіровоградської області від 06 грудня 2007 року –без змін.

У поданій касаційній скарзі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з посиланням на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік відповідач повинен був забезпечити у 2006 році працевлаштування інвалідів на 1 робоче місце, а фактично в 2006 році на підприємстві не працював жодний інвалід.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Згідно п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (314-95-п) , підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про о створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналізуючи положення Закону (875-12) , суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що безпосередньо інваліди звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості про працевлаштування в порядку ст.18 Закону.

Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. При цьому ст.18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості Інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2006 року подавались інформації-заявки (звіти про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для працевлаштування інвалідів) до Кіровоградського міського центру зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів.

Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену ст. 20 Закону, можна визначити як господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності, є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 вищезазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем було вжито всіх передбачених законодавством заходів для забезпечення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст. 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду і не свідчать про неправильність судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Кіровоградської області від 06 грудня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року залишити без змін.